Святий Адомнан (ірл. Adomnán, лат. Adamnanus, англ. Eunan (Юнан, як покровитель єпархії Рафо), також відомий як Адомнан Йонський (бл. 628 р., Донегол — 23 вересня 704 р., Йона) — ірландський та шотландський церковний діяч, чернець та науковець. Він походив з того ж роду в Донегалі, що й Колум Кілле (тобто з гілки Кенел Конайлл (Cenél Conaill) Північних У Нейлів (Northern Uí Néill)), і став дев'ятим аббатом Йони у 679 роціKoch, J. T. (Ed.). (2006). Celtic Culture: A Historical Encyclopedia (Vols. 1–5). ABC-CLIO. p. 12.
Біографія Народився в 623/624, чи 627/628 років — про рік його народження єдиної думки в науковців немає — на південному заході нинішнього графства Донегол (ірл. Donegal, Dún na nGall) — Ірландія. Пішов монахом у монастир Друїм Туамма (ірл. Druim Tuamma). Потім переїхав в іншу обитель — в монастир на острові Йона, що біля берегів нинішньої Шотландії. Тоді острів Йона входив до складу ірландського королівства Дал Ріада. В ті часи монастир Йона був центром християнства всіх Британських островів. Коли Адомнан приїхав на Йону очолював монастир ігумен Сегене (ірл. Ségéne) (622—652). Тут Адомнан оволодів в досконалості латинською та грецькою мовами, вивчав Святе Письмо. Після смерті ігумена Файбла (ірл. Failbe), Адомнан був обраний ігуменом — дев'ятим після святого Колумби — засновника монастиря на острові Йона. Залишив опис великої спустошливої епідемії, що відбулася на Британських островах у 664 році.
У цей час на острові Йона жив Альфрід (англ.-сакс. Aldfrith/Aldfrid) — позашлюбний син короля Осві Нортумбрійського, що був вигнаний своїм молодшим братом Егфрідом (англ.-сакс. Ecgfrith/Ecgfrid). Альфрід став учнем Адомнана. Коли у 685 році Егфрід загинув у поході на піктів, Адомнан благословив Альфріда, що повернувся на батьківщину і зайняв королівський престол. У 686 році Адамнан відвідав короля Альфріда і попросив відпустити 60 ірландців, що перебували в полоні і повернувся зі звільненими бранцями на острів Йона.
Пізніше Адомнан не одноразово відвідував англо-саксонські королівства Британії. У 688 році він востаннє відвідав Альфріда і подарував йому свою книгу «Про святі місця». У той же час, за свідченнями Беди Високоповажного, він відвідав кілька англійських монастирів і під впливом Чолфріда Віртмунського прийняв Римську пасхалію (в той час в Ірландії була своя, так звана Ірландська пасхалія). Монахи острова Йони відмовились змінювати ірландські звичаї святкувати релігійні свята, Адомнан покинув Йону і вирушив в Ірландію в 692 році, де вперто переконував ірландських монахів змінити кельтські правила на римські.
У 697 році він змусив верховного короля Ірландії Лоїнгсеха мак Енгуссо прийняти «Закон про немовлят» який був потім узгоджений з церквою на синоді в Біррі. В історію цей закон ввійшов як «Канони Адомнайна» (ірл. Cáin Adomnáin). У цьому законі діти, жінки і священики звільнялися від участі у війні, їх не можна було залучати до бойових дій, не можна було розглядати як супротивника під час війни, вони не могли бути полоненими, гарантувалася недоторканість дітей, жінок і священиків у випадку війни. Ці закони ще відомі як «закони невинних» (lex innocentium) — вони стали першими в історії не тільки в Європі, але і в світі, що захищали ці категорії людей у випадку війни і були прикладом небаченого в ті жорстокі часи гуманізму.
Останні роки життя Адомнан провів в Ірландії, а в 704 році повернувся на Йону, де і помер 23 вересня.
Діяльність та праці Протягом часу свого аббатства Адомнан приніс нову славу Йоні, не лише завдяки своїй науковій діяльності, але й через свою, нині менш відому, дипломатичну та правову працю. Його зацікавленість у пом'якшенні наслідків війни привела його до Нортумбрії — місця, яке він відвідав щонайменше двічі: він був гостем у монастирі Вірмут-Джарроу, коли Беда був облатом, і вручив примірник свого твору «Про святі місця» (De locis sanctis) королю Альдфріту (який раніше перебував у Адомнана на Йоні) від імені ірландських полонених. Крім того, він був центральною постаттю на Синоді в Біррі (697 р.), який створив «Закон Адомнана» (Cáin Adomnáin) для захисту жінок, дітей та інших некомбатантів. У серії канонічних манускриптів Адомнану приписують авторство короткої збірки Canones (церковного права), і немає причин сумніватися в його авторстві; він також є найновішим названим авторитетом у деяких редакціях Колекції ірландських канонів (Collectio Canonum Hibernensis) і, можливо, відіграв роль у її створенні. Він також брав участь — за словами Беди — у великодній дискусії.
