Leopard 1 () — основний бойовий танк другого покоління, був розроблений та виготовлявся в Західній Німеччині. До появи нової моделі Leopard 2 називався просто Leopard (). Взятий на озброєння у 1965 р. Вважалось, що сучасні високоефективні кумулятивні боєприпаси знизять значення бронювання, тому основна увага була зосереджена на ударній силі та маневреності машини.
Став першим німецьким танком, створеним після Другої світової війни. Роботи над танком розпочались спільно з Францією у 1950-ті, однак згодом співпраця припинилась, але на базі спільних розробок було створено німецький Leopard та французький AMX-30.
Перебуває на озброєнні армій Бразилії, Греції, Туреччини та України, станом на 2024 рік. До 1984 р. було виготовлено 4744 одиниць.
Історія розробки Проєкт «Leopard» було розпочато в листопаді 1956 року для розробки сучасного танка, Standard-Panzer, який мав замінити американські танки M47 та M48 Patton, що використовувались Бундесвером. Хоча ці танки тільки-но надійшли до новоствореної армії Західної Німеччини, вони швидко застарівали. 25 липня 1957 року були озвучені детальні технічні вимоги. Нова модель повинна була важити не більше 30 тонн, мати співвідношення потужності до ваги 30 кінських сил на тонну, витримувати обстріл автоматичними 20-мм гарматами з усіх проекцій, а також працювати на полі бою, забрудненому хімічною або радіоактивною зброєю — стандартні вимоги для бою з країнами країн Варшавського Договору на той час.
Основне озброєння повинно було складатися зі 105-мм гармати (було обрано нову британську гармату L7A3 калібру 105 мм), з боєкомплектом, не меншим, ніж у тодішніх американських танків. Пріоритет надавався мобільності, тоді як вогнева міць була на другому місці. Бронювання вважалося менш важливим, оскільки вважалося, що ефективний захист від кумулятивних снарядів все одно неможливий. На той час припускалося, що майбутні конфлікти включатимуть застосування ядерної зброї, від якої жоден танк тоді не міг забезпечити прямого захисту.
Франція була дуже зацікавлена в цьому проєкті, оскільки її власний проєкт AMX 50 щойно зазнав невдачі. У червні 1957 року Західна Німеччина і Четверта Французька Республіка підписали угоду про розробку спільного танка, який у Німеччині отримав назву Europa-Panzer.
У 1959 році в ФРН створили три групи конструкторів під назвою А, В та С, до яких приєдналася ще одна французька група конструкторів, які мали створити прототип бойової машини для порівняльного випробування. У вересні 1958 року до програми розвитку приєдналася Італія. Декілька прототипів було представлено для випробувань у 1960 році від трьох робочих груп.
Робоча група А: Компанії Porsche, Atlas- MaK, Luther- Werke та Jung-Jungental. Робоча група В: Компанії Ruhrstahl AG, Rheinstahl- Hanomag та Rheinstahl- Henshel Робоча група C: Компанія C.W.F. Borgward
У 1960 році Франція також створила прототипи танку AMX 30 для заміни своїх M47. Відповідно, або новий танк ФРН, або AMX-30 повинен був стати єдиним танком для обох армій, але кожна країна пішла своїм шляхом. У ФРН роботи над проектом групи А призвели до появи танку, названого Leopard.
У 1963 році прототип II від Porsche був обраний переможцем конкурсу. Це не стало несподіванкою: ще у 1961 році було вирішено створити передсерійну партію з 50 машин на основі цієї конструкції, і їх виробництво розпочалося того ж року. Ця «нульова серія» була модифікована з новою литою баштою та кількома змінами в корпусі для підняття корми корпусу, що забезпечило більше місця в моторному відділенні, а також для перенесення деяких радіаторів на верхні частини корпусу. Перед початком масового виробництва стандартної версії було прийнято рішення додати оптичну систему далекомірів для кращого прицілювання на далекій відстані, що вимагало трохи підвищити башту та додати «виступи» з обох боків башти для встановлення оптики для триангуляції.
У лютому 1963 року міністр оборони Кай-Уве фон Гассель оголосив, що незабаром звернеться до оборонного комітету парламенту з проханням затвердити виробництво танка. На той час танк важив 40 тонн і коштував $250 000 за одиницю.
