Муфта (; від mouw, «рукав») — елемент теплого верхнього одягу, що має вигляд порожнистого циліндра із хутра або товстої тканини (часто багатошарової), всередину якого ховають руки, вставляючи в бічні отвори. Деякі муфти мають мотузочки — довгі (щоб закидати за шию) або короткі (щоб можна було повісити муфту на гачок)Існує також різновид муфти, яка кріпиться до дитячого візка.. Конструкція муфти часто включає кишеню, яку використовують як гаманець.

Муфти відомі в ренесансній Італії з другої половини XV століття. При дворі герцога Феррари ще в 1475 році згадується maneza (назва муфти на феррарському діалекті еміліано-романьйольської мовиУ сучасній ладинській мові, якою говорять у Валь-ді-Фасса, збереглася більш архаїчна форма цього слова — manecia/manicia, яке перекладається як «рукавичка» Mondo Ladino 38/2014 .) з підкладкою з хутра ягняти.

Муфти ведуть походження від рукавів особливої форми, на що вказують назви муфти італійською та французькою мовами: (від manica «рукав») і (від manche «рукав») відповідно. На початку XVI століття муфта стала популярною серед заможних людей в інших країнах Європи, особливо у Франції (в цей період частина територій Італії увійшла до складу Франції в результаті Франко-іспанських воєн за розділ Італії). Муфту виготовляли з дорогих тканин з підкладкою з хутра або оксамиту. Зовні на муфті можна було побачити зображення гербів. При дворі короля Франциска I муфта називалася (від contenance — «ємність») та bonne grâce («витонченість»). У Франції останньої третини XVI століття муфта стає елементом і чоловічого гардероба.

Одне зі збережених ранніх зображень муфт міститься в «Книзі національних костюмів» Чезаре Вечелліо, створеної у Венеції в 1599 році. У Венеції муфту в ті часи називали manizza. До того часу муфта використовувалася вже в усій Італії.

У XVII столітті муфти з'явилися в Російському царстві. Слово муфта походить від нідерландського слова mouwtje, що вказує на роль голландців в її поширенні в період правління Петра I.

До початку XVIII століття муфта зменшилася в розмірах та вишукано прикрашалася. Найбільше поширення цього виробу припало на другу половину XVIII століття, коли муфти рік від року збільшувалися в розмірі. Збереглися відомості про те, що у Венеції чоловіки носили плащі з капюшонами разом з муфтами з хутра норки і лисиці.

Невеликі жіночі муфти починають збільшуватися з 1780 року і досягають максимальних розмірів в 1820 році. Протягом XIX століття муфточка, зменшившись у розмірах, перетворився у модний аксесуар жіночого одягу, а чоловічі муфти практично вийшли з ужитку. Прикладом модниці з муфтою може служити героїня відомої картини Крамського (1883).

У XX столітті жіночі муфти, деякий час забуті, повернулися в моду в Італії у 1911-12 роках, а в Росії напередодні революціїРусский костюм: 1890—1917. Вып. 5. М.: Всерос. театральн. об-во, 1972. С. 22.. Муфта як аксесуар остаточно вийшла з вживання в міжвоєнний період (1920-і та 1930-і роки) у міру поширення теплого автомобільного транспортуAccessories of Dress: An Illustrated Encyclopedia — Katherine Lester, Bess Viola Oerke — Google Книги.

Примітки

Література Муфта // Краткая энциклопедия домашнего хозяйства / под ред. А. И. Ревина. — М.: Советская энциклопедия, 1960. — Т. 1. — С. 358. — 770 с. Р. М. Кирсанова. Муфта // Костюм в русской художественной культуре 18 — первой половины 20 вв.: Опыт энциклопедии / под ред. Т. Г. Морозовой, В. Д. Синюкова. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1995. — С. 181—182. — 383 с.: ил. с. — 50 000 экз. — ISBN 5-85270-144-0. Л. В. Беловинский. Муфта // Иллюстрированный энциклопедический историко-бытовой словарь русского народа. XVIII — начало XIX в. / под ред. Н. Ерёминой. — М.: Эксмо, 2007. — С. 401. — 784 с.: — ил. с. — 5 000 экз. — ISBN 978-5-699-24458-4.