Ревізіоні́зм — течія в політичному сіонізмі, що спирається на ідеї Володимира Жаботинського. Декларовані цілі сіоністів-ревізіоністів включали встановлення єврейської більшості в Палестині, відновлення розпущених після Першої світової війни єврейських збройних формувань і, в кінцевому підсумку, створення єврейської держави на обох берегах річки Йордан, тобто на всій території, відведеній Лігою Націй для створення національного осередку єврейського народу «єврейського дому».

Термін Ревізіонізм — ідейні напрямки, що проголошують необхідність перегляду (ревізії) будь-якої усталеної теорії або доктрини. Термін вперше був застосований в німецькій соціал-демократії стосовно концепції Едуарда Бернштейна, що оголосив про необхідність «ревізії» марксизму в нових історичних умовах.

Ревізіонісм існує у таких явищах:

Ревізіонізм (в марксизмі) Історичний ревізіонізм Ревізіонізм (у сіоністському русі) в 1920—1930-х. Сіоніський ревізіонізм ставить за головну мету створення держави Ізраїль в історичних межах, тобто на обох берегах річки Йордан. Батьком сіонізм-ревізіонізму є Володимр Жаботинський.

Передумови виникнення ревізіоністського сіонізму

У 1919 році на Паризькій мирній конференції і потім в 1920 році рішенням Ліги Націй Британській імперії був наданий мандат на управління Палестиною з метою «встановлення в країні політичних, адміністративних і економічних умов для безпечного створення та проведення освітніх, культурних заходів і створення єврейського національного дому».

У територію, визначену як Палестина в 1919 році, входили території сучасних Ізраїлю, Йорданії і Палестинської автономії. Надалі, проте, британські влада переглянула як питання про те, на якій частині території буде створено єврейський національний дім, так і зобов'язання щодо підтримки єврейської імміграції та поселенської діяльності, покладені на них Лігою Націй. Зокрема, вся частина підмандатної території на схід від річки Йордан була передана під управління еміра Абдалли, уродженця Мекки, а на єврейську імміграцію булу накладені жорсткі обмеження про що зокрема свідчить Біла Книга. Ці дії були, зокрема, пов'язані з тим, що крім гарантій, даних сіоністським лідерам, британці також дали суперечні їм такі ж зобов'язання арабським лідерам, які підтримали їх у бойових діях проти Османської імперії (британці обіцяли підтримати створення незалежних арабських держав на територіях, які до війни належали Османської імперії) в Першій світовій на Близькому Сході.

Зародження ревізіоністської течії і ідеологічні розбіжності з класичним сіонізмом

У 1925 році видатний сіоністський діяч Володимир Жаботинський, розчарований політикою Великої Британії на території Палестини і примиренською позицією лідерів Всесвітньої сіоністської організації на чолі з Хаїмом Вейцманом, оголосив про створення Всесвітнього Союзу сіоністів-ревізіоністів. Цілі союзу передбачали перегляд, тобто ревізію, принципів політичного сіонізму.

В ядро нової організації, крім Жаботинського, входили його найближчі соратники: Меїр Гроссман, Йосип Шехтман, Соломон Гепштейн, Юлій Бруцкус і інші, які брали участь з ним у створенні «Єврейського Британського легіону» (який створив Жаботинсткий та довгий час керував ним) і співпрацювали в редакції тижневика «Світанок». Незважаючи на фактичне лідерство Жаботинського, першим головою Союзу був обраний Володимир Тьомкін. У програмі союзу пропонувалося здійснювати невпинний тиск на Велику Британію з метою забезпечення єврейської більшості на всій підмандатній території, відновлення Єврейського легіону — єврейських збройних формувань, які воювали в складі військ Антанти і розпущених після Першої світової війни, введення воєнного навчання серед єврейської молоді та зрештою створення єврейської держави по обидва боки Йордану.

