Жан-Батист Руссо (; 6 квітня 1671, Париж, Французьке королівство — 17 березня 1741, Брюссель, Австрійські Нідерланди) — французький драматург і поет, особливо відомий своїми цинічними епіграмами.

Життєпис Син багатого шевця, Жан-Батист Руссо був ретельно вихований і отримав гарну освіту від єзуїтів у коледжі Людовика Великого.

Аби підлаштуватися під побожну атмосферу, яку мадам де Ментенон насаджувала наприкінці правління Людовика XIV, Жан-Батист Руссо розпочав із наслідування псалма, котрий, за переказами, передав через маршала де Ноайлю. Цей твір мав такий успіх, що поетові доручили писати релігійні оди для духовного повчання герцога Бургундського. Водночас він потайки складав розпусні епіграми для великого пріора Вандомського та Товариства Тампля, куди його ввели маркіз де Ла Фар та абат де Шольє. Казали, що він творив свої псалми без справжнього благочестя, а епіграми (які він іронічно називав «Gloria patri» до перших) — без щирого вільнодумства; водночас він належав до числа обраних гостей літературних салонів герцогині Менської та знаменитих свят «Великих ночей Со», входячи до елітарного кола «Лицарів Медоносної Бджоли» у замку Со.

Його майстерність у віршуванні принесла йому заступництво Буало, який направляв його порадами та вважав єдиним, хто здатний продовжувати класичний стиль. Йому також протегували барон де Бретей, представник дипломатичного корпусу і батько маркізи дю Шатле, та майбутній маршал де Таллар. Останній взяв його з собою в 1697 році під час його посольської подорожі до Лондона на зустріч із Вільгельмом III Оранським, що дозволило йому зустрітися із Сент-Евремоном. У 1697 році в Королівській академії музики відбулася прем'єра опери (ліричної трагедії) «Венера і Адоніс», написаної в одному пролозі та п'яти актах Анрі Демаре з лібрето Жана-Батиста Руссо.

Руссо повернувся до Франції у квітні 1699 року, і невдовзі його покровителем став директор фінансів Ілер Руйє дю Кудре — палкий прихильник «італійського стилю» та наближена особа майбутнього регента Філіпа Орлеанського. Як згодом зазначав Вольтер у своєму життєписі поета, Руссо: «У Руйє була коханка на ім’я мадемуазель де Луванкур, яка мала дуже гарний голос [...]. Руссо [...] щоб їм сподобатися [...] склав [...] слова [до] кантат [які швидко були покладені на музику], і це перші кантати, які з’явилися французькою мовою. Згодом він їх доопрацював. Серед них є дуже гарні; це новий жанр, за який ми йому вдячні». Цей новий для країни світський жанр, що виник близько 1700 року за зразком італійських творів, швидко здобув популярність завдяки музиці таких композиторів, як Жан-Батист Морен, Ніколя Берньє та Жан-Батист Стук. Попри такий творчий успіх і обрання до Академії надписів та красного письменства у 1701 році, Руссо, за його власними словами, у 1708 році відмовився від запропонованої Руйє посади директора відкупів, вважаючи її несумісною з незалежністю, якої потребує справжній літератор.

Руссо пробував себе в театрі, але без успіху: він поставив три комедії та дві опери. Лише одна з цих робіт, комедія Le Flatteur, спочатку мала певний успіх, але потім втратила популярність під час повторної постановки. Автор, розлючений цими невдачами, приписав їх інтригам своїх ворогів і вказав на деяких завсідників кав'ярні вдови Лоран, розташованої на вулиці Дофін поблизу Комеді Франсез, де збиралися літератори, такі як Удар де ла Мотт, Данше, Саурін, Кребійон, Буандін, і де сам Руссо був постійним відвідувачем. Відомо також, що інші митці та інтелектуали (серед яких були й музиканти) відвідували це знамените кафе.

