Микола́й, Миколай Мирлікійський, Миколай Чудотворець (в Церкві називається Свт. Миколаєм, архієпископом Мир Лікійських, чудотворцем) (, ; — ) — християнський священник грецького походження в Римській імперії, єпископ Мирський, святий. Народився у Патарі, в історичній області Лікія, що на той час належала Римській імперії. У молодості здійснив паломництво до Єгипту та Святої землі. Невдовзі після повернення став єпископом у Мирах Лікійських. Зазнав гонінь за правління римського імператора Діоклетіана, був ув'язнений. Звільнений у часи імператора Костянтина. Ймовірно, брав участь у Першому Нікейському соборі (325; проте старі списки єпископів-учасників не згадують його імені). Помер у Мирі, Лікія. Один із найшанованіших святих у католицьких, православних і деяких протестантських церквах. День вшанування — 6 грудня. За переказами звершив багато чудес за життя і після смерті. Перші згадки про вшанування датуються VI століттям, коли імператор Юстиніан I збудував на честь святого церкву в Константинополі. Культ святого Миколая був популярний у східнохристиянських церквах, особливо в Греції. Звідти він поширився до Італії, Німеччини, України. 991 року єпископ Регінальд склав «Житіє святого Миколая». 1087 року італійські купці перенесли тіло святого з Мири й перевезли до Барі в Італії (де його мощі зберігаються по сьогодні). Патрон Греції, України, Неаполя, Сицилії, Лотарингії, багатьох міст в Італії, Німеччині, Австрії та Бельгії; на його честь названо українське місто Миколаїв. Покровитель дітей, мандрівників, пекарів, моряків.
На основі єпископа Миколая Мирлікійського в багатьох європейських країнах було створено образ Святого Миколая, що приносить малюкам подарунки на день святого Миколая. У англомовних країнах, зокрема у США, використовується ім'я Санта Клаус, який, згідно традиції, обдаровує дітей на Різдво.
Також — святий Микола(й), Миколай Чудотворець, Миколай Мирлікійський, Миколай Мирський, Миколай з Барі.
Імена Миколай Барійський () — за місцем зберігання мощей у Барі, Італія. Миколай Мирський () — за місцем єпископської катедри в Мирі, Лікія. Микола Уго́дник Микола́й Чудотворець (, Nikólaos ho Thaumaturgós) Святи́й Миколай (, Hágios Nikólaos; ).
Біографія
Доказів про життя святого Миколая збереглося мало. Одними з джерел є перекази Андрія Критського (VII ст.) та монаха-студита Івана з Константинополя (V ст.).
За переказами, Миколай народився між 270 та 286 роками (умовна дата 275) в грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). На той час це був елліністичний регіон.
За переказами, його батьки Феофан і Нонна були багатими та глибоко віруючими християнами, які охрестили сина відразу після його народження, що було рідкістю на той час. Змалку Миколай був дуже релігійним і вирішив присвятити своє життя богослужінню. Достеменно відомо, що будучи вченим юнаком, Миколай переселяється до Мири, де продовжує навчання, а його дядько-єпископ висвячує ще молодого Миколая на священника.
Оскільки Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства. По смерті батьків сину залишається великий спадок. Він вирішує роздарувати майно нужденним і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Подібні випадки доброчинності достеменно відомі та підтвердженні історичними фактами, що стосуються інших єпископів IV ст.: Амвросія Медіоланського та Василя Великого.
Роки ранньої душпастирської діяльності Миколая приходять на час сумісного правління двох римських імператорів Діоклетіана (правління 284–305) та Максиміана (правління 286–305), що й дозволяє приблизно оцінити вік Миколая. У 303 році Діоклетіан виголошує право на переслідування християн. Після абдикації обох імператорів 1 травня 305 року політика щодо християн у двох частинах імперії була різною. В той час, як у західній частині імператор Констанцій Хлор (правління 305–306) не допускає до кривавого переслідування християн, у східній частині імператор Галерій (правління 305–311) продовжує політику Діоклетіана аж до кінця свого правління і скасував це рішення лише помираючи. Цей час з 303 по 311 рр. був найдовшим періодом переслідування християн у Римській імперії.
По смерті Галерія його наступник та одночасний з ним правитель Ліциній (правління 307–324) був терпимим до християнства. В результаті чого зростає чисельність послідовників християнської віри, а разом з цим і кількість єпископів, котрі керували громадою вірян, мали значний соціальний та політичний вплив, а також багатства. Нерідко вони очолювали відповідні міста. Імовірно у цей час Миколай здобув посаду єпископа Мирійського. Для цього, згідно з тогочасними традиціями, його мали поважати та любити в тій місцевості, що звичайно було результатом доброчинності. Як і для інших єпископів того часу, популярність Миколая була запорукою його позиції та впливу.
Йому також приписують руйнування язичницьких храмів, зокрема храму Артеміди (Діани). Деякі автори пов'язують святкування Дня святого Миколая з бажанням замінити цим язичницький день святкування народження Артеміди.
Багато років святий Микола був єпископом у Мирах. Згадані вище святий Андрій Критійський та монах Іван зі Студійського монастиря (Константинополь) стверджують, що він брав участь у Першому Вселенському соборі 325 року в Нікеї. Згідно з житієм, складеним Симеоном Метафрастом в X столітті, немає фактів про ляпас опоненту Нікейського собору — Арію, але в житії зазначається, що святий Миколай був на Нікейському соборі та «рішуче повстав проти єресі АріяВсупереч Арію, який вважав, що Бог Син, народжений Отцем і має створену природу, т. е. не існував одвічно, і тому нижче свого безпочаткового Отця, прихильники ортодоксального православ'я визнавали всі іпостасі Трійці (Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий) рівносущними.». У агіографії опис ляпасу з'являється лише в кінці XVII століття в Житіях святих, написаних митрополитом Димитрієм (Тупталом). Він наводиться в тексті Мінеї для 6 грудня. У мінеї авторства Димитрія (Туптала) пише, що саме через удар в лице Арія Миколая заарештували і зняли з нього сан, але до закінчення собору звільнили та виправдали, через явлення їм Ісуса Христа.
