The Chronic — дебютний студійний альбом американського репера Dr. Dre, випущений 15 грудня 1992 року на лейблах Death Row, Interscope та Priority Records.
Альбом був записаний з квітня по червень 1992 року на студії Death Row Studios в Лос-Анджелесі за участю хіп-хоп артистів Західного узбережжя, включаючи Snoop Doggy Dogg, Daz Dillinger, Kurupt, Nate Dogg та Warren G (зведеного брата Dr. Dre) допоміг розпочати їхню власну кар'єру. Дистриб'юцією альбому займався лейбл Interscope Records.
То був перший сольний альбом Dr. Dre після того, як він покинув хіп-хоп групу N.W.A та її лейбл Ruthless Records через фінансову суперечку. The Chronic містив як приховані, так і прямі образи на адресу лейбла Ruthless Records та його власника, колишнього члена N.W.A., Eazy-E. Альбом був названий на честь сленгової назви високоякісного сорту канабісу («Chronic»), а його обкладинка — данина поваги до цигаркового паперу Zig-Zag.
Альбом досяг 3 місця у чарті Billboard 200 та 1 місця у чарті Top R&B/Hip-Hop Albums в американському журналі Billboard. Альбом був проданий тиражем більше трьох мільйонів екземплярів у Сполучених Штатах і був сертифікований RIAA як «тричі платиновий» через рік після виходу, 3 листопада 1993 року, що призвело до того, що Dr. Dre увійшов до десятки найбільш продаваних американських артистів-виконавців 1993. За даними Nielsen SoundScan, станом на липень 2015 альбом був проданий в США в кількості 5,7 мільйонів копії за рахунок платного цифрового скачування.
Альбом містить три сингли, які потрапили в чарти журналу Billboard: «Nuthin' But a «G» Thang», «Let Me Ride» і «Dre Day». «Nuthin' but a „G“ Thang» досяг 2-го місця в чарті Billboard Hot 100 і 1 місця в чартах Hot R&B/Hip-Hop Singles & Tracks і Hot Rap Singles. У 1993 році «Nuthin' But a „G“ Thang» був сертифікований RIAA як «платиновий», у той час як «Dre Day» став «золотим» з продажу в США. У 1994 році Let Me Ride приніс Dr. Dre премію «Греммі» за найкраще сольне реп-виконання, а пісня «Nuthin' But a „G“ Thang» була номінована на Найкраще реп-виконання дуетом або гуртом на 36-й церемонії «Греммі».
Продакшн Dr. Dre був відзначений за популяризацію поджанру джи-фанк у гангста-репі. The Chronic широко відомий як один з найважливіших і впливових альбомів 1990-х років, і вважається багатьма шанувальниками та колегами одним з найкраще спродюсованих хіп-хоп альбомів усіх часів. В 2003 альбом The Chronic був поміщений на 138 місце в списку «500 найбільших альбомів всіх часів за версією журналу Rolling Stone».
Музика
Продакшн Продакшн на альбомі The Chronic був розцінений як інноваційний та новаторський, і отримав загальне визнання критиків. AllMusic прокоментував зусилля Dr. Dre: «Тут Дре створив свій запатентований звук джи-фанк: жирні, приглушені біти груп Parliament — Funkadelic, душевний бек-вокал та живі інструменти в безперервних басових лініях та плаксивих синтезаторах» і це «Протягом наступних чотирьох років було неможливо почути мейнстрім хіп-хоп, на який не вплинули Дре та його запатентований джи-фанк»Stephen Thomas Erlewine. [ Dr. Dre > Biography]. Allmusic. Accessed December 19, 2019.. На відміну від інших хіп-хоп продюсерів (таких як The Bomb Squad), які сильно семплювали, Dr. Dre використовував лише один або кілька семплів в одній пісніEthan Brown, (2005). Straight Outta Hollis, Queens Reigns Supreme: Fat Cat, 50 Cent, and the Rise of the Hip Hop Hustler. Anchor. . «[Unlike] popular hip-hop producers like the Bomb Squad, Dre instead utilized a single sample to drive a song.». У списку The Immortals — The Greatest Artists of All Time американського журналу Rolling Stone, де Dr. Dre зайняв 56-те місце, Kanye West писав про якість продакшена альбому: «The Chronic, як і раніше, є хіп-хоп еквівалентом альбому Songs in the Key of Life співака Стіві Вандера. Це зразок, з яким ви порівнюєте свій альбом, якщо ви серйозні».