Ревізіоністи розходилися з більшістю в керівництві сіоністського руху по ряду ключових питань. Вони не схвалювали названий ними «малим сіонізмом» курс на освоєння Ерец-Ізраелю шляхом створення поселень і поступового формування інфраструктури, при якому правовий аспект і питання міжнародної підтримки були залишені без уваги. Жаботинський, навпаки, надавав великого значення політичної діяльності, зокрема, створення єврейських державних структур в Палестині ще в період британського мандата і отримання міжнародних правових гарантій єврейської державності.

У 1927 році сіоністи-ревізіоністи ініціювали дискусію в лавах Всесвітньої єврейської організації про необхідність оголосити створення єврейської держави на обох берегах Йордану як кінцевою метою сіоністського руху. Ця пропозиція була відкинута більшістю депутатів XV Сіоністського конгресу, а при повторній спробі провести голосування щодо цієї пропозиції на XVII Сіоністському конгресі в 1931 році більшість, яка складалося з депутатів робочих сіоністських рухів, навіть не допустила самого голосування.

Суперечки між ревізіоністами і лівими сіоністськими партіями викликали також класовий підхід останніх. Сіоністи-соціалісти намагалися поєднати цілі національні та класові, тоді як ревізіоністи проголосили безумовний пріоритет національних цілей перед будь-якими іншими (в івриті ця ідеологія називалася «один прапор», , хад ніс). Сам Жаботинський писав з цього приводу: «Мати два ідеали — все одно, що поклонятися двом богам».

Відповідно, ревізіоністи критикували переважну підтримку, яку Всесвітня сіоністська організація надавала сільськогосподарським поселенням комунального типу, зокрема кібуцам, і наполягали на рівній підтримці приватних підприємств і сімейних фермерських господарств. Ревізіоністи очолили опір монополії Гістадрута на регуляцію трудових відносин всередині Ішува. В цілому ревізіоністи дотримувалися ідей корпоративізму, хоча також підтримували і приватну конкуренцію, що характерно для ринкової економіки.

Інші розбіжності ревізіоністів з більшістю у Всесвітньій сіоністській організації були пов'язані зі ставленням до арабів Палестини, проти «умиротворення» яких ціною поступок виступали послідовники Жаботинського, і з ідеєю розширення Єврейського агентства за рахунок включення в нього несіоністських рухів, проти якої також виступали ревізіоністи.

Жаботинський та Ревізіоністський Сіонізм

Після 1-ї світової війни Жаботинський був обраний у перші законодавчі збори в Ішув, а в 1921 році він був обраний до Виконавчої ради Світової сіоністської організації (відома як Світова організація сіоністів після 1960 року). Він вийшов з останньої групи в 1923 році, головним чином через розбіжності думок з її головою Хаїмом Вейцманом. У 1925 році Жаботинський створив Ревізіоністський сіоністський союз у Світовому сіоністському конгресі, щоб висловлювати свої погляди, що включають активізацію співпраці з Британією з метою перетворення всього мандату на Палестину, в тому числі Самої Палестини та Трансйорданії, та протилежні сторони річки Йордан, в суверенну єврейську державу, лояльну до Британської імперії. З цією метою Жаботинський виступав за масову єврейську еміграцію з Європи та створення другого єврейського легіону для захисту майбутньої єврейської держави, коли та буде заснована. Переконаний англофіл, Жаботинський хотів переконати Британію, що єврейська держава буде слугувати в інтересах Британської імперії, можливо, навіть як її автономія на Близькому Сході.

Коли в 1935 році сіоністська організація не змогла прийняти програму Жаботинського, він і його послідовники відійшли від складу «нової сіонистской організації». НЗО знову приєднався до ЗО в 1946 році. Сіоністська організація грубо складалася з Партії загальних сіоністів, які перебували у більшості, послідовників Жаботинського, які займали друге місце, і соціал-сіоністів на чолі з Давідом Бен-Гуріоном, який складався з меншості, але мав великий вплив.

