Ганс-Йоахім (Гайо) Геррманн (; 1 серпня 1913, Кіль, Шлезвіг-Гольштейн, Німецька імперія — 5 листопада 2010, Дюссельдорф, Північний Рейн-Вестфалія, ФРН) — німецький пілот бомбардувальних і винищувальних частин Люфтваффе Другої світової війни, оберст. Один з найбільш високопоставлених і впливових офіцерів ВПС Третього Рейху.

Після війни, ставши адвокатом, присвятив своє життя захисту в судах нацистських і неонацистських діячів, вкрай правих радикальних політиків. Ніколи не приховував і відкрито заявляв про свою жорстку ревізіоністську позицію з Голокосту.

Біографія Гайо народився 1 серпня 1913 року в німецькому місті Кіль. Почав літати на планерах, будучи учнем місцевої гімназії.

Друга світова війна Військова кар'єра Геррманна почалася в 1935 року як офіцера піхотного полку Вермахту. У тому ж році був переведений до Люфтваффе.

У 1936 році, записавшись добровольцем до Легіону «Кондор», Гайо вирушив до Іспанії для підтримки прихильників Франциска Франко у Громадянській війні, що там розгорілася. Під час війни літав у складі бомбардувальної ескадри KG 4, скоїв у її складі нальоти на Мадрид, Більбао, Картахену, неодноразово удостоювався похвали від командування за свою сміливі дії в повітрі.

На ранніх етапах Другої світової війни як пілот «Heinkel He 111» Геррманн діяв у Польщі та Норвегії. У вересні 1939 брав участь у боях у Польщі. У січні 1940 III./KG4 перебазувалася на аеродром Люнебург за 45 км на південний схід від Гамбургу. Діючи звідти, «Хейнкелі» регулярно атакували кораблі союзників спочатку біля узбережжя Норвегії та в Північному морі, а потім і в районі Ла-Маншу.

У 1940, вже на посаді командира сьомої ескадрильї KG 4, Гайо взяв участь в битві за Британію, здійснив безліч вильотів на бомбардування наземних об'єктів Великої Британії. За активну участь в операції обер-лейтенант Геррманн був нагороджений Лицарським хрестом в жовтні того ж року.

У лютому 1941 року підрозділ Гайо було перекинуто на Сицилію. Базуючись в Італія, KG 4 вела підтримку піхотних частин Вермахту в мальтійської і грецької операціях. В одному з нальотів на порт грецького міста Пірей Геррманну вдалося скинути бомбу на корабель, що перевозив боєприпаси. У результаті здетонував зміст трюму судна і стався вибух величезної сили, що потопив ще одинадцять британських кораблів і серйозно пошкодив сам порт, після чого він не міг функціонувати багато місяців.

На початку наступного року Геррманна призначено командиром третьої групи KG 30. Підрозділ базувався в Норвегії і здійснював нальоти на арктичні конвої. Найбільшого успіху ескадра добилася при атаках на кораблі PQ-17. Організаторські здібності Гайо були помічені командуванням ВПС, і в липні 1942 року за особистим розпорядженням Германа Герінга Геррманна переведено в Генеральний штаб Люфтваффе, де став близькою довіреною особою рейхсмаршала. За час кар'єри льотчика-бомбардувальника Хайо здійснив понад 320 бойових вильотів, потопив 12 кораблів противника загальним тоннажем в 70 тисяч тонн. Тричі був збитий, стрибав з парашутом.

У Берліні Геррманн працював в групі «Т», що відала плануванням виробництва винищувачів і бомбардувальників. Незабаром після прибуття до розпорядження Генерального штабу Люфтваффе влітку 1942 року, Геррманн отримав призначення поповнити штат Оперативного штабу. У новій для себе іпостасі Гайо проявив свої найкращі тактичні, оперативні та новаторські якості. За його ініціативою в Люфтваффе була створена принципово нова тактика у віддзеркаленні нальотів бомбардувальної авіації союзників, що отримала назву «Дикий кабан» (). Першою подібною ескадрою стала Jagdgeschwader 300 — і Геррманна призначено її першим командиром. Тактика «Дикий кабан» являла собою використання винищувачів у режимі, так званої, «вільного полювання», більш притаманного денній авіації, з коригуванням дій спостерігачами зі землі. Гайо запропонував використовувати змінні патрулі біля міст і великих промислових об'єктів Німеччині — до того часу нічні винищувачі піднімалися у повітря лише при наближенні бомбардувальників противника. Результати не змусили себе чекати — літаки союзників просто не могли пробитися крізь щільні заслони «мисливців», найчастіше повертаючись на британські аеродроми, не виконавши мети. Але головною проблемою «Дикого кабана» були дуже високі втрати серед винищувачів Люфтваффе в результаті їх частих сутичок. Причина — неможливість зв'язку між винищувачами-«мисливцями» внаслідок дотримання повного радіомовчання. Незадоволене цими проблемами командування Люфтваффе обмежило використання тактики Гайо до початку 1944 року. Особисто взявши участь у відбитті нічних атак союзників, Геррманн збив 9 4-моторних бомбардувальника противника. У серпні 1943 року його нагороджено Дубовим листям до свого Лицарського хреста.