Джон Парелес із американської газети The New York Times описав продакшн, написавши «Нижній регістр — це болотисті басові лінії синтезатора, які відверто імітують звучання Parliament-Funkadelic; верхній кінець — часто самотня клавішна лінія, що безперервно свистить або їсть». Між ними широко відкриті простори, що містять лише ритм-гітару, рідкісні клавішні акордиJon Pareles (November 14, 1999). Music; Still Tough, Still Authentic. Still Relevant?. The New York Times. Accessed March 18, 2008.. Парелес зауважив, що пісні «були плавнішими і простішими, ніж реп Східного узбережжя, і [Dr. Dre та Snoop Dogg] рішуче розширили хіп-хоп аудиторію у приміських районах»Jon Pareles (July 11, 2000). Rap Review; Four Hours Of Swagger From Dr. Dre And Friends. The New York Times. Accessed March 18, 2008.. До цього моменту мейнстрім хіп-хопом була в основному музика для вечірок (наприклад, Beastie Boys)Stephen Thomas Erlewine. [ Beastie Boys > Biography]. Allmusic. Accessed December 20, 2019. або для розширення прав і можливостей і політично заряджена (наприклад, Public Enemy або X-Clan), що складалася майже повністю з семплов і брейкбітівStephen Thomas Erlewine. [ Public Enemy > Biography]. Allmusic. Accessed December 20, 2019.Andy Kellman. [ X Clan Biography]. Allmusic. Accessed April 6, 2008.. Dr. Dre відкрив новий музичний стиль та тексти для хіп-хопу. Біти були повільнішими і м'якшими, семпли фанк музики кінця 1970-х і початку 1980-х. Змішуючи ці ранні впливи з оригінальними живими інструментами, створили особливий жанр, відомий як джи-фанк.
Лірика Лірика альбому викликала деякі протиріччя, оскільки тематика включала сексизм і жорстокість. Було відзначено, що альбом був «лякаючою сумішшю міських вуличних банд, яка включає в себе женоненависницьку сексуальну політику та сценарії жорстокої помсти». Більшість учасників гурту N.W.A. були згадані на альбомі; Eazy-E та Ice Cube були ображені на другому синглу «Fuck Wit Dre Day», у той час як MC Ren, однак, був згаданий у вступі альбому. Dr. Dre образив колишнього товариша по групі, Eazy-E, в порочній ліриці, яка була в основному спрямована на те, щоб образити його ворога гомосексуальними наслідками, хоча було зазначено, що він має...енергійний розум у виразах та римах; іншими словами, пісня образлива, але вона «творчо» образливаSteve Huey. [ «Fuck Wit Dre Day» Review]. Allmusic. Accessed December 20, 2019..Snoop Doggy Dogg, який зіграв значну роль на альбомі, отримав високу оцінку за тексти та флоу, і було згадано, що «У поєднанні з його винахідливими римами відмінний стиль Снупа зробив його суперзіркою ще до того, як він випустив власний запис»Steve Huey. [ «Nuthin' But a „G“ Thang» Review]. Allmusic. Accessed December 20, 2019. і що його участь була така ж важлива для успіху альбому, як і його продакшнStephen Thomas Erlewine. [ Snoop Dogg > Biography]. Allmusic. Accessed December 20, 2019.. Журналіст Touré з американської газети The New York Times зазначає, що «Хоча Снуп римує делікатно, зміст — це не що інше, як дорослішання в бідності, часто в оточенні насильства і, відсидівши шість місяців у в'язниці округу Вейсайд за межами Лос-Анджелеса (за зберігання кокаїну), він отримав досвід Снуп Догга, на який він спирається». Снуп Догг пізніше прокоментував «реальність» його лірики, заявивши: «Мій реп — це інциденти, які я або бачив, що це трапилося з одним із моїх близьких друзів, або я знаю про це просто перебуваючи в гетто. Я не можу читати реп про те, чого не знаю. Ви ніколи не почуєте, щоб я римував про ступінь бакалавра. Це тільки те, що я знаю, і це є вуличне життя. Це все повсякденне життя, реальність»Touré (November 21, 1993). Pop Music; Snoop Dogg's Gentle Hip-Hop Growl . The New York Times. Accessed March 18, 2008..
Сингли Три сингли були випущені з альбому: «Nuthin' But a „G“ Thang», «Fuck wit Dre Day» і «Let Me Ride».
