Фінал НБА () — це серія матчів за чемпіонство в НБА. Серія мала назву Світова чемпіонська серія НБА () до 1986 року.
В цій серії матчів грають дві команди — чемпіони фіналів Заходу та Сходу. Команда, яка здобула перемогу в серії матчів за чемпіонство, отримує Трофей Ларрі О'Браєна. (переможці серії матчів за чемпіонство в період з 1946 по 1977 рік отримували Трофей Волтера А. Брауна)Фінал НБА відбувався в кінці сезону НБА та АБА, перший з яких був в 1947 році.
Починаючи з 1985 року, переможець Фіналу НБА визначався за схемою 2-3-2. Перші та останні дві гри серії команда, яка за підсумками регулярного сезону займала вище місце в турнірній таблиці, грала на домашній арені.
Історія
1947–56: Ранні роки та династія Лейкерс В першу декаду Міннеаполіс Лейкерс створили першу в НБА династію, здобувши 5 чемпіонств за 6 років під керівництвом головного тренера Джона Кундла, який пізніше потрапив до Баскетбольної Зали слави. В складі команди також був Джордж Майкен, один з найвеличніших гравців в історії НБА. Команда, яка раніше виступала в НБЛ заклала тенденцію до панування в лізі, особливо коли команда базувалася в місті Міннеаполіс.
1957–69: Династія Селтікс Бостон Селтікс виграли 11 і програли 1 Фінал НБА протягом 13 сезонів (1956–67 та 1968–69 років). Вони виграли 8 поспіль фіналів в період з 1959 до 1966.
Селтікс та Лейкерс в сумі разом потрапляли до 19 з можливих 26 фіналів НБА протягом 13 сезонів (1956–67–1968–69). Ці команди зустрічалися 6 разів в фіналі, в період 8 поспіль виграних Бостоном. Цей період включає один сезон (1958—1959), коли Лейкерс ще базувалися в місті Міннеаполіс, що стало найдовшою серією сезонів (14), під час яких команди в 65 % випадках потрапляли до фіналу НБА, друга за протяжністю така серія в 10 сезонів відбулася пізніше (1979–80 та 1988–89 роки), коли Селтікс та Лейкерс доходили до фіналів 13 разів.
З заснуванням династії Селтікс в 1957 році, Білл Расселл став зіркою ліги. Результат сьомої гри Фіналу НБА вирішився на користь Селтікс в останні секунди другого овертайму. В більшості фіналів кінця 1950-х та 1960-х років, Селтікс мали перевагу над командою Вілта Чемберлейна.
В 1964 році, Вілт Чемберлейн, який разом з командою (яка мала назву Філадельфія Ворріорс) переїхав до штату Каліфорнія, привів оновлену Сан-Франциско Ворріорс до чемпіонства Західної Конференції НБА, але цей колектив не зміг перемогти Селтікс в фіналі. У наступному сезоні, він приєднався до команди Філадельфія Севенті-Сіксерс, яка називалася Сіракуз Нейшиналс, змінивши назву після переїзду на вакантне місце в місто Філадельфія, після від'їзду звідтіля Ворріорс.
В плейоф 1966 року, відбулося протистояння команд двох зіркових гравців — Чемберлейна та Расселла, в підсумку виграв Бостон з рахунком серії 4–1. Тренер Чемберлейна наголошував йому, щоб він грав в команду, а не індивідуальну гру, уникаючи подвійного захисту. В результаті його новосформований командний дух, в наступному сезоні привів його разом з командою до нового в ті часи рекорду НБА — 68 перемог, в підсумку вони здолали Селтікс, а після цього виграли і Фінал.
В плейоф 1968 року, Бостон зі складнощами зміг виграти у Філадельфія, незважаючи на рахунок в серії матчів 3-1 на користь Севенті-Сіксерс, завдяки чому Селтікс потрапили до Фіналу. В Фіналі вони вшосте поспіль здолали Лос-Анджелес Лейкерс, з підсумковим рахунком в серії матчів 4-2.
