Атешгях () — храм зороастрійців в Азербайджані, на Апшеронському півострові, за 30 км від центру Баку, на околиці селища Аміраджани в Сураханському районі, в різний час шанований зороастрійцями, індуїстами та сикхами. Розпорядженням президента Азербайджану оголошений Державним історико-архітектурним заповідником.Розпорядження Президента Азербайджану «Про оголошення території Храму Атешгях в Сураханському районі Баку Державним історико-архітектурним заповідником „Храм Атешгях“» . Музей просто неба. «Атешгях» означає «Будинок вогню», «Місце вогню». Територія храму відома таким унікальним природним феноменом, виходами природного газу що палає (газ, вириваючись назовні, змішується з киснем і спалахує).
Історія
III–X століття Перша згадка про зороастрійські поклоніння вогню в Закавказзі припадає на епоху Сасанідів, які засновували тут храми вогню. З напису верховного мобеда Картира (III ст.) на «Каабі Заратуштри» випливає, що він засновував священні вогні в Закавказзі і призначав жерців служити їм: «і аж до країни … Албанії та Баласакана аж до Албанських воріт … тих магів і вогнів, що були в тих країнах, я впорядкував, я не допускав здійснювати образи і грабежі, і те, що було у них відібране, я також повернув, і я привів їх в свою країну, і я віру маздаянійську і хороших магів зробив чудовими і шанованими».Напис Картира на «Каабі Заратуштри» в Накши-Рустамі, стор. 12 і 13. Касумова С. Ю. Азербайджан в III–VII ст. Этно-культурная и социально-экономическая история. Баку. Элм. 1993
Мовсес Хоренаці описуючи провінцію Пайтакаран в області Багаван на березі Каспію відзначає топонім «Еотнпоракіан багінк» (давньовірменською «Семиямне капище») і згадує про заснування шахом Ардаширом I (227–241) храмів вогню в БагаваніХоренский М. История Армении. Пер. с древнеармянского Г. Саркисяна, Айастан, Ереван, 1990 . Гевонд (VIII ст.) згадує це ж місце, де горіли невгасимі вогні, як Атші-БагуанГевонд. История халифов вардапета Гевонда, писателя VIII в., пер. с арм. К. Патканова, СПб, 1862 . Деякі дослідники вважають, що Атші — це спотворене «Аташ» («вогонь»), а Аташі-Багуан — «місце священних вогнів»С. Б. Ашурбейли. Очерк истории средневекового Баку (VIII — нач. XIX вв.), Издательство АН Азерб. ССР, Баку 1964. 336 стр.(21 п.л.), під яким мався на увазі нинішній БакуГ. Алішан. Давні вірування вірмен. Alishan. Hin Havatk gam Hetanosagan gronk Hayots («Ancient Beliefs, or Pagan Religions of Armenia»), pp. 50-51, 302, 432, Venice, 1895),Ahmad Kasravi Tabrizi. Namha-ye shahrha va deyeha-ye Iran, I, Tehran, 1929. (نام شهرها و ديههاي ايران). У грузинському літописі «Картліс Цховреба» Баку має назву Багаван аж до XIII століттяКартлис Цховреба, т. I, Тбилиси, 1955 г., с. 371 (на фр. яз.); т. II, Тбилиси, 1959 г., с. 166 (на груз. яз.).
Про сім шанованих вогненних ям в Апшеронському с. Сурахані згадував німецький мандрівник Кемпфер, який відвідав його майже тисячу років по тому, в 1683 р.
Істахрі в 930 р. в «Книзі шляхів і країн» пише, що недалеко від Баку є селища, жителі яких зороастрійціAl-Istakhri. Kitab Masalik al-Mamalik. BGA, 1, ed. M. J. De Goeje., 1927 . Цю ж інформацію повторює і арабський географ АбульфедаGeographie d'Aboulfeda traduite de Parabe en francais et accompagnee de notes et d'eclaircissements par M. Reinaud, t. I–II, Paris, 1848–1883.