Серійне виробництво
Першу партію танків було виготовлено німецькою фірмою KMW у Мюнхені в жовтні 1965 року. Всього було виготовлено понад 6000 танків Leopard різних варіантів. Надалі роботи з модернізації танку проводилися у межах багатонаціональної програми НАТО у якій крім ФРН, брали участь військові відомства та підприємства оборонної промисловості ще чотирьох країн — Данії, Нідерландів, Італії, Бельгії.
Опис
Компонування
Leopard виконаний за класичним компонуванням, з розміщенням моторно-трансмісійного відділення в кормовій частині, відділення управління — в передній, а бойового відділення — у середній частині машини. Екіпаж танка складається з чотирьох осіб: механіка-водія, командира, навідника та заряджальника.
Захист
Зварний корпус виконаний із листів броньової сталі і розділений поперечною перегородкою на бойове і моторно-трансмісійне відділення. Товщина лобової броні (верхньої лобової деталі) складає 70 міліметрів, кут нахилу — 60°. Товщина бортової броні корпусу в середньому 30—35 міліметрів, товщина броньових плит днища і корми — 20 і 25 міліметрів відповідноWalter J. Spielberger: Die Kampfpanzer Leopard 1 und Leopard 2. S. 397..
Башта виконана у вигляді єдиного фасонного лиття, за винятком частини даху, що має два люки. Товщина броні литої башти досягає 60 міліметрів, яка була збільшена на модифікації A2, а пізніше, в рамках програми підвищення бойової ефективності з 1975 по 1977 рік, додатково посилена за допомогою навісних сталевих бронеелементів (), розроблених компанією Blohm & Voss. Бронеелементи з високотвердої сталі кріпилися на основну броню з зазором за допомогою гумових опор-амортизаторів. Це посилення дозволило підвищити рівень захисту башти до рівня Leopard A3. Башти модифікацій A3 та A4 виготовлялися зварними, за рознесеною схемою бронювання, і мали однаковий рівень захисту. Додаткова (навісна) броня на ці башти не встановлювалася. При власній масі 9 тонн лита башта конструкції Wegmann була відносно легкою порівняно з 12 тоннами башти M48 або 15 тоннами башти Chieftain. Башти модифікацій A3 та A4 легко впізнати за кутуватою формою і клиноподібною маскою.
+ Рівень протиснарядної стійкості (за дальністю непробиття) башт Leopard 1 різних модифікаційКалібрНазва боєприпасуСектор обстрілу1A11A21A3 і 1A41A1A1100 ммБР-412Бз передніх напрямів>2500 м1000 м57 ммБР-271Н>2000 м500 м20 ммDM43з флангів300—500 м100 м100 москолки ОФ снаряду 155 ммM107з верхньої напівсфери16 м10 м16 м
Озброєння
Основним озброєнням танка є виготовлена за ліцензією британська нарізна 105-мм гармата L7A3 завдовжки 52 калібри. Гармата обладнана ежектором порохових газів, башта може вільно робити повний оберт, кути піднесення гармати — від −9° до +20°. Приводи механізму наведення — електрогідравлічніWalter J. Spielberger: Die Kampfpanzer Leopard 1 und Leopard 2. S. 58 f..
Під час модернізації до рівня A1 в 1971 році гармата отримала термозахисний кожух.
Додатково танк озброєний кулеметом, коаксіальним до основної гармати, а також кулеметом на башті.
Для навчальних стрільб під час навчальних маневрів на гармату можуть бути встановлені пристрої імітації пострілу KADAG (Kanonen-Abschuss-DArstellungs-Gerät) або DARKAS (DARstellung-Kanonen-AbSchuss). Піротехнічні патрони у цих пристроях імітують звук та спалах пострілу.
Починаючи з версії A2 танк отримав гіростабілізовані гармату та прилади наведення. Однак, тогочасні технології дозволяли лише поліпшити огляд та наведення у русі, аби скоротити час зупинки, все ще необхідної для виконання точного пострілу. Стрільба у русі була доступна лише добре навченому екіпажу. Лише із встановленням сучасної системи управління вогнем у версії 1А5, яка була запозичена у Leopard 2, вдалось досягти високої імовірності ураження цілі з першого пострілуFrank Lobitz: Kampfpanzer Leopard 1 in der Bundeswehr – Frühe Jahre. Tankograd – Militärfahrzeuge Spezial 5013; Feuerleit- und Waffenstabilisierungsanlage Seiten 4 bis 7..
