Кременець

Кре́менець (у стародавніх джерелах КремінецьМ. Аркас. Історія України-Русі. — К. : Вища школа, 1990. — іл. — С. 86М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IV. — С. 47, 54, 56, 165, 168, 193, 217 тощо, також Крем'янецьБрайчевський Михайло. Конспект історії України. — К. : ВПК «Знання», 1993. — С. 66.П. Мірчук. Концентраційний табір Береза Картузька / V частина: Розділ 7. Ув'язнення і засуди за два роки (від січня 1933 до грудня 1934) // Нарис історії ОУНВ. Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок ХІХ століть). — Львів : Світ, 1996. — С. 31, 105, 110. — ISBN 5-7773-0359-5Гаврилюк О., Крочак І., Петровський О. Тернопіль: сторінки минулого і сьогодення. — Тернопіль : Астон, 2010. — С. 46. — ISBN 978-966-308-349-0.) — місто в Україні, адміністративний центр Кременецької міської громади та Кременецького району Тернопільській області, економічний та культурний осередок на півночі Тернопілля.

Назва

Географія Місто Кременець розташоване за 60 км від обласного центра, у північній частині Тернопільської області, біля підніжжя Кременецьких гір. Містом тече потік Ірва, який через 2,5 км впадає у річку Іква. На відстані до 1 км від міста розташовані найближчі населені пункти: Великі Млинівці, Білокриниця, Зеблази, Бонівка, Жолоби, Підлісці. В місті знаходиться однойменна залізнична станція.

Історія Стародавні часи За деякими джерелами, Кременецька твердиня була збудована за дохристиянських часів у VIII—IX століттях; існує гіпотеза, що після утворення у IX столітті Київської держави, поселення увійшло до її складу. У деяких польських енциклопедичних словниках перша згадка про Кременець датована 1064 роком, проте ця дата має пізнє легендарне походження. У 2007 році в центрі міста археологи розкопали залишки давньої будівлі, датованої Х століттям. Із Кременецьким замком пов'язана легенда про дівчину Ірву, згідно з якою авари штурмували фортецю, яку обороняли дулібиВ. Лавренюк. Авари (обри) // .

Перша достеменна писемна згадка — 1227 р.: тогочасний володар замку князь Мстислав Удатний ущент розбив під містом війська угорського короля Андраша II.

На початку 1241 року Кременець вистояв перед ордами хана Батия (безпосередньо військо очолював хан Ґуюк). У 1254 році місто витримало облогу беклярибека Куремси. У 1259 (або 1261) році на вимогу темника Бурундая оборонні споруди Кременця розібрали.

Литовський період

Після занепаду Галицько-Волинської держави Волинь та, зокрема, місто завоював великий литовський князь Гедимін, який віддав його князю Юрію Наримунтовичу — S. 777. щоправда, тут він названий його сином, чого, вочевидь, не було. За умовами литовсько-польського договору 1352 року Крем'янець залишився надалі у Юрія. Місто невдовзі забрав собі князь Любарт та передав полякам. Після смерті короля Людвіка І Угорського у 1382 р. місто остаточно відійшло до литовських князів. У другій половині XIV століття замість дерев'яно-земляних укріплень збудовано кам'яний замок.

На початку XV століття у місті деякий час разом зі своїм двором перебував великий князь литовський Вітовт, сидів у в'язниці його суперник — великий князь литовський Свидригайло, який у 1438 році надав Кременцю магдебурзьке право. У цей час тут почали облаштовуватися євреї. Чисельність єврейського населення Кременця: 240 осіб (48 дворів) у 1552 році, 500 осіб у 1578 році, 854 (15 % загального населення) у 1629 році.

