Собор Різдва Пресвятої Богородиці — чинний собор в місті Глибоке, Білорусь (спочатку — костел ордену кармелітів). Знаходиться в історичному центрі міста на площі 17 вересня. Перша пам'ятка і найбільш повне вираження школи віленського бароко на території Білорусі, в якій відбилися «важливі етапи розвитку художніх принципів білоруського бароко». На думку дослідника В. О. Чантурії, даний собор є доволі своєрідним типом культової архітектури, бо навіть в масштабах Європи церква з чотирма вежами періоду бароко дуже рідкісні. До перебудови 1730-х років це була єдина пам'ятка сарматського бароко з трансептом.

Історія

Річ Посполита Ця пам'ятка архітектури була зведена з цегли у 1639—1654 рокахПри цьому дослідниця Т. В. Габрусь вважає, що на дійсному часі побудови собору і стилістиці його архітектури позначилися зайняття Глибокого російськими військами під час Московсько-польської війни 1654—1667 років і спалення містечка в 1661 році, а також пожежа 1700 року. Див.: . як костел Успіння БогородиціІноді церква згадується як костел Серця Ісуса. Див.: . в монастирі ордену кармелітів («босих») пріором Тишкевичем. Побудова костелу відбулась на фундуш власника частини Глибокого, мстиславського воєводи Юзефа Львовича КорсакаКорсак надав костелу і монастирю інші фундуші (1636, 1640 і 1642 роки), у тому числі маєтки Мостовіще, Свілу і Передоли (затверджено варшавським сеймом 1647 року), і заповів кармелітам своє майно. Див.: ; , який спочатку особисто керував будівництвом; він був похований в крипті соборуНад однією з ніш цього склепу є надпис латиною: «Hic ossa, anima in coelo in pace quiescunt illustrissimi fundatoris» («Тут спочивають у мирі кістки вельможного фундатора, душа його — на небі»). Див.: ; ., однак пізніше, під час перебудови костелу у православну церкву, його останки, загорнуті у малинову опанчу, вийняли і викинули, а через два дні їх підібрав і перепоховав один з місцевих жителів. Згідно із заповітом 1643 року, Корсак також надав сім гнідих коней для підвезення матеріалів для будівництва костелу. Пізніше кармеліти почали виплату Корсакам — грошима і зерном, взявши на себе зобов'язання утримувати ксьондза і плебанію. Хоча відповідні свідчення в архівах відсутні, дослідники говорять про декілька перебудов і добудов храму, про які свідчать окремі частини будівлі, що мають риси архітектурних рішень різних часів.