Незважаючи на своє сильне представництво в сіоністській організації, ревізіоністський сіонізм мав невелику присутність в Ішуві, на відміну від соціалістичного сіонізму, який був домінуючим серед кібуц і робітників, а отже, і селищного підприємства. Загальний сіонізм був домінуючим серед середнього класу, який пізніше вирівнявся з ревізіоністами. У єврейській діаспорі ревізіонізм був представлений у Польщі, де його база була організована в різних політичних партіях та сіоністських молодіжних групах, таких як молодіжний рух Бейтар. Note: Chariton and Lazar were never co-authors of Wdowiński's memoir. Wdowiński is considered the «single author.»

Пізніше Жаботинський наполягав на необхідністі створення своєї бази серед Ішуву і розробив бачення спрямування ревізіоністського руху та нового єврейського суспільства на економічну та соціальну політику, зосереджену навколо ідеалів єврейського середнього класу в Європі. Жаботинський вважав, що нова основа руху та філософія, протилежна соціалістично орієнтованим робочим сіоністам, залучить підтримку більшості сіоністів. До кінця 1930-х рр. Революціоністський сіонізм був розділений на три різні ідеологічні потоки: «центристів», Ірґун і «мессіаністів».

Відповідно до цього мислення, ревізіоністи включили в свій рух власну молодіжну організацію Бейтара. Вони також створили воєнізовану групу Ірґун, профспілку, Національну федерацію праці в Ерец-Ізраїлі та їхні власні служби охорони здоров'я. Останні були спрямовані на протидію зростаючої гегемонії трудового сіонізму над громадськими послугами через Гістадрут і спрямовані на відмову гістадрута надавати свої послуги доступним членам партії ревізіоністів.

Ідеологія

Ревізіонізм відрізнявся від інших ідеологій в межах сіонізму переважно через його територіальний максималізм. Ревізіоністи мали плани та прагнули відродити Державу Ізраїль на всій території Палестини і наполягали на єврейському праві на суверенітет над усією територією Ерец-Ізраїлю, що охоплює всю Палестину. Створений Британією у 1921 року Емірат Трансйорданії негативно вплинув на подальший розвиток цієї мети. До того як Ізраїль досяг державності в 1948 році, ревізіоністський сіонізм став відомий своєю агресивною пропагандистською позицією та тереростичними діями проти британського і арабського панування в регіоні.

Найважливішою політичною метою ревізіонізму було встановлення та підтримання територіальної цілісності в межах історичних земель Ізраїлю; його представники хотіли створити єврейську державу з єврейською більшістю на обох берегах річки Йордан. Єврейська державність завжди була головною ідеологічною метою для ревізіонізму, але її не можна було придбати ціною розмежування Ерец-Ісраелю. Жаботинський та його послідовники з Бейтару, Нової сіоністської організації (НЗО) і Хатзохару послідовно відкидали пропозиції про розмежування Палестини на арабську державу та єврейську державу. Менахем Бегін, який став головою рнвізіоністів і почав втілювати ревізіоністський сіонізм після смерті Жаботинського 1940 року, виступив проти розділу Палестини Організацією Об'єднаних Націй. Ревізіоністи вважали, що наступний розділ Палестини за Родоським договором про перемир'я 1949 року вважається незаконним.

Протягом перших двох десятиліть після проголошення декларації про незалежність Ізраїлю і утворення Держави Ізраїль у травні 1948 р. головна ревізіоністська партія Херут (заснована в червні 1948 р.) залишилася в опозиції до цих подій. Партія повільно почала переглядати свою ідеологію, прагнучи змінити ситуацію втрачання прихильників і влади та прагнула отримати політичну владу. Основною вимогою ревізіоністів, до кінця 1950-х років контроль був над Йорданським кордоном як невід'ємний елемент ревізіоністської ідеології. Після злиття Хератк з Ліберальною партією в 1965 році, посилання на ідеал єврейського суверенітету над «обома берегами Йордану» з'являються все рідше. До 1970-х років легітимність та незалежність Йорданії більше не ставилася під сумнів. У 1994 році повна практична відмова від принципу «обох боків Палестини» була очевидна, коли переважна більшість членів «Лікуда» (МК) виступили за Ізраїле-Йорданський мирний договір..