Неорусинство, або політичне русинство — термін, яким означають сепаратистський рух на терені Закарпатської області УкраїниБелей Л. На Закарпатті активовано русинський сепаратизм .Белей Л. «Учуйте русинов!», або Сепаратизм по-закарпатськи // Тиждень.ua. — 2015. — 17 грудня..
На думку словацько-українського історика та фольклориста Миколи Мушинки, коріння політичного русинства сягає москвофільства (русофільства) другої половини ХІХ ст.Політичне русинство на сучасному етапі // Народна творчість та етнографія. — С. 47. — ISSN 0130-6936. — (Розвідки і матеріали).
Період до Другої світової війни Початком неорусинського руху можна вважати «Верховинську господарську акцію» (1897—1900), одним з ініціаторів якої був Едмунд Еган. За свідченнями угорської україністки М. Маєр, напередодні приїзду на Закарпаття він два тижні інкогніто перебував у Галичині, де зустрічався, як писав, з «вождями русинського руху», в розмовах з якими з'ясував, що вони мають плани об'єднати всіх русинів, які на той час жили в Російській імперії, Галичині, Буковині та Закарпатті. Це було прямою загрозою тогочасним угорським інтересам. Щоб не допустити українство за Карпати, ухвалили детальну програму, спрямовану на відторгнення закарпатських русинів від русинів галицьких і буковинських. Ця програма мала як економічну, так і культурно-освітню частину. Результатом її реалізації стала газета «Недѣля», а також низка філологічних праць Гіядора Стрипськогоhttps://zakarpattya.net.ua/Blogs/90173-Iosyp-Kobal-Hiiador-Strypskyi-moskvofilizm-ukrainizm-i-vitchyzniani-rusnaky. Євменій Сабов почав пропагувати неорусинство з боку москвофілівТолочко Н. Термін «русин» треба заборонити використовувати у значенні «неукраїнець», — Л. Белей ..
Русинство у Східній Європі (з 1988 року) Прибічники неорусинства, або політичного русинства, зокрема, Євген Жупан, Пол Роберт Магочі, Іван Мигович, М. Завадяк, Іван Поп, ставлячи за мету формування русинської адміністративно-територіальної автономії на Закарпатті, відкидають аргументацію української академічної науки, апелюють до практики визнання русинів окремою національністю в деяких сусідніх з Україною країнах, наполягають на необхідності подібного кроку з боку офіційного КиєваСтепико М., Наконечний В. Сучасне русинство: етнополітичний проект чи криза української національної ідентичності // Стратегічні пріоритети. Серія: Політика. — 2017. — № 1. — С. 40..
З кінця 1980-х років з українських громад стали поступово виділятися русинські (в Словаччині, колишній Югославії) та лемківські (в Польщі) організації та громади, які вимагали розвитку власної русинської ідентичності та власного літературного стандарту на базі місцевих діалектів, відмінного від українського літературного стандарту. Їхнім керівним органом була Русинська оброда, став Світовий конгрес русинів. У 1990—2005 роках у м. Пряшів видавався журнал «Русин», до червня 2005 року — як стандартний журнал, шеф-редактором був Олександр Зозуляк. Після перерви, влітку 2006 року відновився.http://rusynacademy.sk/master_rus.html/https://web.archive.org/web/20070103060908/http://rusyn.presov.sk/ У 2005—2013 роках йому на заміну виходив журнал «infoРУСИН», редакторка Сільвія Лісінова-Фечова.
Попри зусилля конгресу, досі не існує єдиного стандарту русинської мови. Попри це, частина русинських організацій до теперішнього часу підтримує зв'язки з українськими громадами, публікує у своїх виданнях частину матеріалів українською мовою, тоді як інша частина — лише діалектами русинської мови, не визнаними в Україні як літературні форми української мови.