Допоміжне озброєння танка Leopard складається з двох 7,62-мм кулеметів MG3A1, один з яких спарений з гарматою, а інший, зенітний, розміщується на турельній установці біля люка командира. Загальний боєкомплект кулеметів складає 5200 набоїв. У деяких варіантах зенітний кулемет може замінюватися на 12,7 мм Browning M2.
Прицільні та спостережні прилади
Стрілець має в своєму розпорядженні оглядовий перископ та основні приціли; ці приціли складаються з спрямованого вперед стереоскопічного далекоміра Turmentfernungsmesser (TEM) 1A, який має перемикаєму 8× або 16× кратність і з'єднаний з головною гарматою, а також коаксіального телескопічного прицілу TZF 1A (8×) з рухомою шкалою для різних типів боєприпасів. Подвійні, горизонтально розташовані оптичні головки для TEM 1A розміщені з обох боків башти в броньованих кожухах та закриті захисними кришками, якими керує стрілець зсередини башти. Командир забезпечений круговим оглядом через 8 перископів, один з яких може бути замінений на активний інфрачервоний нічний приціл. Йому також наданий незалежний, поворотний перископ Turmrundblick-Pankrat (TRP) 1A зі змінною кратністю (від 6× до 20×), встановлений на даху башти перед башточкою командира, який можна синхронізувати з основною гарматою і дозволяє командиру перехоплювати управління і повертати башту. Прожектор для активної ІЧ-нічної системи позначений як XSW-30-U і встановлений над головною гарматою на масці, зміщений ліворуч. Він може бути знятий і зберігатися в задній частині башти, коли не використовується. Дальність прожектора в ІЧ-режимі (з використанням спеціального ІЧ-фільтра) становить до 1 200 м в ідеальних умовах, або до 1 500 м при проєкції звичайного білого світла. У пізніших варіантах Leopard використовувався трохи модифікований прожектор XSW-30-V. Заряджальник має 2 перископи для спостереження за визначеним сектором навколо машини.
Танк має ультракороткохвильову телефонну симплексну радіостанцію з діапазоном робочих частот 30-80 МГц.
Двигун і трансмісія
МТО (моторно-трансмісійне відділення) виконано в єдиному блоці з трансмісією та обслуговуючими системами. Встановлено багатопаливний (зазвичай він працював на дизельному паливі стандарт НАТО F-54) чотиритактний десятициліндровий дизельний двигун рідинного охолодження MB 838 СаМ-500, який споживає приблизно 190 літрів на 100 км. Маса блоку становить 4600 кг. Запуск двигуна здійснюється електростартером; конструкція трансмісії дозволяє запускати двигун «з штовхача». Двопотокова гідромеханічна трансмісія 4НР-250 включає однореакторну комплексну гідропередачу з блокуючим фрикціоном, планетарну коробку передач та механізм повороту диференціального типу. Планетарна коробка передач з двома ступенями свободи має автоматичне перемикання. Для керування поворотом використовується штурвал. Передбачена можливість дубльованого керування рухом командиром. Крім того, розроблено пристрій для дистанційного керування рухом танка через кабель або радіоканал (наприклад, при подоланні водних перешкод по дну). Для контролю роботи агрегатів і систем силового блоку встановлено вбудоване діагностичне обладнання. Гусеничний рушій містить по 7 опорних і по 4 підтримувальних котка на борт, напрямні колеса з механізмом натягування, ведучі колеса, гусениці з гумово-металевими шарнірами. У системі підресорювання застосована торсіонна підвіска з телескопічними гідроамортизаторами на 1, 2, 3, 6 і 7 вузлах. Гусениця має гумову бігову доріжку і знімні гумові подушки. Напрямні колеса взаємозамінні з опорними котками. Пробіг до капітального ремонту встановлено на рівні 10 000 кілометрів.
Увесь силовий блок з трансмісією може бути замінений у польових умовах приблизно за 20 хвилин завдяки швидкороз'ємним з'єднанням корпусу.
Варіанти
Базовий варіант