О́берпрокуро́р — державна посада в Російській імперії. Існували дві посади з такою назвою: Сенатський оберпрокурор — керівник департаменту в сенаті. Оберпрокурор Святі́йшого Правлячого Сино́ду — очолював Відомство православного сповідування (державну контору — Православну російську церкву)Відомство православного сповідування і був найвищим посадовцем в ієрархії російської церкви, яку займав світський чиновник, що призначався Всеросійським імператором (у 1917 призначався Тимчасовим урядом) та був його представником в Святійшому Синоді. Повноваження та обов'язки чиновника змінювалися з часом.
Історія Посада оберпрокурора синоду була запроваджена у 1722 царем Петром I після церковної реформи (1701), яка скасувала посаду патріарха Російської православної церкви (РПЦ) і натомість встановлювала синодальне управління церквою. Новий орган перебрав на себе функції патріарха, а в 1722 отримав назву «Святійший правлячий синод». Оберпрокурор не був членом синоду, а лише здійснював державний нагляд за його діяльністю. Сам Петро І охарактеризував цього чиновника як «ока государева і стряпчого про справи державних в Синоді».
Оберпрокурор мав у своїй «дирекції» канцелярію і право знаходитися на засіданнях Синоду. Значення посади оберпрокурора спочатку було невелике, зважаючи на його підпорядкування генерал-прокурору. З 1741 і протягом всього XVIII ст., його вплив та роль поступово збільшувалися: він отримав право безпосередньої доповіді імператору про справи Синоду.
В 1726—1740-ті оберпрокурори не призначалися і посада була вакантною.
В 1803, після створення міністерств, обер-прокурор, не належав до жодного з них і був підпорядкований безпосередньо імператору: особисті доповіді членів Синоду монархові припинилися і всі стосунки між Синодом та імператором проходили через обер-прокурора.
В 1817 було засновано Міністерство духовних справ, об'єднане з міністерством народної освіти, — т. зв. «сугубое министерство» під керівництвом князя О. М. Голіцина. Оберпрокурор підпорядковувався голові новоутвореного міністерства. Діяльність міністерства духовних справ і його «відділення справ греко-російського віросповідання», () викликала запеклу протидію з боку ієрархів Православної російської церкви; митрополит Серафим (Глагольовський) називав його «сіє іго єгипетське». Через це у 1824, «сугубое министерство» було скасоване і «відділення справ греко-російського віросповідання» було передане у підпорядкування обер-прокурору і в 1839 увійшло до складу його канцелярії. Оберпрокурор отримав права міністра по законодавчих і адміністративних справах Православної російської церкви; по питаннях його компетенції його стали запрошувати на засідання Державної Ради і Комітету міністрів.
Статус оберпрокурорської посади поступово порівнявся в правах з міністрами та керівниками окремих відомств: на початку XX ст. обер-прокурор призначався і звільнявся іменними указами Сенату; у справах служби підпорядковувався виключно імператору, якому представляв подання-звіти по «відомству православного сповідання»; був присутнім на засіданнях Синоду, але не серед його членів, а за особливим столом; стежив за рухом, напрямом і законністю дій та рішень; давав свої висновки з обговорюваних питань; подавав Синоду пропозиції; переглядав і підписував до виконання його протоколи і журнали.
Оберпрокурор був посередником між Синодом, з одного боку, та імператором; вищими центральними державними інстанціями, міністрами і керівниками відомств — з іншого: він оголошував Синоду укази імператора, веління і резолюції на доповідях Синоду, подавав Імператору на розгляд доповіді і рішення Синоду, мав відносини у справах «відомства православного сповідання» з міністрами, керівниками відомств, Комітетом Міністрів, Державною Радою і Сенатом; був членом Комітету Міністрів і Державної Ради.
Оберпрокурор керував всіма установами при Синоді; чиновники цих установ призначалися і звільнялися або при його участі, або його наказами, або з його відома. Органами його нагляду служили прокурори синодних контор, секретарі духовних консисторій, члени-ревізори духовно-навчального комітету, головний інспектор і єпархіальні спостерігачі церковно-приходських училищ. Фактично виконував обов'язки голови «Православної російської церкви», яка за таких умов існування була перетворена в звичайний, казенний урядовий орган.