З 2005 року в Кишиневі став видаватися журнал «Русин», орган асоціації «Русь». Головним редактором новоствореного журналу став Сергій Суляк — 1963 року народження, історик та журналіст, викладач вузів Молдови (у 2014 році емігрував у Росію), а заступником головного редактора був Петро Шорніков — 1949 року народження, історик, викладач Придністровського університету в Тирасполі. З цим виданням на платній основі стали співпрацювати громадяни України, переважно — історики з Закарпаття та Буковини (детальніше — в наступному розділі). З 2015 року співзасновником журналу «Русин» став Томський державний університет у Росії.https://web.archive.org/web/20150322070210/http://journals.tsu.ru/rusin/
Русинство в Україні (з 1989 року) Рух за визнання карпатських русинів окремою нацією та за надання автономії Закарпатській області виник у 1989—1990 р. з підтримкою тодішнього першого секретаря обкому. Вже 20 лютого 1990 року зареєстрували «Общество подкарпатских русинов».
Пізніше рух поступово розділився на багато дрібних організацій, в яких сформувалися дві течіїЗан М. П. Неорусинство на Закарпатті в динаміці трансформацій патрон–клієнтних відносин і геополітичних пріоритетів / М. П. Зан // Гілея: науковий вісник. — 2016. — Вип. 112. — С. 81—85. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gileya_2016_112_19: промосковська (отець Дмитро Сидор та його Сойм підкарпатських русинів, «Тимчасовий уряд»: В. Мікулін, П. Гецко, І. Туряниця; обласне Товариство імені Духновича — до 2019 року, часу смерті його лідера Алмашія), за політичною підтримкою руху так званого «Українського вибору» Віктора Медведчука та політиків проросійської спрямованости, таких як Вадим Колесніченко. , однак це виявилося фейком.
Зокрема, з такими заявами про Віктора Балогу виступали лідери московського земляцтва русинів Гливка Иосиф Михайлович (помер 2020 року) та Михайло Дронов, однак вони є ненадійним джерелом інформації, оскільки умисне дискредитували «Нашу Україну» та братів Балог.
Також є позапартійні діячі русинського руху з України, котрі були зосереджені передусім на пропаганді історичного минулого русинів. Такі діячі, переважно з Росії, України та Молдови, гуртуються довкола створеної в Кишиневі в 2005 році асоціації «Русь», та заснованого нею міжнародного історичнього журналу «Русин», з редакцією також у Кишиневі. https://web.archive.org/web/20150321162142/http://rusyn.md/
Зокрема, член редколегії даного журналу, ужгородський діяч Алмашій Михайло Іванович, входив у так званий «Сойм підкарпатських русинів» на чолі з проросійським священником УПЦ МП Дмитром Сидором.https://web.archive.org/web/20200725215723/https://www.umoloda.kyiv.ua/number/1285/180/45461/
21-24 червня 2007 року Сидор та Михайло Алмашій відвідав у м. Сигет так званий Всесвітній конгрес русинів.https://web.archive.org/web/20070809020843/https://rusyn.md/news.php
З 2005 року Михайло Алмашій був згаданий, як член редколегії, та помічник головного редактора новоутвореного журналу русинів Республіки Молдова — «Русин», туди в редакцію увійшли закарпатці Дмитро Поп, Валерій Падяк, а також московський пропагандист русинства Дронов Михайло Юрійович.
Починаючи з жовтня 2008 року, на сторінках чергового випуску журналу «Русин» (2008 р., № 11-12, Кишинів, Молдова) заступником головного редактора цього часопису, паралельно з Шорниковим, став згадуватися і громадянин України Юрій Данилець з Ужгорода — учень Михайла Алмашія. Як заступник головного редактора, Данилець згадувався до 2012 року включно (востаннє — в журналі «Русин», 2012, № 1 (27), Кишинів, Молдова). Про це свідчать списки членів редакції, вихідні дані яких містять скановані копії згаданих номерів журналу на офіційному сайті цього видання.https://web.archive.org/web/20160408061309/http://journals.tsu.ru/rusin/&journal_page=archive/https://web.archive.org/web/20240804010640/http://journalrusin.ru/temp/
Крім Алмашія та Данильця, у складі редколегії журналу згадуються також громадяни України з Чернівецької області: Боднарюк Богдан Михайлович, та Чучко Михайло Костянтинович.https://web.archive.org/web/20220526011819/http://journalrusin.ru/redakcionnaya-kollegiya/
Надалі, в 2013—2014 роках заступником головного редактора знову згадувався Алмашій, а вже у 2015 році заступником головного редактора став росіянин Катунін Дмитро Анатолійович.