XVII–XVIII століття Приблизно з XV–XVI ст. розширюються дипломатичні і торгові відносини Ширвана з Індією. На кошти купців з Північної Індії — торговців тканинами і прянощами, і, мабуть, прихильників шиваїзму і сикхської секти моннасАшурбейлі С. Б. Про історію Сураханского храму вогнепоклонників, місце вшанування вогню біля с. Сурахані було відновлено і використовувалося як індуїстське і сикхське святилищеAlakbarov, Farid (Summer 2003), «Observations from the Ancients », Azerbaijan International 11 (2): «„according to historical sources, before the construction of the Indian Temple of Fire (Atashgah) in Surakhani at the end of the 17th century, the local people also worshiped at this site because of the 'seven holes with burning flame'.“„ The Indian diaspora in Central Asia and its trade, 1550–1900 “… George Forster … On the 31st of March, I visited the Atashghah, or place of fire; and on making myself known to the Hindoo mendicants, who resided there, I was received among these sons of Brihma as a brother; an appellation they used on perceiving that I had acquired some knowledge of their mythology, and had visited their most sacred places of worship …» Ervad Shams-Ul-Ulama Dr. Sir Jivanji Jamshedji Modi, Translated by Soli Dastur (1926), My Travels Outside Bombay: Iran, Azerbaijan, Baku Farroukh Isfandzadeh … Not just me but any Parsee who is a little familiar with our Hindu brethren's religion, their temples and their customs, after examining this building with its inscriptions, architecture, etc., would conclude that this is not a Parsee Atash Kadeh but is a Hindu Temple … informed me that some 40 years ago, the Russian Czar, Alexander III, visited this place with a desire to witness the Hindu Brahmin Fire ritual … gathered a few Brahmins still living here and they performed the fire ritual in this room in front of the Czar … I asked for a tall ladder and with trepidation I climbed to the top of the building and examined the foundation stone which was inscribed in the Nagrik [or Nagari] script … the installation date is mentioned as the Hindu Vikramaajeet calendar year 1866 (equivalent to 1810 A. D.) …" . У XVII столітті джерела відзначають паломників індусів, які прибули до Баку на поклоніння вогню. Найбільш рання споруда храму належить до 1713 року. До найпізніших належить центральний храм-вівтар, збудований, як свідчить напис, на кошти купця Канчанагара в 1810 році.
У XVIII столітті навколо святилища, добудовуючи один до одного, звели молитовні, келії, караван-сарай. На келіях пам'ятника є різьблені по каменю написи, виконані шрифтами індійського письма — даванагарі і гумрукі. На початку XIX століття храм вже мав той вигляд, в якому він дійшов до нас. Збудований у місцевих архітектурних традиціях, Атешгях поєднує в собі риси стародавніх вівтарів вогню. Це п'ятикутна в плані споруда, з зубчастою зовнішньою стіною і вхідним порталом. У центрі внутрішнього двору височить чотирикутна ротонда головного храму-вівтаря. Над вхідним порталом влаштована традиційна на Апшероні гостьова кімната — «Балахан́е».
Поблизу храму-святилища розташована чотирикутна яма, тепер зовсім завалена камінням, де колись спалювали тіла мертвих індусів на священному вогні. В Атешгях мешкало кілька десятків відлюдників, які поклонялися вогню, вели аскетичний спосіб життя, катуючи свою плоть і очищаючи душу. Вони вішали на себе ланцюги, вага яких сягала понад 30 кг, лежали на негашеному вапні — до омертвіння окремих частин тіла. Вони не працювали, жили за рахунок пожертвувань індійських купців. Відлюдники вірили, що душа людини після смерті перероджується і повертається знову на Землю. А в якому вигляді — знатної людини або якої-небудь тварини — залежить від карми — суми добрих і злих вчинків.
Крім цього, є низка свідчень про те, що крім індуїстів та сикхів у храмі були присутні і зороастрійці (парси і гебри). Шарден у 60-х рр.. XVII ст. повідомляє про персів-гебрів, що шанували вічно палаючий вогонь, який перебував за два дні шляху від Шемахи, тобто на Апшеронському півостровіChardin J. Voyages en Perse et autres lieux de 1'Orient. Vol. II. Amsterdam, 1735. p. 311 .
Е. Кемпфер, який відвідав Сурахани в 1683 р., писав, що серед людей, які поклонялися вогню, двоє є нащадками персів, що переселилися в Індію, тобто зараховує їх до парсів .