«Nuthin' But a „G“ Thang» був випущений як перший сингл 19 листопада 1992 року. Він досяг 2 місця в чарті Billboard Hot 100 і 1 місця в чартах Hot R&B/Hip-Hop Singles & Tracks та Hot Rap Singles[ The Chronic — Billboard Singles]. Allmusic. Accessed March 6, 2008.. Він був проданий тиражем понад мільйон екземплярів, і Асоціація звукозаписної індустрії Америки (RIAA) сертифікувала його як «платиновий» 24 березня 1993.
Пісня була номінована на Найкраще реп-виконання дуетом або гуртом на 36-й церемонії «Греммі» але програв нагороду пісні «Rebirth of Slick (Cool Like Dat)» групи Digable Planets. Стів Хьюї з AllMusic назвав пісню «архетипічним джи-фанк синглом» і додав, що «звук, стиль та виконання Nuthin' But a „G“ Thang були не схожі ні на що в хіп-хоп сцені початку 90-х років». Він високо оцінив появу Снуп Догга, заявивши, що флоу (Снуп Догга) було лаконічним і розслабленим, неймовірно впевненим і здатним до скорострільних скоромовок, але холоднокровно і майже без зусиль у той же час. Сьогодні це одна з найвизнаніших критиками та комерційних хіп-хоп/реп пісень усіх часів. Вона визнана 134-ю найкращою піснею за весь час сайтом Acclaimedmusic.net і шостою найкращою хіп-хоп/реп-піснею, і в ході опитування VH1 обрана як 13-та найкраща пісня 1990-х.
«Fuck wit Dre Day (And Everybody's Celebratin')» була випущена як другий сингл 20 травня 1993 року і, як і попередній сингл, був хітом у кількох чартах. Сингл досяг 8 місця в чарті Billboard Hot 100 і 6 місця в чарті Hot R&B/Hip-Hop Singles & Tracks. Було продано більше 500 тисяч одиниць синглу, і RIAA сертифікувала його як «золотий» 10 серпня 1993 року. Автор сайту Allmusic Стів Хьюї заявив, що ця пісня була «класичним хіп-хоп синглом», пославшись на те, що продакшн Dr. Dre «бездоганний як ніколи, поєднуючи його фірмові плаксиві мелодії синтезатора з переривчастою, низхідною басовою лінією, снером, що швидко наростає, і проникливим жіночим вокалом на задньому плані» і натякав на Снуп Догга, заявляючи, що «Підхід Снупа що було у Снупа з самих глибин, його розтягування слова, спокійна подача прогнозує безперечний контроль — це звучало ліниво, хоча це не було так, і це допомогло встановити невинну персону Снупа». Трек містить прямі образи реперів: репера Східного узбережжя Tim Dog, учасника групи 2 Live Crew, Luke, та колишніх співучасників Дре, Eazy-E та Ice Cube.
«Let Me Ride» був випущений як касетний сингл 13 вересня 1993. Він мав помірний успіх у чартах, досягнувши 34 місця у чарті Billboard Hot 100 та 3 місця у чарті Hot Rap Singles. За цю пісню Dr. Dre виграв премію «Греммі» за найкраще сольне реп-виконання на 36-й церемонії «Греммі». У цій пісні та пісні «Nuthin' But a „G“ Thang», журнал Time зазначив, що куплети Dr. Dre були доставлені з «гіпнотично лякаючою легкістю» і давали їм відчуття «захід сонця на широко відкритому бульварі Лос-Анджелеса, повному можливостей і загроз».
Прийом критиків
У сучасному огляді для Rolling Stone Хавелок Нельсон написав, що альбом «видає грубий реалізм і дає данину хіп-хоп віртуозності». Entertainment Weekly сказав, що він «вирує від люті, гуляє з упевненістю і відображає соціальний реалізм, який часто потворний і жахливий». Журнал The Source стверджував, що «стиль Снуп Догга а-ля-Slick Rick» створює «новий грунт для MC Західного узбережжя» і що альбом є «інноваційною та прогресивною хіп-хоп упаковкою, яку не можна пропустити.». Една Гундерсен із USA Today вважала «безперечною майстерність Дре як майстра бітів та вуличного проповідника». Джонатан Голд із Los Angeles Times писав, що, хоча реперам не вистачає «кмітливості» та «ритмічної віртуозності», артистизм Дре «нарівні з Філом Спектором або Браяном Уілсоном». Голд стверджував, що, оскільки Dre відтворює, а не семплює біти та інструментальну роботу, відданість готового альбому не схильна до впливу «незграбних R&B-записів, які були зіграні мільйон разів», на відміну від продакшена хіп-хопу на Східному узбережжі.