Смерть — незворотнє припинення функціональних процесів, що підтримують життя, який характеризується остаточним розривом узгодженості процесів життєдіяльності (як-от дихання, кровообіг, харчування тощо). Перехід від життя до смерті називають вмиранням. Активне спричинення смерті іншою особою визначається як вбивство. Самовільне умисне спричинення смерті називають самогубством.
У медицині дослідженням смерті займається спеціальний розділ науки — танатологія. Поняття смерті має також важливе значення у філософських, релігійних і правових системах, де розглядається з точки зору сенсу життя, моралі та відповідальності. У різних культурах смерть супроводжується обрядами, традиціями та віруваннями, які відображають ставлення до неї в суспільстві.
Еволюція поняття
Смерть завжди несла відбиток таємничості та містичності. Непередбачуваність, неминучість, несподіванка і часом незначність причин, що призводять до смерті, виводили саме розуміння смерті за межі людського сприйняття, перетворювали смерть на божественну кару за гріховне існування або божественний дар, після якого людину чекає вічне і щасливе життя. У багатьох народів існували уявлення про смерть як про мить, коли безсмертна душа людини розлучається з тілом і прямує до душ предків. Також були й обряди поклоніння смерті.
Говорячи про вивчення смерті, академік Володимир Олегович Неговський у «Нарисах з реаніматології» писав:
Кінець XIX і особливо XX століття внесли в питання смерті корінні зміни. Смерть перестала нести на собі відбиток містики, але таємниця її збереглася. Смерть, будучи закономірним завершенням життя, стала таким же предметом наукових досліджень, як і саме життя.
Один із засновників дослідної патології, який стояв біля витоків танатології, знаменитий француз Клод Бернар, у «Лекціях з експериментальної патології» писав:
Альфред Нобель, засновник Нобелівських премій, радив особливу увагу звернути на вивчення питань старіння і вмирання організму, основоположних проблем сучасної біології та медицини.
Зміна наукового ставлення до смерті, зведення смерті до природного фізіологічного процесу, що вимагає кваліфікованого фізіологічного аналізу і вивчення, мабуть, особливо виразно проявилося у висловленні Івана Павлова:
Отож, уже на початку XX століття смерть з містичної «речі в собі», яка могла бути лише в думках науковців, перетворилася на предмет наукового пошуку, що вимагає спеціальних досліджень та вивчення. Об'єкт, який дозволяє не тільки зрозуміти причини припинення життя, а й осягнути першооснови, що відрізняють живі об'єкти від неживих.
Питання смерті хвилювали дослідників різних галузей. Людвіг фон Мізес один з основоположників Австрійської школи економіки в своїй книзі «Людська діяльність» писав «Людина живе в тіні смерті. Чого б вона не досягла впродовж свого паломництва, одного дня вона мусить піти з життя і покинути все, що збудувала. Кожна мить може стати останньою. Існує лише одна річ, яка є безсумнівною щодо майбутньому людини — смерть. … Дійсно, людина не може уникнути смерті. Але наразі вона жива, і життя, а не смерть, оволодіває нею. Що б не чекало на неї в майбутньому, вона не може відійти від нагальних потреб. Поки людина живе, вона не може не підкорятися кардинальному імпульсу, elan vital. Вроджена природа людини полягає в тому, що вона прагне зберегти і зміцнити своє життя, що вона незадоволена і прагне усунути занепокоєння, що вона шукає того, що можна назвати щастям»Human Action: A Treatise on Economics, 1st ed. (Auburn, Ala.:
Ludwig von Mises Institute, 1999.
Смерть у біології та медицині
Більшості клітин багатоклітинних організмів притаманний апоптоз — запрограмована смерть. Одноклітинні організми припиняють життя двома способами — або гинуть, або діляться на дві клітини. Танатологія — розділ медицини, що вивчає смерть людського організму.
