Фінеас Тейлор Барнум (; ; 5 липня 1810 — 7 квітня 1891) — американський шоумен, бізнесмен і політик, відомий тим, що пропагував відомі містифікації та заснував цирк Barnum Bailey (1871—2017)North American Theatre Online: Phineas T. Barnum з Джеймсом Ентоні Бейлі. Він також був письменником, видавцем і філантропом, хоча про себе казав: «За професією я шоумен. … і вся позолота не зробить з мене когось іншого». За словами його критиків, його особистою метою було «набити грошима власні скрині». Йому широко приписують авторство прислів'я «Щохвилини народжується лох»Shapiro, Fred R. The Yale Book of Quotations. New Haven: Yale UP, 2006. p. 44, хоча нема жодних доказів що це саме його слова.

Барнум став власником малого бізнесу у віці двадцяти років і заснував щотижневу газету, перш ніж переїхати до Нью-Йорка в 1834 році. Він розпочав кар'єру артиста, спочатку з естрадною трупою «Великий науково-музичний театр Барнума», а незабаром після цього придбав Американський музей Скаддера, який він перейменував на своє ім'я. Він використовував музей як платформу для просування містифікацій і людських цікавинок, таких як русалка Фіджі та генерал Том Тумб. У 1850 році він сприяв американському туру шведської оперної співачки Єнні Лінд, заплативши їй безпрецедентні 1000 доларів за ніч протягом 150 ночей. У 1850-х роках він зазнав економічних потрясінь через погані інвестиції, а також роки судових процесів і публічного приниження, але він використав лекційний тур як доповідач про руху стриманості, щоб позбутися боргів. Його музей мав перший в Америці акваріум і розширений відділ воскових фігур.

Барнум пропрацював два терміни в законодавчому органі Коннектикуту в 1865 році як республіканець від Ферфілда, штат Коннектикут. Він виступав перед законодавчим органом щодо ратифікації Тринадцятої поправки до Конституції Сполучених Штатів, яка скасовує рабство та примусове рабство: «Не можна жартувати з людською душею, „яку створив Бог і за яку помер Христос“. Він може орендувати тіло китайця, турка, араба чи готтентота — це все одно безсмертний дух». 1875 року він був обраний мером міста Бриджпорт, штат Коннектикут, де працював над покращенням водопостачання, газовим освітленням вулиць і дотриманням законів про алкогольні напої та проституцію. Він також зіграв важливу роль у заснуванні Бриджпортської лікарні в 1878 році та був її першим президентом. Тим не менш, цирковий бізнес, розпочатий, коли йому було 60 років, став джерелом значної частини його слави. 1870 року він заснував «Великий мандрівний музей, звіринець, караван та іподром Ф. Т. Барнума» — мандрівний цирк, звіринець і музей «виродків», який з роками отримав багато назв.

Барнум був одружений з Чаріті Галлетт з 1829 року до її смерті в 1873 році, і у них було четверо дітей. 1874 року, через кілька місяців після смерті дружини, він одружився з Ненсі Фіш, донькою свого друга, на 40 років молодшою за нього. Вони були одружені до 1891 року, коли Барнум помер у себе вдома від інсульту. Його поховали на кладовищі Маунтін-Гроув у Бриджпорті, яке він сам спроєктував.

Раннє життя Барнум народився в Бетел, штат Коннектикут, у сім'ї власника корчми, кравця та крамника Філо Барнума (1778—1826) та його другої дружини Ірен Тейлор. Його дід по материнській лінії Фінеас Тейлор був вігом, законодавцем, землевласником, мировим суддею та організатором лотерей, який мав на нього значний вплив.

Протягом багатьох років Барнум мав кілька підприємств, у тому числі крамницю, книжкові аукціони, спекуляції нерухомістю та загальнодержавну лотерейну мережу. 1829 року він відкрив щотижневу газету «The Herald of Freedom» у Данбері, штат Коннектикут. Його редакційні статті проти старійшин місцевих церков призвели до позовів про наклеп і судового переслідування, яке призвело до двомісячного ув'язнення, але після звільнення він став поборником ліберального руху. Він продав свій магазин у 1834 році.