Руссо узявся мститися своїм заклятим ворогам, і невдовзі під столами кафе почали знаходити сатиричні вірші проти Данше, у яких легко впізнавався почерк дратівливого поета. Оскільки цей трюк повторювався неодноразово, вдова Лоран зрештою попросила Руссо більше не з’являтися в її закладі; після цього епіграми почали надходити поштою прямо з Версаля, де мешкав автор, і лише втручання поліції змусило його припинити ці нападки.

У 1710 році Руссо виступив у Французькій академії проти Удара де ла Мотта і зазнав поразки. Це викликало в нього дуже сильне розчарування. Він знову почав писати куплети, що мали вкрай образливий характер: вони були сповнені лайок на адресу його супротивників, а також високих посадовців і блюзнірських висловлювань проти релігії. У Пале-Роялі Руссо отримав прочуханку від Жана-Елі Леріже де ла Фая. Руссо подав скаргу на Ла Фая за побиття, але Ла Фай відповів скаргою про наклеп. Тоді Руссо відкликав свою скаргу, що призвело до відкликання скарги його супротивника, але це було зроблено для того, щоб звинуватити Сауріна в авторстві куплетів. Сауріна заарештували, але він зміг довести, що свідків, які свідчили проти нього, підкупили. Рішенням Паризького парламенту від 27 березня 1711 року його виправдали, а Руссо зобов’язали виплатити йому 4 000 ліврів відшкодування. Друге рішення від 7 квітня 1712 року засудило Руссо до довічного вигнання «як визнаного винним у складанні та поширенні нечистих, сатиричних та наклепницьких віршів».

Питання про те, чи був Руссо справжнім автором цих куплетів, так і не було з’ясовано. Сам він стверджував, що їх склав Саурін за участю де ла Мотта та ювеліра на ім’я Малафер. Стиль цих віршів, дуже посередній, справді далекий від стилю Руссо, але самі помилки, що містяться в них, настільки грубі, що наводять на думку про когось, хто намагався приховати свій стиль.

Руссо, очікуючи рішення парламенту, покинув Францію і спочатку вирушив до Швейцарії, до французького посла графа дю Люка. Останній повів його на Баденський конгрес, де його представили принцу Євгену Савойському, з яким він провів три роки у Відні. Потім він оселився в Брюсселі у герцога Аренберга, де барон де Бретей у 1717 році допоміг йому отримати листи про помилування. Однак Руссо не захотів ними скористатися, вимагаючи повторного розгляду справи, чого йому не було надано.

У 1722 році в Брюсселі Руссо зустрівся з Вольтером. Що саме відбулося під час цієї зустрічі, достеменно невідомо, але її наслідком стала глибока й запекла ворожнеча між цими двома письменниками. За словами Руссо, під час прогулянки в кареті «той маленький шахрай Аруе настільки обурив його своїми зухвалими висловлюваннями та читанням безбожної оди, що він був змушений погрожувати йому, що зійде з карети й залишить його самого».

У 1737 році, втомившись від вигнання, Руссо попросив дозволу повернутися до Франції. Його покровителі порадили йому приїхати до Парижа, тому він вирушив туди наприкінці 1738 року та прожив там кілька місяців інкогніто під іменем Ріше.«Це суміш Панурга і Ларанкуна», — казав тоді про нього Пірон. «Він ні про кого не говорить нічого доброго [...] Незважаючи на тяжкість і явну неміч, у які його вкинув інсульт, він носить дуже кокетливу перуку з локонами, яка зовсім не пасує до його понівеченого обличчя та голови, що кишить [...] Він палко залицяється до єзуїтів і живе з ними, як слухняний школяр. Він так само непослідовний, як і дурень».Зусилля, докладені на його користь, не увінчалися успіхом, і в лютому 1739 року він був змушений повернутися до Брюсселя. Там він помер у 1741 році.