В 1864 запроваджена посада заступника оберпрокурора — він називався «товаришем» оберпрокурора. Його права і обов'язки була аналогічні «товаришам» міністрів. Також відтоді оберпрокурор мав власну канцелярію, організовану абсолютно однаково з канцеляріями міністрів.
Оберпрокурори Синоду по роках
Іван Васильович Болтін (19 червня 1722 — 11 травня 1725) Олексій Петрович Баскаков (11 травня 1725 — 2 грудня 1730Даты первых 2-х оберпрокуроров по: Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801—1917. СПб.: Наука, 1998, Т. 1, стр. 135.) гвардії капітан Раєвський (призначений 14 липня 1726 «прокурором»)Государственность России. М., 2001, кн. 4, стр. 109.Іноді помилково включається до списку обер-прокурорів. далі, до 1740 роки, обер-прокурори Святішого Синоду не призначалися Микита Семенович Кречетніков (3 листопада 1740–1741Высшие и центральные государственные учреждения России. 1801—1917. СПб.: Наука, 1998, Т.1, стр. 135.) Яків Петрович Шаховскóй (31 грудня 1741 — 29 березня 1753) Афанасій Іванович Львов (18 грудня 1753 — 17 квітня 1758) Олексій Семенович Козловський (17 квітня 1758 — 9 червня 1763) Іван Іванович Меліссіно (10 червня 1763 — 24 жовтня 1768) Петро Петрович Чебишев (24 жовтня 1768 — 7 травня 1774) Сергій Васильович Акчурин (12 травня 1774 — 28 липня 1786) Аполлос Іванович Наумов (28 липня 1786 — 26 липня 1791) граф Олексій Іванович Мусін-Пушкін (1791–1797) князь Василь Олексійович Хованський (1797–1799) граф Дмитро Іванович Хвостов (1799–1802) Олександр Олексійович Яковлєв (31 грудня 1802 — 7 жовтня 1803) князь Олександр Миколайович Голіцин (21 жовтня 1803 — 24 жовтняД. Н. Шилов. Государственные деятели Российской империи. СПб., 2002, стр. 186. або 19 листопада 1817; до травня 1824 — міністр духовних справ і народної освіти) князь Петро Сергійович Мещерський (24 листопада 1817 — 2 квітня 1833) Степан Дмитрович Нечаєв (1833 — 25 червень 1836) граф Микола Олександрович Протасов (24 лютого 1836 — 16 січня 1855) Олександр Іванович Карасевський (25 грудня 1855 — 20 вересня 1856) граф Олександр Петрович Толстой (20 вересня 1856 — 28 лютого 1862) Олексій Петрович Ахматов (березень 1862 — червень 1865) граф Дмитро Андрійович Толстой (23 червня 1865 — 23 квітня 1880) Костянтин Петрович Побєдоносцев (24 квітня 1880 — 19 жовтень 1905) князь Олексій Дмитрович Оболенський (20 жовтня 1905 — 4 квітня 1906) князь Олексій Олександрович Ширинський-Шихматов (26 квітня — 9 липня 1906) Петро Петрович Ізвольський (27 липня 1906 — 5 лютого 1909) Сергій Михайлович Лук'янов(5 лютого 1909 — 2 травня 1911) Володимир Карлович Саблєр (2 травня 1911 — 4 липня 1915) Олександр Дмитрович Самарін (5 липня 1915 — 26 вересня 1915) Олександр Миколайович Волжин (1 жовтня 1915 — 7 серпня 1916) Микола Павлович Раєв (30 серпняД. Н. Шилов. Государственные деятели Российской империи. Главы высших и центральных учреждений. 1802—1917. СПб., 2002, стр. 620 1916 — 3 березня 1917) (3 березня 1917 — 24 липень 1917) Антон Володимирович Карташов (25 липня — 5 серпня 1917).
Зауваження
Виноски
Посилання
Обер-прокурор Святейшего Синода Православная энциклопедия: Акчурин