Наприкінці XV століття, внаслідок нападів татар місто знелюдніло, у другій третині XVI століття, під час перебування у власності віленського біскупа (позашлюбного сина короля Сигізмунда І Старого, 1529—1535 рр.) та королеви Бони (1536—1556) відродилося й перетворилося на один із провідних економічних центрів регіону. Король польський і великий князь литовський Сигізмунд I Старий передає 4 квітня 1536 року Кременецький замок із селами своїй дружині Боні Сфорці, яка володіє замком у 1536—1556 роках. На її честь, за однією з версій, названа замкова гора. Бона суттєво зміцнила замок, який на той час мав 3 вежі і досить високі стіни з гарматами. У середині замку були розташовані казарми для гарнізону, різні господарські споруди, порохівниці тощо. За 20 років «Сфорцової доби», місто Кременець і всі його околиці помітно розквітли.

Польський період 1569 р. в результаті Люблінської унії Кременець відійшов до Польщі, а разом із нею до Речі Посполитої.

Король Сигізмунд III Ваза: 29 серпня 1598 року видав у місті грамоту Кременецькому земському писарю Макару Гнівошовичу ЛідихівськомуBarącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu . — Lwów, 1879. — S. 8—9 . у 1615 році затвердив створення у місті третього органу магістрату — колегії 24 мужів (її аналоги — колегія 40-ка мужів у Львові,М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 349 колегія 30-ти — в ОлиціТам само. — Т. V. — С. 352), яка, однак, не почала діяти.

У першій половині XVII ст. місто стало важливим осередком культурного й релігійного життя Південної Волині.

Восени 1648 року козаки під проводом козацького полковника Максима Кривоноса підійшли до Кременецького замку, взявши його у облогу. У жовтні після шеститижневої облоги із тривалими запеклими боями твердиню було здобуто, польський гарнізон взято у полон, замок повністю зруйновано, єврейське населення дуже постраждало від знущань козаків.. З того часу Кременецька твердиня не була відбудована.

За Вічним миром 1686 року Кременець залишився в Речі Посполитій. 1692 р. в усіх установах впровадили польську мову, а на початку XVIII століття православні храми стали греко-католицькими.

У 1734 році Верлан став очільником повстанців-гайдамаків, пізніше вони захопили місто.О. І. Гуржій. Верлан //

У 2-й половині XVIII ст. в Кременці діяли греко-католицький (василіянський) і 4 римо-католицькі (францисканський, єзуїтський, реформатський і тринітарський) монастирі та кілька греко-католицьких церков.

Російський період За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) Кременець відійшов до Російської імперії. Спочатку місто включили в Подільську, а 1796 р. — Волинську губернії. 1805 р. тут відкрилася Вища Волинська гімназія, 1819 р. реорганізована у Волинський ліцей (діяв до 1833). Ліцей мав велику бібліотеку (понад 50000 томів), у тому числі 1500 інкунабул (першодруків, надрукованих до 1500 р.).

Місто стало авторитетним центром освіти й науки й отримало образну назву «Волинські Афіни». у 1830-ті рр. внаслідок запровадження у державних установах російської мови, заміни Литовського Статуту російським законодавством, закриття ліцею, францисканського й василіянського монастирів Кременець остаточно втратив риси повітового центру Речі Посполитої і перетворився на провінційне місто Російської імперії. На базі закритого ліцею у 1834 р. створений Київський університет. У той час, коли Шевченко відвідав Кременець, це було одне з найбільших повітових міст Волинської губернії.

Станом на 1897 рік єврейська громада Кременця налічувала 6539 осіб (37 % населення).

Промислове піднесення останніх десятиліть XIX ст. мало позначилося на житті міста. Найбільше підприємство 1899 р. — сірникова фабрика, де працювало 25 робітників. Завдяки відкриттю покладів бурого вугілля, на розробку якого покладали великі надії, наприкінці XIX ст. проклали державним коштом Російської імперії колію-відгалуження Радивилівської гілки залізниці Кам'яниця — КременецьТомін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 52. — ISBN 978-617-655-000-6 (введена в експлуатацію у 1896 році).

Із освітніх закладів на початку XX ст. діяли Волинська духовна семінарія (1838—1902 рр.), жіноче єпархіальне (1836—1921 рр.), чоловіче духовне (1885—1921 рр.), комерційне (1904—1921 рр.), двокласне міське училища, приватна жіноча гімназія, 6 початкових шкіл.