В плейоф 1969 року, Селтікс очікували навіть більші труднощі. Бостон була командою з великою кількістю вікових та травмованих гравців. Вони ледве кваліфікувалися до плейоф, зайнявши четверте місце в таблиці Сходу. Лейкерс, які в міжсезонні підписали Чемберлейна, Веста та Елджина Бейлора, виграли все на Заході і були фаворитами серії і фіналу плейоф, вперше після переїзду до Лос-Анджелесу. Лейкерс виграли перші дві гри серії проти на свої домашній арені Форум (Інглвуд). Однак, коли серія матчів перейшла на арену Бостон Гарден, Селтікс перемогли в третій грі з рахунком 110—105. Четверта гра стала поворотною точкою в серії, під час якою Лейкерс вели в рахунку 87-86 і володіли м'ячем за 10 секунд до кінця матчу. Але після втрати м'яча, Сем Джонс виконав кидок, в результаті м'яч пострибавши по кільцю все-таки втрапив в кошик, в результаті Селтікс виграли з рахунком 88-87, що дозволило їм зрівняти рахунок в серії матчів. П'ята гра проводилася на арені Форум, повернувши перевагу домашньої арени Лейкерс, чим вони і скористалися, але програли 6 гру Селтікс з рахунком 99–90 Селтікс, в якій Чемберлейн здобув лише 2 очка. Заключна 7 гра проводилася 5 травня; тодішній власник Лейкерс Джек Кент Кук розпорядився розвісити надувні кульки по арені Лейкерс в знак майбутньої перемоги. Коли Джеррі Вест побачив кульки, то розлютився, в той час як Рассел використав їх образ як натхнення для своєї команди. Помітивши, що у Веста болить стегно і підколінне сухожилля, Расселл наказав своїй команді використовувати швидкий прорив при будь-якій можливості, що дозволило їм захопити лідерство на початку матчу. Вони стримали шалений натиск Лейкерс, в підсумку отримавши перемогу в матчі з рахунком 108—106, здобувши 11 чемпіонство за 13 років. Ця гра стала останньою демонстрацією велично першої династії Селтікс.
1970–79: Декада паритету В 1970-х роках було зафіксовано 8 різних команд які здобували чемпіонство, включаючи по дві перемоги Селтікс та Нікс.
В фіналі 1970 року, відбулося класичне протистояння Нью-Йорк Нікс з Лейкерс. В кінці третього матчу, рівної на той час серії, Джеррі Вест влучив кидок з дистанції в 60 футів (приблизно 18 м), який зрівняв рахунок в матчі, це кидок згодом став одним з найвідоміших в історії. Попри це, Нікс виграли в овертаймі і продовжили свій успіх до переможного рахунку в серії матчів фіналу 4–3, але це не зломило Лейкерс. Лише двома сезонами пізніше, команда встановила рекорд НБА по кількості виграних поспіль ігор — здобувши перемогу в 33 матчах. По завершенні цього сезону, вони встановили, на той час, ще і рекорд за кількістю виграних матчів за сезон — 69. Лейкерс нарешті, привезли додому здобуте чемпіонство, вперше з часів базування команди в місті Міннеаполіс. Нікс знову здобули чемпіонство в 1973 році, майже так само як і в перший раз.
Чемпіонство в 1974 році дісталося команді Селтікс, гравці якої показали відмінну командну роботу і стійкість в Фіналі.
Наприкінці 1970-х років були характерні значні здобутки для команд Заходу. В 1975 році, завершивши сезон з показником 48–34, Голден-Стейт Ворріорс легко розібралися з командою-фаворитом Вашингтон Буллетс в Фіналі НБА 1975 року, з підсумковим рахунком серії матчів 4–0.
В 1976 році відбувся розквіт команди Фінікс Санз. Будучи в лізі лише 8 років, вони подолали серію поразок на початку сезону, щоб закінчити сезон серією перемог з показником 42–40. Ці події увінчалися перемогами на Сієтлом та Голден-Стейт. В фіналі проти Бостона, команди виграли кожна по дві гри з чотирьох. П'ята гра завершилася з трьома овертаймами і підсумковою перемогою Бостона з рахунком 128—126. Двома днями пізніше, в шостій грі, Селтікс обіграли Фінікс з рахунком 87-80, здобувши таким чином своє 13 чемпіонство.
Іншими командами, які здобули своє перше чемпіонство наприкінці 1970-х років були: Портланд Трейл-Блейзерс в 1977 та Сієтл СуперСонікс в 1979 році. Портланд переміг в фіналі команду-фаворита Філадельфія Севенті-Сіксерс, в складі якої був Джуліус Ірвінг. Хоча Вашингтон Буллетс перемогли Сієтл Фіналі НБА 1978 року, Сієтл зміг помститися Буллетс в наступному році, завоювавши таким чином свій перший титул чемпіонів.
1980–90: Суперництво Селтікс–Лейкерс В період з 1980 по 1989 рік, Селтікс та/або Лейкерс грали в кожному Фіналі НБА. В цей період Лейкерс здобули 5 титулів чемпіонів (1980, 1982, 1985, 1987, 1988 року); Селтікс здобули — 3 (1981, 1984, 1986 року); Пістонс — 2 (1989 та 1990 року); Севенті-Сіксерс — одне (1983 року).