У 1735 році костел був перебудований за планом архітектора Йогана-Кристофа ГлаубіцаІноді як автора проекту 1735 року вказують гродненського архітектора з італійським корінням Юзефа Фонтана (також відомий як Йосип Фонтана III). Див.: ; . Польський історик Б. Ванат припускає, що всім керував італійський архітектор . Див.: ; , творця і найбільшого представника школи віленського бароко. Пребудова торкнулася, зокрема, головного фасаду будівлі — були змінені вежі і додане оздоблення ордерною пластикоюВід будівлі 1639 року до теперішнього часу збереглися дві приземисті вежі заднього фасаду. Див.: . Вважається, що саме реконструкція 1735 року надала костелу рис, властивих віленському барокоДослідник А. М. Кулагін первісно відносив ці зміни (фасаду і інтер'єру) до стилю рококо. Див.: : нові багатоярусні вежі головного фасаду, особливо стрункі і піднесені завдяки витягнутим пропорціям; орієнтація не на фасадну точку зору, а на сприйняття контурів як складного силуету серед невисокої забудови; ускладнення головного фасаду шляхом зведення щипця між вежами і збагачення декором (для створення враження багатства і приголомшення сплетінням деталей); оперізування фасаду поясами профілів, з'єднаних між собою багатоланковими зрощеннями пілястрЧерез покриття площин даних пілястр хвилястим рельєфом зникла виразність контуру об'ємів. Див.: і колон; посилена напруженість ритмічного ладу елементів. По завершенню перебудови, 16 липня 1735 року, костел був заново освячений, цього разу суфраганом віленським Єжи АнцутоюПро це свідчить плита з червоного мармуру (125 × 93 см), яка після закриття костелу була перенесена і покладена перед входом до цвинтарної каплиці (на Коптівці), а в 1933 році була вмурована в паперть по лівій стороні від входу. У перекладі текст на плиті такий: «Іменем Божим! Подорожній, зупинись благочестиво, і при самому вигляді Храму здійми подяку безсмертному імені Корсаков! Якщо шукаєш ти Засновника, дивись не тільки в серця віруючих, а й поглянь на цей шматок мармуру: славнозвісний пан Юзеф Корсак, воєвода мстиславльський і староста дисненський, ввіряючи себе милості Божій, костел цей і дарчу в 1640 році фундував. Якщо ж хочеш ти знати, хто був консекратором цього костелу, вважай їм Гідного хвали і в Господі преосвященного Єжи Анцуту, єпископа антипатрійського, вікарія віленського, який 1735 року 16 липня костел сей, освятивши, віддав. Нехай буде благословенна пам'ять їх обох. Зайди до церкви і старайся вимолити у Бога відпущення гріхів». Див.: . До 1735 року належить також зведення перед церквою, на одній осі з нею, триаркової двоярусної цегляної брами у стилі пізнього барокоДеякі дослідники цю браму, а також боковий вхід при фасаді і невелику каплицю, що розміщена в переломленні стіни, відносять до стилю рококо. Див.: ; і прибудова до північно-західного боку апсиди триповерхового житлового корпусу, який був прямокутним у плані і мав замкнуту композицію з внутрішнім двором (одне крило квадрату становив костел). Від корпусу збереглося лише пізніше перебудоване східне крило, інші два крила у 1892 році були розібрані через трухлявість. При самому монастирі розміщувалися початкова школа і шляхетський конвікт на 12 незаможних учнів, бібліотека у 3 тисячі книг, зібрання картин і гравюр, музична капела, шпиталь, аптека, різні господарські та складські будівлі, а також фізичний кабінет з 130 різними приладами, великий сад і великі «сажалки» з різною рибою. У костелі кармелітів знаходився величезний орган (12-регістровий, розміщувався на галереї хорів); також орден утримував 40 музикантів, які грали безпосередньо в соборі або на балконі над вхідними дверима (у святкові дні). Селян до костелу не допускали, направляючи їх у фарний Троїцький костел.

Існує думка, що у XVII столітті, до закладення костелу, були побудовані широкі підземні ходи та простори з потужними стінами і склепіннями, які, згідно з легендою, тяглися не лише до костелу Трійці, а навіть до сусіднього містечка Березвечча (3 км).

Російська імперія У 1812 році під час перебування в Глибокому Наполеон зробив монастир кармелітів своєю резиденцією (точніше, три келії верхнього поверху житлового корпусу). Залишаючи монастир імператор нібито жалкував, що не може взяти з собою до Парижа сам костел, бо його несоромно було б встановити поряд з Собором Паризької Богоматері. У 1831 році кармеліти підтримали повстання проти царського уряду: в підземеллях зберігали повстанський арсенал, лікували хворих, переховували повстанців. Після придушення повстання багатьох ченців вислали до Сибіру , а в будівлях монастиря розмістилася комісія військового суду під головуванням М. М. Муравйова. Склепи в підземеллях собору й монастиря були перетворені на камери для в'язнів, а головний підземний коридор був розділений масивними ґратами.

Єдиний збережений інвентар, датований 1862 роком, так описує костел:

