Нова́ У́шиця (до 1829 року — Літнівці) — селище в Україні, центр Новоушицької селищної територіальної громади.

Назва За народними переказами, назва «Літнівці» походить від того, що в них знаходилась літня резиденція польських панів. В 1829 році містечко було перейменоване на Нову Ушицю. Це було пов'язане з назвою повіту, центром якого була стародавня столиця Пониззя — місто Ушиця, але через розміщення повітового містечка Ушиці на краю повіту, було визнане незручним та згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці, через присвоєння йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Стара УшицяНовоушиччина: історія у пам’ятках. Наукове видання /Упорядники: Петраш І.В., Шпаковський С.М., Климчук В.В./. - Хмельницький: ТзОВ «Поліграфіст», 2018. - 336 с. іл. ISBN 978-617-7732-05-0.

Географічне положення Розташоване в східній частині району на схилах гірського підвищення, що омивається річкою Калюс, за 102 км на південь від обласного центру — міста Хмельницький та за 48 км на схід від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці — Ларга. Межує з Отроківською, Івашковецькою, Кучанською, Струзькою, Браїлівською і Заміхівською громадами. Через селище проходить давній і важливий шлях на Поділлі — з Кам'янця-Подільського на Могилів-Подільський.

Історія

Вперше назва селища згадується в середині XV століття. В 1439 році польський шляхтич Сенько одержав королівську грамоту на володіння Літнівцями й сусіднім селом Вербовець. За переказами, назва Літнівці походить від того, що там була літня резиденція польських панів.

У 1702–1703 роках Літнівці отримали привілей на Магдебурзьке право.

Після другого поділу Польщі і приєднання Поділля до Росії в 1793 році царським указом від 16 липня 1795 року було утворено низку повітів, у тому числі Ушицький повіт, до якого ввійшло й Літнівецьке староство.

В 1829 році містечко перейменували на Нову Ушицю. Це було пов'язане з назвою повіту, центром якого було містечко Ушиця на Дністрі (нині селище Стара Ушиця).

Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році.

За переписом 1899 року населення Нової Ушиці складало 6 541 чоловік, з них міщан — 6 248, селян — 129, купців — 34; будинків — 739, у тому числі кам'яних — 50, крамниць — 44.

Восени 1919 року начальником залоги Нової Ушиці був полковник Армії УНР Шулай Михайло Мусійович. Внаслідок поразки визвольних змагань на початку XX століття, селище надовго окуповане російсько-більшовицькими загарбниками.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, жителі Нової Ушиці зазнали репресій.Національний банк репресованих

У 1924 році Нова Ушиця отримала статус селища міського типу.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932-1933 років померло щонайменше 183 жителі селища.

З 14 липня 1941 року по 27 березня 1944 року Нова Ушиця перебувала під німецькою окупацією. По закінченню Другої світової війни у 1946-1947 роках мешканці селища знову пережили голод.

1986 року в Новій Ушиці збудовано нове 4-х поверхове приміщення лікарні на 240 ліжок.

З 24 серпня 1991 року — в складі незалежної України.

В 1992 році відкрито історико-краєзнавчий музей.

З 1996 року розпочато газифікацію селища природним газом.

В 2014 році відкрито пам'ятник Тарасу Шевченку. А 21 лютого 2014 року скинуто пам'ятник Леніну.

20 серпня 2015 року шляхом об'єднання сільських рад, селище стало адміністративним центром — Новоушицької селищної громади.

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Новоушицького району, селище увійшло до складу Кам'янець-Подільського району.

Населення Рік Кількість населення 2011 4404 2020 4001 2022 3880

Мова У селищі поширені західноподільська та південноподільська говірки, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 97,87 % російська 1,95 % білоруська 0,04 % єврейська 0,04 % молдовська 0,02 %

Економіка На території селища працюють плодоконсервний (посезонно), цегельний (періодично) та масло-заводи (постійно), а також сучасний хлібокомбінат (постійно). Поширеним є вирощування та збирання лікарських трав, за рахунок відсутності важкої промисловості та екологічності місцевості.

Об'єкти соціальної сфери Будинок дитячої творчості Ліцей №1 Новоушицький коледж Подільського державного аграрно-технічного університету Новоушицький центр первинної медико-санітарної допомоги Відділ "Центр надання адміністративних послуг" (ЦНАП) Новоушицької селищної ради

Релігія Церква Святих Бориса і Гліба (2009, УГКЦ) Костел Преображення Господнього (Католицька церква) Церква Свято-Покровська (ПЦУ) Церква Святого Архангела Михаїла (УПЦ)

Природоохоронні об'єкти Калюський ландшафтний заказник (на північ і південь від Нової Ушиці) Сосна чорна (вул. Л. Українки) Дуб звичайний (парк культури та відпочинку) Берека звичайна (парк культури та відпочинку) Сосна чорна (парк культури та відпочинку) Берека лікарська (Новоушицький декоративний розсадник)

Пам'ятки історії та архітектури Будинок земської лікарні Ринкова площа з єврейськими будинками Плебанія Народний будинок Садиба Рингач Завод «Монополь»

Міста-партнери Насельськ, Герсбрук, vsim.ua / "Благодійники з Німеччини передали допомоги на 100 тисяч євро в одну із громад"

Персоналії Горобців Микола — поручник Армії УНР. Дзюбелюк Олександр Миколайович (1990—2014) — старший лейтенант прикордонної служби України, загинув у бою на українсько-російському кордоні. Кукуруза Павло (1896, Нова Ушиця — 1978, Міннеаполіс) — український видавець, редактор, педагог. Колубаїв Сергій Петрович (22 липня 1896, Нова Ушиця — ?) — вояк Армії УНР, козак 3-ї Залізної стрілецької дивізії; член Чеської академії наук. Шевчук Борис Іванович — вояк батальйону «Айдар», загинув у боях за Луганськ. Мовчан Олександр Андрійович (1932—2006) — радянський, український актор театру і кіно. Філатов Юрій Миколайович (30 липня 1948 р.) — український веслувальник на байдарці, дворазовий олімпійський чемпіон 1972 та 1976 рр. Давидюк Дмитро Петрович (21 листопада 1991—2022) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війниСумні звістки не покидають нашу громаду!. Холявко Руслан Володимирович (1981-2023) — головний сержант Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни.

Галерея

Примітки

Джерела та література Д. С. Вирський. Нова Ушиця // Втрачений рай Патонів на берегах Дністра