Фіналі NCAA 1979 року, був примітний зустріччю університетських команд штату Мічиган Штату, у складі якої грав Меджик Джонсон, та Індіана, у складі якої грав Ларрі Берд. Мічиган здобув перемогу. Ця зустріч була увічнена; насправді, вона привернула найбільшу кількість глядачів ТБ до гри фіналу NCAA, в підсумку набравши 38 відсотків від усіх телеглядачів в ніч проведення гри.
Берда фактично задрафтували роком раніше, але потім вирішили залишити його на рік в університеті, і дві суперзірки потрапили до ліги в 1979 році, пізніше привівши свої команди до вражаючих висот. Джонсон з Лейкерс дійшов до Фіналу НБА 1980 року, команда вела в серії матчів 3–2, але Карім Абдул-Джаббар не зміг зіграти в шостій грі через травму. Джонсон перемістився на позицію центрового, зігравши на кожній позиції на майданчику і здобувши 42 очка, що допомогло його команді виграти чемпіонство, і стало чудовим прикладом продуктивності гравця в історії спорту.
Бостон виграв Фінал НБА 1981 в серії матчів з Х'юстоном, завдяки Берду, і панування Селтікс продовжувалося в наступні роки, здобувши багато титулів Атлантичного Дивізіону.
Філадельфія, під проводом Мозеса Мелоуна та Джуліуса Ірвінга, виграла Фінал НБА 1983 року, програвши лише один матч протягом всього плейоф, в чисту перегравши Лейкерс. (Мелоун передбачив раніше, що вони будуть вигравати кожну серію матчі в чисту.) Однак, у Фіналі НБА 1984 року, Селтікс та Лейкерс зустрілися в фіналі вперше, починаючи з 1969 року, і знову, завдяки продуктивності Берда, Селтікс обіграли Лейкерс з підсумковим рахунком в серії матчів 4–3. Сьома гра цього фіналу привернула найбільшу кількість глядачів ТБ за всю історію матчів НБА, і другою в історії баскетбольних ігор, поступившись грі двох зірок п'ятьма роками раніше. Це був останній Фінал НБА, який грався за схемою матчів 2–2–1–1–1.
У Фіналі НБА 1985 року, Лейкерс нарешті змогли перемогти Селтікс вигравши 6-ти матчевій серії, таким чином помстившись за 8 останніх програшів у фіналах. Зазнавши розгромної поразки в першому матчі з рахунком 148—114, матч пізніше отримав назву «День пам'яті різанини», після цього вони перемогли в 4 з 5 матчів, включаючи заключну шосту гру на арені Бостон Гарден, нарешті завершивши свою довгу серію з розчарування і поразок у фіналі. Це був перший фінал, який був зіграний по сучасній схемі матчів 2–3–2, яку запропонував Ред Ауербах Девіду Стерну для того, щоб скоротити кількість поїздок між Бостоном та Лос-Анджелесом.
В Фіналі НБА 1986 року Селтікс обіграли Рокетс. Бостон виграв в 6-ти матчевій серії, отримавши свій 16-й титул, при цьому Ларрі Берд отримав вдруге звання Найціннішого гравця Фіналу НБА.
В Фіналі НБА 1987 року, Лейкерс та Селтікс знову зустрілися. Обидві команди вигравали фінал одна в одної по разу за декаду. Лейкерс виграли перші дві гри, але Бостон переміг в третій. В четвертій грі серії, Меджик Джонсон влучив кидок скай-хук за дві секунди до кінця матчу, в результаті Лейкерс повели в рахунку 107—106 і серії 3–1. Вони програли п'ятий матч, але перемогли в шостому — здобувши титул чемпіонів.
В 1988 та 1989 році, підстаркуваті Селтікс не змогли пройти до Фіналу, в той час як Лейкерс та Пістонс стали найкращими в своїх конференціях. Фінал НБА 1988 року виграли Лейкерс у Пістонс з рахунком в серії матчів 4–3, але Пістонс розібралися з Лейкерс в Фіналі НБА 1989 року. В Фіналі НБА 1990 року, Детройт переграв Блейзерс з рахунком в серії 4-1, в результаті прізвисько «Погані Хлопці» закріпилося за Пістонс через їх грубу, силову манеру гри.
1991–98: Династія Буллз В 1990-х роках, команда Чикаго Буллз провела дві серії триразового виграшу титулу поспіль. Також, в ці роки Рокетс двічі вигравали і програвала Фінал. Все розпочалося з виграшу Пістонс свого другого чемпіонства.