Свою кар'єру шоумена він розпочав у 1835 році, коли йому було 25 років, коли він придбав і виставив як експонат сліпу та майже повністю паралізовану рабиню на ім'я Джойс Хет, пустивши чутки що це колишня годувальниця Джорджа Вашингтона, якій зараз 161 рік. Рабство вже було заборонено в Нью-Йорку, але він скористався лазівкою, яка дозволила йому орендувати її на рік за 1000 доларів, позичивши 500 доларів, щоб завершити продаж. Хет померла у лютому 1836 року, коли їй було не більше, ніж 80 років. Барнум працював з нею по 10–12 годин на день, і він організував розтин її тіла в нью-йоркському салоні, де глядачі платили 50 центів за те, щоб побачити розтин мертвої жінки.

Шоумен

Барнум мав рік неоднозначного успіху зі своєю першою естрадною трупою «Великий науково-музичний театр Барнума», за яким виникла паніка 1837 року та три роки складних обставин. 1841 року він придбав Американський музей Скаддера, розташований на Бродвеї та Енн-стріт у Нью-Йорку. Він покращив виставку, модернізувавши будівлю та додавши експонати, а потім перейменував його в «Американський музей Барнума»; це стало популярним виставковим місцем. Він додав лампу-маяк, яка привертала увагу вгору та вниз по Бродвею, і прапори вздовж краю даху, які привертали увагу вдень, а гігантські картини тварин між верхніми вікнами привертали увагу пішоходів. Дах був перетворений на прогулянковий сад із видом на місто, де він щодня запускав польоти на повітряній кулі. До експонатів Барнум додав детальні моделі міст і відомих битв а до опудал тварин Барнум додав живих істот, включаючи альбіносів, велетнів, маленьких людей, жонглерів, фокусників, екзотичних жінок а також звіринець.

Русалка Фіджі і Том Тумб

У 1842 році Барнум представив свою першу велику містифікацію: істоту з тілом мавпи та хвостом риби, відому як русалка «Фіджі». Він орендував його у власника музею Мозеса Кімбола з Бостона, який став його другом, довіреною особою та співробітником.Schweitzer, Marlis. «Barnum's Last Laugh? General Tom Thumb's Wedding Cake in the Library of Congress.» Performing Arts Resources 2011; 28.: 116. Associates Programs Source Plus. Web. December 8, 2012. Барнум виправдовував свої містифікації тим, що вони були рекламою для привернення уваги до музею. «Я не вірю в обман публіки, — сказав він, — але я вірю в те, щоб спочатку залучити публіку, а потім догодити їй».

Слідом за русалкою він показав Чарльза Стратона, маленьку людину на ім'я «Генерал Том — Великий палець» («Найменша людина, яка коли-небудь ходила сама»), якому тоді було чотири роки, але було заявлено 11. Завдяки важким тренуванням і природному таланту хлопчика навчили імітувати людей від Геракла до Наполеона.

У 1843 році Барнум найняв індіанську танцівницю fu-Hum-Me, першу з багатьох вихідців з корінних націй, яких він представив. У 1844—1845 роках він гастролював з генералом Томом Тумбом у Європі та зустрів королеву Вікторію, яка була вражена, але засмучена маленькою людиною, і подія стала публічним успіхом. Це відкрило Барнуму двері для відвідин королівських сімей з усієї Європи, включно з російським царем, і дозволило придбати десятки нових атракціонів, включаючи автоматони та інші механічні дива. У цей час він почав витрачати гроші та купив інші музеї, в тому числі Музей художника Рембрандта Піла у Філадельфії, перший великий музей країни. До кінця 1846 року музей Барнума відвідувало 400 000 відвідувачів на рік.

Єнні Лінд

Барнум дізнався про популярність Єнні Лінд, «шведського солов'я», під час свого європейського туру з Томом Тумбом, коли її кар'єра в Європі була на піку. Барнум ніколи її не чув і визнавав, що сам не музикальний,Rogers, Francis. «Jenny Lind», The Musical Quarterly, Vol. 32, No. 3 (July 1946), pp. 437–48 але він запросив її співати в Америці за 1000 доларів за ніч протягом 150 ночей, усі витрати оплачував він. Він був упевнений, що зможе використати репутацію Лінд у своїй рекламі.