З 2015 року співзасновником журналу «Русин» став Томський державний університет у Росії. У 2021 році головний редактор журналу — громадянин Молдови та РФ Сергій Суляк, запідозрений у співпраці з ФСБ, переїхав з Кишинева до Санкт-Петербурга, з 2024 року перестав проводити у містах Молдови свої русинські конференції, а вже з кінця 2025 року журнал «Русин» тимчасово призупинив свій вихід у світ.
На даний час, аполітичний та етнокультурний вектор неорусинства представлений громадськими організаціями, що ставлять за мету відродження історичної пам'яті та культури русинів Закарпаття.
Їхні очільники та громадський актив працюють у науковій, освітній, письменницькій, видавничій сферах. Серед таких організацій — Русинське науково-освітнє товариство (Іван Кривський), Союз русинських письменників Закарпаття (Михайло Град), Закарпатське обласне науково-культурологічне товариство імені О. Духновича (Юрій Продан), благодійний фонд «Русинська школа» (Валерій Падяк), Закарпатська обласна громадська організація «Народна Рада Подкарпатской Руси» (Микола Староста), Закарпатське обласне об'єднання громадян «Крайове товариство подкарпатських русинів» (Микола Бобинець), Закарпатський обласний благодійний фонд молодих русинських підприємців «Ґазда» (Юрій Головачко).
Останні три організації 25 березня 2012 року об'єдналися в Асоціацію русинських організацій Закарпаття, котра стоїть на проукраїнських позиціях.
«Дроновська неорусофільська фракція» міжнародного русинського руху (з 2008 р.) 20-22 грудня 2007 року в Москві вперше з широким висвітленням у пресі побував протоієрей Дмитро Сидор, котрий виступив на семінарі «Подкарпатская Русь і Росія». Також для Сидора організували прес-конференцію в агентстві Регнум, де було заявлено про те, що Закарпаття незаконно входить до складу України, і що русини Закарпаття зазнають геноциду. Виступ Сидора у Москві організували москвичі Олег Неменський і Михайло Дронов — заступник голови московського земляцтва «Карпатська Русь». Цікаво, що саме Неменський, Дронов, а також московський історик- політолог Богдан Безпалько разом їздили у липні 2006 року на русинський фестиваль до м. Пряшів у Словаччині, та навіть засвітилися у місцевому журналі «Русин».https://web.archive.org/web/20160625174147if_/http://www.rusyn.sk/data/att/3145_subor.pdf/
Надалі проявився проросійський вектор діяльності створеного 2008 року в м. Мукачево «Європейського конгресу підкарпатських русинів» (засновники: чеські громадяни Олександр Гегальчій, Василь Микулин, ужгородець прот. Димитрій Сидор). А також — сепаратистська та промосковська спрямованість новоствореної 2009 року на противагу корпорації СКР (Світовий конгрес русинів) так званої «Світової ради підкарпатських русинів» (лідери Василь Джуган, Михайло Тяско). Близькими до них виявилися діячі народної ради Закарпаття та Сойму русинів.https://web.archive.org/web/20070822103720/http://www.pudkarpatskarus.eu/
Ключовим координатором русинських рухів Росії, Словаччини, Чехії, а також частково — Румунії та України у 2008—2009 рр. став російський громадянин з закарпатським корінням Дронов Михайло Юрійович, 1980 року народження.https://web.archive.org/web/20170217130532/https://inslav.ru/people/dronov-mihail-yurevich
Останній у 1999—2004 роках згаданий, як секретар руху «Общество друзей Карпатской Руси имени Ф. Ф. Аристова» у Москві, головою якого до своєї смерті 2004 року була дочка Федора — сходознавець Тетяна Аристова Антиукраїнський публіцист і політтехнолог Кирило Фролов був заступником голови цього товариства в 1999—2004 роках.https://shpionopedia.org/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE_%D0%A4%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2 Паралельно — Фролов на початку 2000-их років писав дисертацію про карпатських русинів, очолював з 2009 року афільовану з РПЦ асоціацію православних експертів.https://web.archive.org/web/20211218175650/http://artprotest.org/cgi-bin/news.pl?&id=192. Також був постійним автором московського сайту Регнум, який неодноразово пропагував політичне русинство.