У грудні того ж року Геррманна призначено Інспектором Люфтваффе німецьких сил протиповітряної оборони. Через рік Хайо став Головним інспектором ППО і був удостоєний мечів до Лицарського хреста з Дубовим листям. У кінці 1944 року оберст Геррманн отримав нове призначення — командир 9-ї авіаційної дивізії люфтваффе.

У цей же час Гайо очолював проект ВПС Німеччини, що називався «Rammjäger»дослівно «Мисливці за таранами», по суті камікадзе (пізніше отримав назву «Зондеркоманда Ельба» (). Сюди набиралися льотчики-добровольці, в основному у віці від 18 до 20 років, які навчалися на полегшених модифікаціях «Messerschmitt Bf.109». Ідея проекту полягала у створенні підрозділу, що літає на легких, вертких літаках, пілоти якого повинні таранити бомбардувальники супротивника, цілючись по хвосту або крилам. За задумом Геррманна такі дії повинні були б завдати відчутної шкоди ВПС союзників, тому що, незважаючи на очевидні втрати серед молодих пілотів Люфтваффе, мав би місце психологічний фактор камікадзе, який негативно б позначався на самовладанні британських і американських льотчиків. «Ельба» була запущена у квітні 1945 року і, по суті, не мала часу проявити себе належним чином. 7 квітня з'єднання Геррманна із 138 «Месершмітів» вилетіло на перехоплення групи літаків ВПС США, що складалася з 1300 бомбардувальників і 830 літаків ескорту. У результаті годинного бою загинуло близько 60 молодих німецьких пілотів, на базу повернулося 50 винищувачів, втрати союзників при цьому були мінімальні — 14 «B-17» і один «B-24».

Прославлений німецький ас Адольф Галланд після війни назвав цю бійню «вбивством хлопчаків» і сказав, що «Геррманн є другим військовим злочинцем Люфтваффе після Герінга».

Нагороди Іспанський хрест в бронзі з Мечами Почесний Кубок Люфтваффе (28 грудня 1940 року)Obermaier 1989, p. 34. Знак бойового пілота Люфтваффе у золоті з гравіруванням «300» Комбінований Знак Пілота-Спостерігача у золоті з діамантами Німецький хрест в золоті (5 червня 1942) Залізний хрест (1939) 1-го і 2-го ступеня Лицарський хрест з дубовим листям і Мечами Лицарський хрест (13 жовтня 1940) — обер-лейтенант, командир 7-ї ескадрильї KG 4Scherzer 2007, p. 385. Дубові Листя (№ 269) (2 серпня 1943) — майор, командир JG 300 Мечі (№ 43) (23 січня 1944) — оберст, Інспектор ППО Німеччини

Життя після війни 11 травня 1945 року в Австрії Хайо здався в полон радянським військам, провів десять років у таборах під Казанню і у Воркуті.

Після повернення до Німеччини він почав вивчати право і оселився в Дюссельдорфі. Отримавши ліцензію адвоката, Геррманн став відомим у Європі захисником нацистських та неонацистських діячів, вкрай правих радикальних політиків. Його клієнтами були Отто-Ернст Ремер, Девід Ірвінг, Фред Лейхтер та інші.

У 2008 році Геррманн відсвяткував своє 95-річчя. У травні 2010 року Хайо був почесним гостем «Дня національного опору» — Конференції німецьких ультраправихDas war das Schlagetertreffen 2010 im Rheinland — Ein Teilnehmerbericht .

Помер у віці 97 років в ДюссельдорфіThe Daily Telegraph, 24.11.2010. Був найстаршим, з трьох живих на той час, кавалерів Лицарського Хреста з Дубовим листям і Мечами.

Примітки Цитати

Бібліографія Berger, Florian (2000). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger. ISBN 3-9501307-0-5. Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Friedburg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5. Hermann, Hajo (1993). Bewegtes Leben. Kampf- und Jadgflieger 1935—1945. Universitas Verlag. ISBN 3-8004-1291-8. Hermann, Hajo (2003). Als die Jagd zu Ende war. Mein Flug in die sowjetische Gefangenschaft. Universitas Verlag. ISBN 3-8004-1452-X. Obermaier, Ernst (1989). Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe Jagdflieger 1939—1945 (in German). Mainz, Germany: Verlag Dieter Hoffmann. ISBN 3-87341-065-6. Patzwall, Klaus D. and Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X. Schaulen, Fritjof (2003). Eichenlaubträger 1940—1945 Zeitgeschichte in Farbe I Abraham — Huppertz (in German). Selent, Germany: Pour le Mérite. ISBN 3-932381-20-3. Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives (in German). Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.

Див. також Ревізіонізм Голокосту Отто-Ернст Ремер Леон Дегрель

Посилання Боевое применение Ju 88 Некролог по Гансу-Йоахіму Геррманну, The Daily Telegraph, 24 листопада 2010

Мультимедійні дані Hajo Hermann (Rede Teil 1) Trauermarsch Dresden 2009 Hajo Hermann (Rede Teil 2) Trauermarsch Dresden 2009 Hajo Herrmann 95 Geburtstag Gedächtnisstätte Borna Real Heinkel He-111 bomber and B-17 tour inside and out