Абдул-Меджид І (, ; 25 квітня 1823 — 25 липня 1861) — султан Османської імперії, син султана Махмуда II та грузинки Безмялем Валіде Султан. Найбільше відомий завдяки реформам Танзімату.
Він продовжував здійснювати реформи, започатковані для європеїзації країни його батьком Махмудом II. При ньому немусульманам дозволили служити в армії, прийняли національний гімн і прапор, законодавство було реорганізовано за зразком французького кодексу Наполеона, з'явилися залізниця, телеграф. За порадою Решида Мустафи видав 3 листопада 1839 збірник законів «Хатт-і-шериф», за якими обіцяв рівні права усім османським підданим, відмовляючись від старого султанського права розпоряджатись їхнім життям і майном.
У 1840-х проти волі британського уряду допоміг населенню Ірландського острова у боротьбі з голодом.
У 1852 турецькі війська були витіснені Австрією з Чорногорії.
За його правління відбулася Кримська війна (1853—1856), у якій Туреччина, підтримана Францією, Сполученим Королівством і Сардинією, отримала перемогу над Російською імперією. Але натомість Османська імперія мусила провести ряд реформ, спрямованих на поліпшення умов християн, що викликало незадоволення мусульман та спричинило заворушення у Боснії, Болгарії, Албанії.
У 1858 оголошено про банкрутство султанської казни.
Помер 25 липня 1861 від туберкульозу.
Примітки
Посилання Абдул-Меджид I // ВУЕ