«Та, що входить у море» — український радянський кольоровий короткометражний художній фільм-притча 1965 року. Це дипломна робота режисера Леоніда Осики, знята на Кіностудії ім. О. Довженка.
Фільм є короткою поетичною притчею початку людського життя. Маленька дівчинка опиняється на березі моря, поки на пляжі триває доросле життя, побут, повсякденність.
Сюжет Фільм починається сценою людного пляжу, куди приходить жінка та приносить малу дочку. Пляж змінюється на безлюдний, у кадрі чергуються майже оголені чи оголені жінка, дівчинка, чоловік.
На березі з'являється дівчина, що вимазує своє обличчя брудом. Жінка бере з узбережжя мушлі і непомітно опиняється майже засипана ними. Дівчинка кладе ще кілька мушель їй на обличчя. Потім дівчинка знаходить покинутий кранець, що сам собою котиться за нею. Чоловік спостерігає за цим, йде в море та зникає там.
Жінка забирає дочку, вони купаються в морі. Закінчується фільм сценою з дівчинкою, яка ходить колами по кранцю.
У ролях
Тетяна Малиш — дівчинка Антоніна Лефтій — мати дівчинки Зоя Недбай — дівчина на морі Геннадій Юхтін — чоловік на морі Петро Голтвянський — епізод
Знімальна група Режисер — Леонід Осика Сценарист — Євген Хринюк Оператор — Михайло Бєліков Композитор — Володимир Губа Художник — Олег Степаненко
Створення Цей короткометражний фільм — дипломна робота Леоніда Осики. Він задумував «Ту, що входить у море» як історію про пізнання світу дитиною, відпущеною матір'ю в «море життя». Фільм уперше в післявоєнному українському кіно працював з темою тілесності, оголеним чоловічим і жіночим тілом.
Дипломна комісія, виконуючи постанову «Про роботу з молодими творчими кадрами на кіностудіях республіки» Державного Комітету з кінематографії СРСР, у 1968 році звинуватила стрічку «Та, що входить у море» у формалізмі й не зарахувала її як дипломну роботу.
Сприйняття Анна Авраменко описала фільм як «етюд» про головних персонажів, які втілюють справжність, щирість, духовний спокій на противагу ілюзорності матеріального щастя, заклопотаності. В цьому фільм «Та, що входить у море» став провісником ідеї «суспільства спектаклю».
Примітки
Посилання