Лінд зажадала гонорар заздалегідь, і Барнум погодився; це дозволило їй зібрати фонд для благодійних організацій, головним чином на школи для бідних дітей у Швеції.Miller, Philip L. «Review: P. T. Barnum Presents Jenny Lind: The American Tour of the Swedish Nightingale», American Music, Spring 1983, pp. 78–80 Барнум взяв значні позики заклавши свої особняк і музей, щоб зібрати гроші, щоб заплатити Лінд, але йому все ще бракувало коштів; тому він переконав міністра у Філадельфії, що Лінд добре вплине на американську мораль, і міністр позичив йому останні 6000 доларів. Контракт також давав Лінд можливість відмовитися від туру після 60 або 100 виступів, заплативши Барнуму 50 000 доларів, якщо вона це зробить. Лінд та її невелика компанія відпливли до Америки у вересні 1850 року, але вона була знаменитістю ще до того, як прибула, завдяки місяцям підготовки Барнума; близько 40 000 людей зустріли її в доках і ще 20 000 в її готелі. Була присутня преса, а також можна було купити мерч зі співачкою. Коли вона зрозуміла, скільки грошей Барнум може заробити на турне, вона наполягла на новій угоді, яку він підписав 3 вересня 1850 року. Це дало їй початковий гонорар плюс решту прибутку від кожного концерту після гонорару Барнума в 5500 доларів за управління. Вона була сповнена рішучості зібрати якомога більше грошей для своїх благодійних організацій.

Тур почався з концерту в Castle Garden 11 вересня 1850 року, і він мав великий успіх, повернувши Барнуму вчетверо його інвестиції. Вашингтон Ірвінг проголосив: «Її самої достатньо, щоб урівноважити все зло, яким загрожує світові велика конвенція жінок. Тож бережи Боже Єнні Лінд!» Квитки на деякі з її концертів користувалися таким попитом, що Барнум продавав їх з аукціону, а ентузіазм публіки був настільки сильним, що преса вжила термін «ліндоманія».Linkon, Sherry Lee. «Reading Lind Mania: Print Culture and the Construction of Eighteenth-Century Audiences», Book History, Vol. 1 (1998), pp. 94–106 Кричуща комерційність квиткових аукціонів Барнума засмутила Лінд, і вона переконала його зробити значну кількість квитків доступними за зниженими цінами.«Jenny Lind's Progress in America», The Observer, October 6, 1850, p. 3

Під час туру реклама Барнума завжди передувала приїзду Лінд і викликала ентузіазм; у нього на зарплаті було до 26 журналістів.Hambrick, Keith S. «P. T. Barnum Presents Jenny Lind — The American Tour of the Swedish Nightingale», Louisiana History: The Journal of the Louisiana Historical Association, Vol. 22, No. 2 (Spring, 1981), pp. 208–09 Після Нью-Йорка компанія гастролювала по східному узбережжю з незмінним успіхом, а пізніше поїхала по південним штатам і Кубі. На початку 1851 року Лінд почувалася незручно через невпинний маркетинг туру Барнумом, і вона посилалася на договірне право розірвати з ним свої стосунки. Вони розійшлися мирно, і вона продовжила турне майже рік під власним керівництвом. Лінд дала 93 концерти в Америці для Барнума, заробивши близько 350 000 доларів, тоді як Барнум заробив щонайменше 500 000 доларів (що приблизно дорівнює 16 286 000 $ у 2021 році).«America», The Times, June 28, 1851, p. 5

Різноманітне дозвілля Наступним завданням Барнума було змінити ставлення громадськості до театру, який багато хто вважав так званим «лігвом зла». Він хотів позиціонувати театри як палаци повчання та насолоди, а також як респектабельних розваг середнього класу. Він побудував найбільший і найсучасніший театр Нью-Йорка, назвавши його «Лекторій моралі». Він сподівався, що це дозволить уникнути непристойних конотацій, привернути натовп сім'ї та отримати схвалення моральних хрестоносців Нью-Йорка. Він започаткував перші в країні театральні ранки, щоб заохотити сім'ї та зменшити страх перед злочинністю. Театр відкрився «П'яницею», ледь прихованою лекцією про стриманість (він став трезвенником після повернення з Європи). Після цього він ставив мелодрами, фарси та історичні п'єси, які ставили високоповажні актори. Він спрощував п'єси Шекспіра та інші, такі як «Хатина дядька Тома», щоб зробити їх сімейними розвагами.