Перша світова війна та Українська революція Улітку 1916 р. тут була одна з вузлових ділянок Брусиловського прориву. За часів Української революції діяв Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка.

У 1917—1920 роках місто 7 разів переходило з рук у руки. Українській державній владі воно підпорядковувалося від початку 1918 до червня 1919 р.

Міжвоєнний період Від жовтня 1920 до вересня 1939 року Кременець належав до Польщі і входив у Волинське воєводство. Керівні кола Польщі відвели місту роль одного з опорних пунктів закріплення своєї влади на «Східних кресах». Великі надії покладали на Кременецький ліцей, відкритий 1921 р.

1 жовтня 1933 року вилучено із міської ґміни Кременець села Чугалі, Зеблози Великі, Зеблози Малі, Білецька Долина та Бонівка, натомість включено села Сичівка, Грабівка, Андруга Велика та Білокриниця зі зліквідованої Білокриницької волості.Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 sierpnia 1933 r. w sprawie zmiany granic miasta Krzemieńca i gmin wiejskich w powiecie krzemienieckim, województwie wołyńskiem .

У міжвоєнні роки збудовано ватну фабрику (1936) й тютюновий завод (1938 р.), упорядковано вулиці, заліснено схили гір. Основні осередки національного життя українського населення 1920—1930-ті — товариство «Просвіта», приватна українська гімназія імені Івана Стешенка, православна духовна семінарія. У міжвоєнні роки Кременець — центр Волинської єпархії.

Під час Другої світової війни з 11 по 14 вересня 1939 року Кременець був осідком польського міністерства закордонних справ та послів інших держав.

Восени 1939 року місто зайняла Червона армія. Під час запровадження нового адміністративно-територіального устрою місто було розділено з історичною Волинню, отримало статус міста обласного підпорядкування й відійшло до Тернопільської області. Радянська влада відкрила кілька загальноосвітніх українських шкіл, обласний учительський інститут, фельдшерсько-акушерську школу, забезпечила населення безплатним медичним обслуговуванням. Також встановила жорсткий ідеологічний контроль за всіма культурно-освітніми закладами й розгорнула масштабні політичні репресії.

Гітлерівська окупація

3 липня 1941 року Кременець зайняли гітлерівські війська, які масово розстрілювали мирне населення. 1 вересня 1941 року місто стало адміністративним центром нацистської округи. 7 липня 1941 року розстріляна група викладачів Кременецького ліцею, зокрема, Гелена Паліводзянка — діячка руху харцерів.Maria Trojanowska. Paliwodzianka Helena (1894—1941) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/1, zeszyt 104. — S. 92. 1 березня 1942 року в Кременці було організоване єврейське гетто, куди зібрали біля 9340 євреїв із Кременця та навколишніх міст. 22 липня 1942 року євреї Кременецького гетто вчинили збройний опір проти німців, які намагалися їх винищити. Кременецьке гетто протрималось два тижні, 9000 євреїв загинуло. 10 серпня 1942 року німці ініціювали двотижневу акцію зі знищення євреїв, підпаливши гетто, щоб вигнати тих, хто переховувався. Пожежа, що тривала кілька днів, знищила історичний центр міста. П'ятнадцять тисяч працездатних євреїв були відправлені невільниками в Білокриницю, де вони пізніше зустріли свою смерть. Лише 14 євреїв із Кременецької громади пережили Голокост. В ніч з 19 на 20 лютого 1943 року на місто напала боївка ОУН під проводом Івана Климишина (Крука), націоналісти здійснили наліт на місцеву в'язницю звільнили всіх ув'язнених і без втрат покинули місто. В ніч з 21 на 22 березня дезертирувала вся українська допоміжна поліція в Кременці. Втікачі забрали зі складів зброю і боєприпаси і зникли в лісі. Частина міліціонерів розійшлася по домівках, інші приєдналися до мельниківського загону «Хрону» (Миколи Недзведського) і бандерівського відділу «Крука» (Івана Климишина)Motyka Grzegorz. Ukraińska partyzantka, 1942—1960. — Warszawa, 2006. — S. 197.