У 1865 роціІноді вказується 1831 рік (див.: ), 1842 (див.: ) чи 1862 (див.: ) чи 1861 рік (див.: ). за участь у повстанні Каліновського монастир кармелітів був закритий, а його будівлі конфісковані. Ченці, що залишилися, виїхали до Кам'янець-Подільського кармелітського монастиря. Невдовзі костел перейшов в розпорядження православної церкви, а безпосередньо монастир з його землями і угіддями виділили для підтримки храму. Вже одразу після 1863 року влада асигнувала 27 тисяч рублів сріблом на перебудову колишнього костелу. З осені 1867 року почалося періодичне відправлення православних служб. Перебудова відбулася з 1872 по 1878 рік. Зміни в основному торкнулися внутрішнього оздоблення церкви, ззовні були лише перефарбовані стіни і купола, «в яких чарівної краси акварель була замінена побілкою на воді, з сірим відливом колеру». Всередині замість римського вівтаря був встановлений православний іконостас; з внутрішнього оздоблення згадуються дорогоцінне панікадило, величезні свічники біля місцевих ікон і величний запрестольний семисвічник, які були придбані зусиллями місцевого причту і які «своєю масивністю, розміром, високою якістю матеріалу і художнім оздобленням служать розкішною прикрасою собору, заповнюючи невдало-змінену самобутню його цінність». Серед іншого були прибрані орган, бічні вівтарі, сповідальні (замість них встановили святу браму), майно костелу було розграбоване. У 1875 роціІноді вказується 1874 рік. Див.: православна церква почала діяти. Згодом 3 вересня 1878 року відбулося переосвячення перебудованого костелу на православну Різдво-Богородицьку церкву, проведене Ковенським єпископом Володимиром (Нікольським). В урочистостях, пов'язаних з освяченням, брали участь 16 священиків, 2 диякона і більше 5 тисяч паломників, і від глубоцької церкви Святої Трійці відбулася хресна хода з антимінсом і мощами. Корпус монастиря був відданий міській поліцейській управі, а бібліотека з трьох тисяч книг — Віленському музею старожитностей (архіви опинилися в Санкт-Петербурзі), разом із зібраннями картин і географічних карт і фізичним кабінетом; інше було розкрадене. Ще в 1930-ті роки перед входом в храм лежала біла мармурова плита з написом «Roku 1782. Grzesznik prosi o jednę: Zdrowaś Marya» («1782 рік. Грішник просить про одне: Радуйся Маріє»).

У 1885 роціЗа іншими даними, у 1895 році. Див.: над середохрестям храму звели дерев'яні барабан і купол в неоготичному стиліІноді вказується псевдовізантійський стиль. Див.: ; . Для цього у свою чергу довелося знизити дуже високу конструкцію даху.

За даними 1892 року собор належав до Глибоцького благочиння. Ще у 1872 році для ремонту і підтримки церкви було виділено 94 десятини землі з житловим будинком і господарськими прибудовами (на 1892 рік дохід становив 150 руб. на рік), фруктовим садом (дохід 105 руб. на рік), водяним млином (дохід 75 руб. на рік) і колишнім кармелітським кам'яним двоповерховим будинком (місце розміщення причту), частину якого віддавали в оренду поштовому відділенню (150 руб.) і аптеці (50 руб.). Також дохід приносила здача в оренду колишнього кармелітського дерев'яного будинку (26 руб. 50 коп.). У 1892 році для храму відводилося 2 священика і 2 псаломщика, а їх платня становила 992 рублі і додатковий 21 рубль 18 копійок. Іншої землі було 111 десятин, з яких 5 десятин становила садибна земля, 37 — орна, 28 — сінокісна, а 33 десятини були «під дров'яним лісом і озером». Всього до парафії собору належали 2 приписні і 2 цвинтарні церкви, котрі перебували у ветхому стані і з бідним начинням, 683 двори з парафіянами у кількості 2752 чоловіки і 2665 жінок.

Польща і СРСР

У 1921 році будівлю костелу повернули католикам, які у 1932 році провели реконструкцію храму. У будівлях монастиря, що збереглися, знаходилося Глибоцьке староство.

Під час Другої світової війни підземелля собору використовували як в'язницю для своїх полонених загони Родіонова. Будівля собору під час війни була частково пошкоджена: у 1944 році згоріли дерев'яний барабан з куполом та верхні яруси веж, постраждало безліч ікон, вівтар, церковний архів. Замість втраченого купола храм накрили покрівельним залізом, а вежі були відбудовані в зменшеному вигляді. Після війни в будівлях монастиря розмістився маслозавод, підземелля храму використовували як склад овочів.

У «Списку взятих на державний облік церков, монастирів і молитовних будинків, що діють в Глибоцькому районі» 1945 року собор згаданий знову як церква Різдва Богородиці, в користуванні якої перебувала лише одна будівля; договір на право користування віруючими укладений не був. Для собору була відсутня також ревізійна комісія, так само як і церковна трійка з управління церковними будівлями.