Літературна спадщина Своїм сучасникам Руссо вважався «принцом наших ліричних поетів». Коли він помер, Лефранк де Помпіньян присвятив йому чудову оду, про яку Сент-Бев з іронією сказав, що це найкрасивіша ода, присвячена Руссо. Адже у XIX столітті творчість Руссо майже повсюдно зневажали:«Його віршова форма надзвичайно досконала, а вірші — гармонійні, а іноді навіть музичні. Але його ліричні твори цілком позбавлені почуттів, а часто й думок. Це прекрасні, але холодні механічні конструкції, які намагаються приховати свою порожнечу за надмірним використанням міфології та пишністю риторики, що є водночас банальною й порожньою. Оди віддають штучністю, псалми позбавлені щирості, епістоли — природності, і врешті-решт саме кантати найкраще витримують сьогоднішнє читання, разом з епіграмами — жанром, до якого Руссо мав справжній талант, підкріплений злістю, що стала причиною нещастя другої половини його життяSainte-Beuve, «Jean-Baptiste Rousseau», Revue de Paris, 7 juin 1829...»

Твори

Оди

«Священні оди». Три збірки од, серед яких «Ода принцу Євгенію Савойському» та «Ода нащадкам», що містить какемфатон: Vierge non encor née, en qui tout doit renaître (Діво ще не народжена, в якій усе має відродитися).

Кантати

3 кантати у виданні: Recueil de cantates, contenant toutes celles qui se chantent dans les concerts : pour l’usage des Amateurs de la Musique & de la Poësie (Збірка кантат, що містить усі твори, які виконуються на концертах: для аматорів музики та поезії), укладач Ж. Башельє (Гаага, Alberts et van der Kloot, 1728). Факсимільне вид.: Женева, Minkoff, б. р. . 14 кантат у виданні: Œuvres diverses de Mr Rousseau (Різні твори пана Руссо) (Амстердам, François Changuion, 1729, у 3-х томах). 6 кантат у виданні: Portefeuille de J.B. Rousseau (Портфель Ж. Б. Руссо), під ред. Ніколя Лангле-Дюфренуа (Амстердам, Marc-Michel Rey, 1751). 6 кантат у виданні: Œuvres (Твори) (Лондон, без зазначення вид., 1781, у 2-х томах).

П'єси

«Кав’ярня» (Le Café): комедія на 1 дію, у прозі, Париж, 1694 (читати онлайн на сайті Gallica). «Ясон» (Jason): опера на 5 дій, у віршах, 1696. «Підлабузник» (Le Flatteur): комедія на 5 дій, у прозі, Париж, 1698 (читати онлайн на сайті Gallica). «Венера і Адоніс» (Vénus et Adonis): опера на 5 дій, у віршах, 1697. «Примхливець» (Le Capricieux): комедія на 5 дій, у віршах, 1700. «Сільське весілля» (La Noce de village): маскарад, 1700. «Чарівний пояс» (La Ceinture magique): комедія на 1 дію, у прозі, 1701. «Твори» (Œuvres), 1712. «Твори» (Œuvres), 2 томи, 1723. «Іпохондрик» (L'Hypocondre): комедія, що не була поставлена на сцені. «Ошуканий самим собою» (La Dupe de lui-même): комедія, що не була поставлена на сцені. «Мандрагора» (La Mandragore): комедія, що не була поставлена на сцені. «Химерні предки» (Les Aïeux chimériques): комедія, що не була поставлена на сцені. «Листи на різні літературні теми» (Lettres sur différents sujets de littérature), 1750.

Примітки

Бібліографія

BnF. Ms. n.a.f. 23808. Mélanges historiques, littéraires et bibliographiques . Folios 112 r°-136 v° : Vie de Rousseau (le texte est à attribuer à Voltaire). Henry-A. Grubbs, Jean-Baptiste Rousseau, His life and works, Princeton University Press, 1941. Teresa di Scanno, Jean-Baptiste Rousseau, Cantates, Fasano, Schena-Nizet, 1984. Pierre Dole, Jean-Baptiste Morin et la genèse de la cantate française, Mémoire de maîtrise, Paris-IV Sorbonne, 1989. Marcelle Benoit (dir.), Dictionnaire de la musique en France aux XVIIe et XVIIIe siècles, Paris, Fayard, 1992. Article : Rouillé du Coudray (Hilaire) de Manuel Couvreur.

François Turellier, Jean-Baptiste Morin, compositeur français (1677-1745) , Thèse inédite, Université de Paris-IV Sorbonne, 1999, 3 vol.