Настанню смерті завжди передують термінальні стани — передагональний стан, агонія та клінічна смерть, — які в сукупності можуть тривати різний час, від кількох хвилин до годин і навіть діб. Незалежно від стрімкості настання смерті, їй завжди передує стан клінічної смерті. Якщо реанімаційні заходи не проводилися або виявилися безуспішними, настає біологічна смерть, яка являє собою незворотнє припинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах. Унаслідок процесів розкладання відбувається подальше руйнування організму, що поступово знищує структуру нервових зв'язків, роблячи цілком неможливим відновлення особистості. Цей етап називається інформаційна смерть (або «інформаційно-теоретична смерть», тобто смерть із точки зору теорії інформації). До інформаційної смерті людина теоретично може бути збережена в стані анабіозу, наприклад, за допомогою кріоніки, що захистить її від подальшого руйнування, а пізніше потенційно може бути відновлена.
Передагональний стан — порушення функцій центральної нервової системи, зниження артеріального тиску, централізація кровообігу, порушення дихання. Термінальна пауза — раптова зупинка дихання, припиняється активність головного мозку, рідше масові лопання судин та передсмертний інсульт. Агонія — триває від декількох секунд до години. Вимикаються функції головного мозку. Втрачається свідомість, але може повертатися (від цього і походить назва від грец. боротьба, між світом живих і мертвих). Серцебиття — частіше, артеріальний тиск падає до 30 — 40 міліметрів ртутного стовпчика. Змінюється вигляд вмираючого — обличчя бліде чи земляне, ніс загострюється, очні яблука западають, рогівка втрачає блиск, рот привідкривається, часто покриваєтся мертвими клітинами. Клінічна смерть — відсутня серцева діяльність та дихання,мозок працює без кисню впродовж 2 хвилин, однак незворотні зміни в організмі ще не наступили; тривалість — до 5 хвилин. Біологічна смерть — незворотні зміни в органах. Існує міф, що після біологічної смерті ростуть волосся, нігті, проте це не так. Після смерті не виробляються клітини, що необхідні для росту волосся та нігтів. Через втрату вологи шкіра висихає, стає зморшкуватою, втягується і через це здається, що нігті та волосся стали довшими. Клітинна смерть, або ж cмерть на клітинному рівні — припиняється ріст волосся, нігтів, наступають незворотні зміни в тканинах.
Передагональний стан
У передагональному стані відбувається порушення діяльності центральної нервової системи (ступор, або кома), зниження артеріального тиску, централізація кровообігу. Дихання порушується, стає неглибоким, нерегулярним, але частим. Недостатня вентиляція легень призводить до нестачі кисню в тканинах (тканинний ацидоз), але основним видом обміну речовин залишається окислювальний. Тривалість передагонального стану може бути різною: він може бути повністю відсутнім (наприклад, при важкому механічному ураженні серця), а може зберігатися тривалий час, якщо певним чином компенсувати пригнічення життєвих функцій (наприклад, при крововтраті).
Без проведення лікувальних заходів процес вмирання прогресує, і передагональний стан змінюється термінальною паузою. Вона відзначається тим, що після прискореного дихання раптово настає його повне припинення. Також виявляються періоди асистолії тривалістю від 1—2 до 10—15 с.
Агонія
Агонія — спроба організму в умовах зниження функцій життєво важливих органів використовувати останні сили, що залишилися, для збереження життя. На початку агонії збільшується тиск, відновлюється серцевий ритм, починаються сильні дихальні рухи (але легені при цьому майже не провітрюються — одночасно скорочуються дихальні м'язи, що відповідають і за вдих, і за видих). Може короткочасно відновитися свідомість.
Через відсутність кисню, в тканинах швидко накопичуються недоокиснені продукти обміну. Обмін речовин йде переважно за анаеробною схемою, під час агонії організм втрачає 50—80 г маси за рахунок спалювання АТФ у тканинах. Тривалість агонії зазвичай невелика, не більше 5—6 хвилин (в окремих випадках — до півгодини). Потім артеріальний тиск падає, серцеві скорочення припиняються, дихання зупиняється, і настає клінічна смерть.