Французький єзуїт Віллот, що жив в Азербайджані з 1689 р., повідомляє, що Атешгях вшановується індусами і гебрами, нащадками давніх персівJ. Villotte, Voyage d'un missionnaire de la Compagnie de Jésus en Turquie, en Perse, en Arménie, en Arabie et en Barbarie, Paris, 1730 .
Німецький мандрівник Лерх, який відвідав храм в 1733 р., писав, що тут присутні «12 гебрів або стародавніх перських обожнювачів вогню»Лерхе Іоанн. Виписка з подорожі Іоанна Лерхе, що тривав від 1733 до 1735 р. з Москви до Астрахані, а звідти по країнах, що лежить на західному березі Каспійського моря. «Нові щомісячні твори», ч. XLIV, лютий, СПб., 1790 р., с. 75.
Дж. Ганвей відвідав Баку в 1747 р. і залишив кілька записів про Атешгях. Людей, що вклонялися вогню в Аташгях він іменує «індійцями», «персами» і «гебрами»Jonas Hanway. An Historical Account of the British Trade Over the Caspian Sea, 1753 .
С. Гмелін, відвідавши Аташгях в 1770 р., писав, що в Атешгясі присутні індійці й нащадки давніх гебрівSamuel Gottlieb Gmelin. Reise durch Russlaud zur Untersuchung d. drei Naturreiche, p. 45 .
Попри те, що храм переважно використовувався як індуїстський, його архітектура відрізняється від архітектури індуїстських храмів: сам храм являє собою «чахар-таг » — споруду, що складається з чотирьох напівкруглих арок, звернених до чотирьох сторін світу.
Традиція зведення храмів вогню у формі Чахар-тага належить до Сасанідського стилю будівництва храмів вогню, який був поширений на заході імперії. Храми вогню такого типу були в Ані (нині вілайєт Карс у Туреччині)Fire-temple in Ani , Ніасарі (у провінції Ісфахан в Ірані)Fire Temple at Niasar та інших областях.
На стінах келій Атешгяха були розміщені присвятні написи, залишені служителями храму. Дотепер збереглися лише 17 написів, з яких 14 індуїстських, два сикхських і один напис перською мовою, що має віршовану форму і складається з чотирьох рядків:
Зороастрійський напис
(оригінал)
آتشی صف کشیده همچون دک
جیی بِوانی رسیده تا بادک
سال نو نُزل مبارک باد گفت
خانۀ شد رو سنامد (؟) سنة ۱۱۵٨
(транслітерація)
ātaši saf kešide hamčon dak
jeyi bavāni reside tā bādak
sāl-e nav-e nozl mobārak bād goft
xāne šod ru *sombole sane-ye hazār-o-sad-o-panjāh-o-haštom
(переклад)
Вогонь горить як суцільний ряд
Ісфахан(ець) з Бавана прийшов до Бадака
«Нехай славиться прийдешній Новий Рік», — сказав він.
Будинок був поставлений в (місяці) Сомболе в рік 1158-й.
У першому рядку автор говорить про ряд або кільце вогнів, що горять у келіях навколо храму.
У другому рядку автор каже, що він родом з Ісфахана і Бавана і прибув у місто Бадак. «Джей» — арабізована форма від «Гай» — однієї з ранніх назв міста ІсфаханаISFAHAN IN PRE-ISLAMIC PERIOD. The Arab geographers report that the Sasanian city of Isfahan comprised two adjoining towns: Jayy .
Баван — невелике село на південь від ІсфаханаBavan on Google maps Ali Akbar Dehkhoda. Loghatnameh, (in Persian), Tehran. В Ісфахані і його передмістях з початку XVII ст. існувала зороастрійська громада. За правління шаха Султан Хусейна (1694–1722) майже всі зороастрійці Ісфахана були насильно звернені в іслам, врятувалися лише деякі. Досі в районі Язда є родини, які ведуть своє походження від цих втікачів . Слово «Бадак» вжито як зменшувальну назву міста Баку для збереження рими вірша. (Джерела XVI–XVIII ст. подавали назву міста Баку як Бадку, Бад-е кубіМусеві Т. М. Середньовічні документи з історії Баку. Баку, 1967, с. 63-64 (на азерб. яз.)).