Серед підписів «символу віри» його ім'я не значиться, проте список збережено не повністю. Єпископ Теогнід Нікейський належить до персон, чия участь у соборі історично підтверджена. Згідно Андрія Критського, Теогнід переконав Миколая в православному світобаченні.
Помер приблизно у 342 році. День смерті святого Миколи відзначають як День Святого Миколи щороку 6 грудня (церкви, що користуються юліанським календарем, відзначають це свято 19 грудня).
Чудеса Усе життя св. Миколая було сповнене благодіяннями та чудесами. Церква прославляє Миколу Чудотворця як швидкого помічника усім, хто опинився в біді та скорботах.
У церковних рукописах згадуються випадки, коли при смерті люди після прикладання до мощів видужували буквально в той же день.
Святий допомагав потопельникам, визволяв полонених, рятував від смертної кари невинних, зцілював хворих: повертав зір, мову, позбавляв кульгавості. Допомагав позбутися бідності, дарував їжу голодним, був помічником та заступником. Він швидко з'являвся там, де потрібна була допомога. І сьогодні він приходить до тих, кому необхідне його заступництво. Його чудес не злічити. Усе життя Миколи Чудотворця було сповнене любов'ю до ближнього. Навіть смерть не зупинила його благородних справ, його чудеса звершуються і сьогодні.
Діяння чудотворця Миколи стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найважливіших святих. Декотрі з цих легенд засновані на вчинках однойменного абата монастиря Сіон поблизу Мир, пізніше єпископа Пінари († 564), проте приписуються святому Миколі.
Про трьох сестер
Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх трьох доньок приданим. І, оскільки, відповідно до тамтешніх звичаїв, вони не зможуть вийти заміж, батько збирався відправити їх займатись проституцією. Дізнавшись про це, Микола, на той час ще не єпископ, вирішує скористатись батьківським спадком, щоб зарадити біді. Протягом трьох ночей він пробирався до убогої хатини та щоразу закидав крізь вікно, у кімнату де ночували сестри, шмат золота — на придане для кожної з дочок.
Є дві версії щодо ночей, коли Микола закидав золото. За однією — це відбувалося три ночі поспіль, за іншою — оскільки доньки були на рік молодша одна одної, то Микола щороку, у ніч напередодні повноліття дівчини, приходив до хатини і залишав свій подарунок.
Є і дві версії закінчення історії. За однією: у третю ніч батькові сестер вдається викрити особу свого добродія і він сердечно дякує Миколі за вчинене. На що Микола заперечує та відмовляє, щоб старий дякував Богові, оскільки все від нього. За іншою: Микола дізнається про задум батька викрити його і на третю ніч він вкидає золото не у вікно, а через комин будинку.
Легенді відповідає часте зображення святого Миколи на образах з трьома яблуками або трьома золотими кулями.
Саме завдяки цій легенді засновано традицію анонімних подарунків на Миколи (6 грудня), особливо бідним та дітям. Подібна легенда існує також про св. Василя Великого, день якого святкується 1 січня — коли теж прийнято обдаровувати інших.
Про малого Миколу
Розповідають, що, будучи ще немовлям, Микола був настільки набожним, що в дні посту (середу та п'ятницю) ссав материнське молоко лише один раз на день. А коли його уперше віднесли до купелі, він устав на ноги і сам стояв.
Мощі
Спочатку святого Миколая було поховано у церкві в Мирах (сучасне Демре в Туреччині).
У XI столітті грецька імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали їх жителів і супроводжували свої жорстокості зневагою святих храмів, мощей, ікон та книг. Мусульмани робили спробу знищити мощі святителя Миколи, глибоко шанованого всім християнським світом.
Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але і західних християн. Особливо побоювалися за мощі святителя Миколи християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі святителя Миколи. У травні 1087 року італійськими купцями мощі святого було перевезено до Італії і сьогодні зберігаються в крипті базиліки святого Миколая в місті Барі (Італія).
8 травня кораблі повернулися до Барі, і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 9 травня, мощі святителя Миколая урочисто перенесли до церкви святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколи і освячена папою Урбаном II.
У Маларському соборі (10–15 вересня 1089 р.), скликаному Римським папою Урбаном II для примирення церков брала участь й делегація Київської православної митрополії, яку благословив Митрополит Київський і всієї Руси Іван III. Члени цієї місії були у м. Барі на освячені перенесеної гробниці святого Миколи.
У 2009 групою з Манчестерського університету було реконструйовано обличчя святого за його черепом. А це завдяки проведеному в 1953 році відкриттю гробу з мощами святого. Відкриття гробу провів Луїджі Мартіно. «Робота Мартіно принесла велику користь цій справі, бо він зробив якісні фото (хоча й чорно-білі), рентген черепу в анфас і в профіль. Це був чудовий матеріал для створення 3D моделі», — каже Кароліна Вілкінсон. Робота показала наступні результати: У Миколи були карі очі, випнуті вилиці та підборіддя, визначено зріст святого: близько 167–168 см. Було визначено також вік святого під час смерті: 65–70 років, а відомо що помер він у 342 році, це й дозволяє визначити дату народження: 272–277 рікhttp://www.nikola-ygodnik.narod.ru/Raznoe_041.html Николай чудотворец — Реконструкция облика Николая Чудотворца.
Вшанування