Сьогодні Адомнана найчастіше згадують за його «Житіє Колумби» (Vita Columbae), що була написана між 692 та 697 роками. Попри агіографічні штампи — воно претендує на запис його чудес, пророцтв та видінь — є важливим джерелом для історії Йони та острівного чернецтва та й загалом є важливим пам'ятником ранньосередньовічної ірландської та шотландської літератури. Його розповідь про королівське помазання вплинула на розвиток королівської влади в Європі, але це не більше ніж чудовий зразок латинського жанру того періоду. Інша його книга, «Про святі місця» (De locis sanctis), присвячена місцям, згаданим у Святому Письмі. Подана як розповідь прочанина, «галльського єпископа Аркульфа» (на додаток до того, що Адомнан знав із книг), вона є складним посібником для вирішення екзегетичних проблем із використанням географічних знань. Насправді твір майже повністю виведений з інформації, доступної у відносно добре комплектованій бібліотеці Йони. Серед багатьох спроб узгодити такі суперечливі твердження (Адомнан був особливо натхненний надією, яку святий Августин Гіппонський (помер 430 р.) покладав на використання географічних знань і який бажав, щоб хтось написав працю про це), його спроба є однією з найкомпетентніших та найоригінальніших за методом — в одному випадку була негайно визнана ключовим ресурсом, про що свідчить кількість копій по всій Європі, тоді як Беда визнав її потенціал як підручника і написав короткий виклад (також названий «Про святі місця» (De locis sanctis)), призначений для студентів, ще не готових до книги Адомнана — і праця Беди була лише першою із серії навчальних скорочень. Вона лягла в основу європейської середньовічної репутації Адомнана як науковця — одного з кількох ірландських письменників, яких називали «видатними» — і через працю «Про святі місця» De locis sanctis він є єдиним ірландським письменником, про якого можна сказати, що він відіграв роль у розвитку середньовічного пропозиційного підходу до Святого Письма. Це був один із перших ранніх ірландських творів у друці. Крім цього він написав чимало віршів ірландською мовою.
Слава Адомнана в середньовічній Ірландії, схоже, була пов'язана головним чином з тим, що він був автором одного з «Чотирьох законів Ірландії» та святим аббатом, оскільки він особливо відзначений у мартирологах і є суб'єктом житія ірландською мовою. Однак його репутація науковця також мусила тривати (натхненне Бедою скорочення De locis збереглося під його ім'ям ірландською мовою), бо його зробили гідним провидцем видіння/подорожі до раю та пекла, Fís Adomnáin: найскладнішого зразка цього жанру, що зберігся ірландською мовоюKoch, J. T. (Ed.). (2006). Celtic Culture: A Historical Encyclopedia (Vols. 1–5). ABC-CLIO. p. 13.
Примітки
Література Sharpe, Richard., ed. and trans. Adomnan of Iona: Life of St. Columba, Penguin, 1995. Anderson, A.O. and Anderson, M.O. ed. and trans., revised by M.O. Anderson, Adomnan's Life of Columba, Oxford: Clarendon Press, 1991. Anderson, A.O., Early Sources in Scottish History, Edinburgh: Oliver and Boyd, 1922 (Irish Annals, etc). Bede, ed. by Judith McClure and Roger Collins, Ecclesiatical History of the English People, Oxford University Press, 1994. Carey, John, King of Mysteries: Early Irish Religious Writings, Dublin: Four Courts Press, 1998 (Fis Adomnain: The Vision of Adomnan, 10-11th century). Herbert, Maire and Padraig ÓRiain, Betha Adamnain: The Irish Life of Adamnan, Irish Texts Society, 1988. Herbert, M. (1988). Iona, Kells, and Derry: The history and hagiography of the monastic familia of Columba. Oxford University Press. Meyer, Kuno, Cain Adamnain: An Old Irish Treatise on the Law of Adamnan, Oxford: Clarendon Press, 1905. Ni Dhonnchadha, Mairin, "The Law of Adomnan: A Translation, " 53-68 in ÓLouglin, Thomas, ed., Adomnan at Birr, AD 697: Essays in Commemoration of the Law of the Innocents, Four Courts Press, 2001 (partial translation, sections 28-53). Gardiner, E. (1993). Medieval visions of heaven and hell: A sourcebook (pp. 23–29). Garland Publishing. Lapidge, M., & Sharpe, R. (1985). A bibliography of Celtic-Latin literature 400–1200 (Entries 304, 305, 351, 377, 609). Royal Irish Academy. O’Loughlin, T. (2000). Celtic theology: Humanity, World and God in early Irish writing (pp. 68–86). T&T Clark. O’Loughlin, T. (2000). The plan of the New Jerusalem in the De locis sanctis. Ériu, 51, 93–106. O’Loughlin, T. (1995). The Latin sources of Adomnán’s De locis sanctis. The Innes Review, 46(1), 1–14.