Дванадцятипа́ла ки́шка () — початковий відділ тонкої кишки. У людини вона розташована одразу після воротаря шлунка. Кишка має вигляд підкови з відкритою частиною, оберненою вліво. В ній розрізняють чотири частини: верхню, низхідну, горизонтальну, або нижню, та висхідну.
Назва Характерна назва пов'язана з тим, що її довжина становить приблизно дванадцять поперечників пальця руки. Латинська назва є скороченням intestīnum duodēnum digitōrum («кишка дванадцяти пальців»), де duodēnum являє собою форму родового відмінка множини розділювального числівника duodēnī («по дванадцяти»)American Heritage Dictionary, 4th edition. Можливо, це калька грецької назви («дванадцять пальців завдовжки»), яку вживав ще Герофіл (335—280 до н. е.).
Опис Дванадцятипала кишка тісно анатомічно і функціонально пов'язана з підшлунковою залозою і жовчовидільною системою. Саме у неї відкриваються загальна жовчна протока і головна (Вірсунгова) протока підшлункової залози (у більшості, але не у всіх людей вона впадає в загальну жовчну протоку, в деяких йде окремо).
Дванадцятипала кишка має особливу гістологічну будову слизової оболонки, що робить її епітелій стійкішим до агресивності як шлункової кислоти і пепсину, так і концентрованої жовчі та панкреатичних ферментів, ніж епітелій дистальніших відділів тонкої кишки. Будова епітелію дванадцятипалої кишки відрізняється також і від будови епітелію шлунка.
Одна з основних функцій дванадцятипалої кишки полягає в приведенні pH кишкового соку, який поступає з шлунка, з кислотного до лужного, щоб вона не подразнювала дистальніші відділи тонкої кишки і була придатна для здійснення кишкового травлення. Саме у дванадцятипалій кишці і починається процес кишкового травлення.
Інша найважливіша функція дванадцятипалої кишки полягає в ініціації і регулюванні секреції панкреатичних ферментів і жовчі залежно від кислотності і хімічного складу кишкового соку, який поступає в неї.
Третя найважливіша функція дванадцятипалої кишки полягає в підтримці зворотного зв'язку з шлунком — здійсненні рефлекторного відкриття і закривання воротаря шлунка залежно від кислотності і хімізму харчової кишки, що поступає до неї, а також регулюванні кислотності і пептичної активності шлункового соку через секрецію гуморальних факторів, які впливають на секреторну функцію шлунка. Кровопостачання Артеріальне кровопостачання кишки здійснюється з двох джерел — із системи черевного стовбура та верхньої брижової артерії (a. mesenterica superior). Від шлунково-дванадцятипалої артерії (a. gastroduodenalis), яка є гілкою черевного стовбура, відходять верхні (передня і задня) гілки підшлунково — дванадцятипалої артерії (аа. pancreaticoduodenalis superior anterior et pancreaticoduodenalis superior posterior). Від верхньої брижової артерії беруть початок нижні підшлунково — дванадцятипалі артерії (аа. pancreaticoduodenalis inferiores), які йдуть назустріч згаданим вище верхнім артеріям і з’єднуються з ними, утворюючи передні та задні артеріальні дуги. Вони розміщені в борозні між внутрішньою систему верхньої брижової та селезінкової вен відводять кров у ворітну вену.
Лімфовідтік
Лімфатичні судини відводять лімфу в лімфатичні вузли першого порядку, якими є верхні і нижні підшлунково-дванадцятипалі вузли (nodi lymphatici pancreaticoduodenales superiores et inferiores).
Нервова іннервація Дванадцятипалу кишку іннервують симпатичні і парасимпатичні нерви, основними джерелами яких є черевне, верхнє брижове, печінкове, шлункове та підшлункове нервові сплетення, а також гілки обох блукаючих нервів.
Див. також Великий сосочок дванадцятипалої кишки
Примітки
Джерела