Клінічна смерть
Клінічна смерть триває з миті припинення серцевої діяльності, дихання і функціонування ЦНС і до моменту, поки в мозку не розвинуться незворотні патологічні зміни. У стані клінічної смерті анаеробний обмін речовин у тканинах продовжується завдяки накопиченим запасам у клітинах. Щойно ці запаси в нервовій тканині закінчуються, вона помирає. За повної відсутності кисню в тканинах омертвіння клітин кори головного мозку та мозочка (найчутливіших до кисневого голодування відділів мозку) починається через 2—2,5 хвилини. Після смерті кори, відновлення життєвих функцій організму стає неможливим, тобто клінічна смерть переходить у біологічну.
У разі успішного проведення активних реанімаційних заходів за тривалість клінічної смерті приймають зазвичай час, що минув від миті зупинки серця до початку реанімації (оскільки сучасні методи реанімації, як-от підтримка найменшого необхідного артеріального тиску, очищення крові, штучна вентиляція легень, обмінне переливання крові або донорське штучне переливання, дозволяють підтримувати життя нервової тканини досить довгий час).
За звичайних умов тривалість клінічної смерті становить не більше 5—6 хвилин. На тривалість клінічної смерті впливає причина вмирання, умови, час, вік помираючого, ступінь змін, температура тіла під час вмирання та інші чинники. В окремих випадках клінічна смерть може тривати до півгодини, наприклад, під час утоплення у холодній воді, коли через низьку температуру обмінні процеси в організмі, зокрема і в головному мозку, істотно сповільнюються. За допомогою профілактичної штучної гіпотермії тривалість клінічної смерті може бути збільшена до 2:00. З іншого боку, деякі обставини можуть дуже скоротити тривалість клінічної смерті, наприклад, у разі вмирання від сильної крововтрати патологічні зміни в нервовій тканині, що роблять неможливим відновлення життя, можуть розвинутися ще до зупинки серцяТермінальні стани.
Клінічна смерть зворотна — сучасна технологія реанімації дозволяє у ряді випадків відновити діяльність життєво важливих органів, після чого «вмикається» ЦНС, повертається свідомість. Однак у дійсності кількість людей, які пережили клінічну смерть без серйозних наслідків, невелика: після клінічної смерті в умовах медичного стаціонару виживають і цілковито відновлюються порядку 4—6 % хворих, ще 3—4 % виживають, але отримують важкі порушення вищої нервової діяльності, інші вмирають . У низці випадків при пізньому початку реанімаційних заходів або їх неефективності, зумовленої важкістю стану пацієнта, пацієнт може перейти до так званого «вегетативного життя». При цьому необхідно розрізняти два стани: стан повної декортикації і стан смерті мозку.
Під час клінічної смерті дихання і серцева діяльність зупиняються, але тканини ще не піддаються розпаду. Так, серце можна оживити через багато годин після смерті, а при звичайних температурних умовах клітини головного мозку гинуть через 4—6 хвилин після зупинки кровообігуНеговський В. О. Від смерті до життя. — : Знання, 1975. — 6 с.. Хоча зараз у літературі описані неспростовані випадки, коли вдавалося повернути людину від смерті до життя навіть після 10 хв клінічної смерті з повним відновленням усіх життєвих функційЧи правомірний сьогодні заключний діагноз «фізіологічна смерть»?.
Діагностування смерті
Страх помилитися в діагностиці смерті штовхав лікарів на розробку методів діагностики смерті, створення спеціальних життєвих проб або на створення спеціальних умов поховання. Так, у Мюнхені понад 100 років існувала усипальниця, в якій руку померлого обмотували шнурком від дзвінка. Дзвінок пролунав один єдиний раз, а коли служителі прийшли, щоб надати допомогу людині, яка отямилася від летаргічного сну, виявилося, що дзвінок був причиною трупного задубіння. Разом із тим, з літератури та медичної практики відомі випадки доправлення у морг живих людей, яким лікарі помилково діагностували смерть.