Дислексія або розлад читання — це неврологічний стан, при якому людина з нормальним інтелектом і без порушень слуху та зору має тривалі труднощі з опануванням абетки та читанням. Читання великої кількості текстів не покращує якість і швидкість читання. Дислексики рідко читають для задоволення і уникають читання вголос.

Кожен випадок дислексії має різний спектр проблем з текстами, включаючи неправильну вимову слів (дислалія), повільне читання, поганий почерк (диспраксія) та нерозуміння прочитаного. Ці труднощі часто помічаються в школі.

Дислексія часто супроводжується РДУГ, розладами мови та дискалькулією.

Дислексія діагностується через тести пам'яті, зору, орфографії та читання. Вона відрізняється від труднощів, викликаних проблемами слуху чи зору або недостатнім викладанням.

Лікування включає коригування методів навчання, хоча це не виліковує основну проблему. Лікування, спрямоване на зір, неефективне. Класифікація Виділяють дві основні форми дислексії — агностичну (літеральну) та аграфічну (вербальну). Агностична дислексія виникає при локалізації ураження в основі потиличної частки та близькорозташованих відділів скроневої та тім'яних областей мозку і супроводжується порушенням впізнання окремих літер. Аграфічна дислексія проявляється при ураженні тім'яної долі лівої півкулі та супроводжується втратою здатності до читання, написання складів, слів, фраз при збереженні впізнання окремих літер.

Типи дислексії за причинами:

– вроджена (що може бути первинною або генетично зумовленою, та вторинною, що спричинена проблемами формування мозку на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку плоду);

– дислексія розвитку (що не пов'язана із інтелектуальними чи мотиваційними відхиленнями у навчанні та швидше зумовлена нейробіологічними особливостями мозку людини);

– набута або травматична (що виникає внаслідок органічного чи неорганічного ураження головного мозку).

Набута дислексія може виникати внаслідок неврологічного ураження, такого як черепно-мозкова травма або інсульт. Люди з набутою дислексією також можуть виявляти деякі ознаки або симптоми вродженого розладу, але потребують інших стратегій оцінки та підходів до лікування.

Типи дислексії за симптомами:

фонематична; семантична; аграматична; мнестична; оптична; тактильна.

Ознаки та симптоми У ранньому дитинстві симптоми, що корелюють з подальшим діагнозом дислексії, включають затримку початку мовлення та відсутність фонологічної обізнаності. Поширений міф тісно пов'язує дислексію з написанням та читанням літер або слів у дзеркальному відображенні чи задом наперед. Ці поведінкові прояви спостерігаються у багатьох дітей під час навчання читання та письма і не вважаються визначальними характеристиками дислексії.

Діти шкільного віку з дислексією можуть виявляти ознаки труднощів у визначенні або генеруванні римованих слів, а також підрахунку кількості складів у словах — обидва ці завдання залежать від фонологічної обізнаності. Вони можуть також мати труднощі з поділом слів на окремі звуки (наприклад, вимовляти три звуки в слові "кіт" як к, і, т) або можуть боротися з об'єднанням звуків, що вказує на знижену фонематичну обізнаність. Найбільше складностей та помилок у школярів-дислексиків виникає під час читання/розуміння змісту/переказу текстів, вивчення словарних слів та текстів віршів і правил напам'ять.

Труднощі з пошуком слів або називанням предметів також асоціюються з дислексією. Люди з дислексією часто погано пишуть, що іноді називається дизорфографія або дисграфія, і це залежить від навички орфографічного кодування.

Проблеми зберігаються і в підлітковому віці та в дорослому житті, і можуть включати труднощі з підсумовуванням історій, запам'ятовуванням, читанням вголос або вивченням іноземних мов. Дорослі з дислексією часто можуть читати з гарним розумінням, хоча зазвичай читають повільніше, ніж ті, хто не має труднощів з навчанням, і показують гірші результати в тестах на правопис або при читанні нісенітних слів — це є мірилом фонологічної обізнаності. Бувають випадки, коли навіть дорослі дислексики, вміють досить швидко й правильно читати вголос, але не можуть переказати зміст тексту, який тільки-но прочитали, бо вони його, або геть не зрозуміли, або не запам'ятали.

Супутні розлади та проблеми із текстами Дислексія часто співіснує з іншими розладами навчання, але причини цієї коморбідності ще не були чітко визначені. До цих супутніх порушень належать:

Дисграфія Розлад, що включає труднощі з письмом або друкуванням, іноді через проблеми з координацією очей і рук; це також може перешкоджати процесам, орієнтованим на напрям або послідовність, таким як зав'язування вузлів або виконання повторюваних завдань. У випадку дислексії, дисграфія часто має мультифакторний характер через порушення автоматичності написання літер, організаційні та розширювальні труднощі, а також порушення формування візуального образу слова, що ускладнює відтворення візуальної картини слів, необхідної для правильного написання.

Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ) Розлад, який характеризується проблемами з утриманням уваги, гіперактивністю або імпульсивною поведінкою. Дислексія та РДУГ зазвичай виникають разом. Приблизно 15 % або 12–24 % людей з дислексією мають РДУГ; і до 35 % людей із РДУГ мають дислексію.

Порушення слухової обробки Нерозвинутий фонематичний слух впливає на здатність дислексика сприймати, розуміти зміст, відтворювати певним чином ту інформацію, що отримав на слух. А це, у свою чергу, призводить до проблем зі слуховою пам'яттю (фонематична пам'ять), завдяки якій, дислексик має певний лексикон, але йому буває досить важко згадати слово, що повинно мати певні ознаки (наявність/відсутність/послідовність зазначених літер/звуків у його складі) чи певний сенс (тобто бути синонімом/антонімом/омонімом до зазначеного слова). Багато людей з дислексією мають проблеми з слуховою обробкою і можуть розробити власні логографічні підказки (мнемокартки) для компенсації цього дефіциту. Коли школяр записує текст будь-якого диктанту з безліччю помилок: втрачених, або переплутаних літер/складів/слів/знаків пунктуації, це свідчить про те, що він має доволі нерозвинуті фонематичний слух і фонематичну пам'ять.

Диспраксія Неврологічний стан, що характеризується труднощами у виконанні рутинних завдань, пов'язаних із рівновагою, дрібною моторикою і кінестетичною координацією; труднощами у використанні мовних звуків; та проблемами з короткочасною пам'яттю та організацією. Диспраксія — це неможливість покращити дрібну моторику і дуже поганий почерк. Бувають випадки, коли людина взагалі відмовляється брати ручку/олівець до рук і писати, бо їй фізично боляче це робити. Сучасні технології та клавіатури гаджетів дозволяють уникати таких прикрих ситуацій.

Причини

Дослідники намагаються знайти нейробіологічну основу дислексії з часу, коли цей стан був вперше визначений у 1881 році. Наприклад, деякі з них намагалися пов'язати поширену проблему серед людей з дислексією — неможливість чітко бачити літери — з аномальним розвитком нервових клітин їхнього зорового апарату. Нейроанатомія Методи нейровізуалізації, такі як функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ) і позитронно-емісійна томографія (ПЕТ), показали кореляцію як функціональних, так і структурних відмінностей у мозку дітей з труднощами у читанні. Деякі люди з дислексією виявляють меншу активність у частинах лівої півкулі мозку, що відповідають за читання, таких як нижня лобова звивина, нижня тім'яна частка, а також середній та вентральна скронева кора. Протягом останнього десятиріччя дослідження активації мозку за допомогою ПЕТ для вивчення мови принесли прорив в розумінні нейрональної основи мови.

Було запропоновано нейрональні основи для візуального лексикону та компонентів аудиторної вербальної короткочасної пам'яті, з деякою вказівкою на те, що спостережений нейрональний прояв розвиткової дислексії є завданням-специфічним (тобто функціональним, а не структурним явищем). ФМРТ людей з дислексією показують взаємодію між мозочком та корою головного мозку, а також іншими структурами мозку під час читання.

Теорія мозочкової дислексії передбачає, що порушення рухів м'язів, контрольованих мозочком, впливає на формування слів за допомогою м'язів язика та обличчя, що призводить до проблем із плавністю, які відчувають деякі люди з дислексією. Мозочок також бере участь у автоматизації деяких завдань, таких як читання. Факт того, що деякі діти з дислексією мають порушення моторики та балансу, може бути відповідним до ролі мозочка у їхніх труднощах з читанням. Однак церебеллярна теорія не отримала підтримки від контрольованих досліджень.

Генетика Дослідження потенційних генетичних причин дислексії бере свій початок у дослідженні мозку людей з дислексією після розтину. Спостережувані анатомічні відмінності в мовних центрах такого мозку включають мікроскопічні вади розвитку кори, відомі як ектопії, і рідше, судинні мікромальформації та мікрозвивини — розмір звивини менший, ніж зазвичай. Попередньо цитовані дослідження та інші вказують на те, що аномальний кортикальний розвиток, ймовірно, відбувався до або під час шостого місяця розвитку мозку плода, може бути причиною виявлених аномалій. Також повідомлялося про аномальні утворення клітин в людей з дислексією в не-мовних церебральних та субкортикальних структурах мозку. Кілька генів були пов'язані з дислексією, включаючи DCDC2 і KIAA0319 на хромосомі 6 і DYX1C1 на хромосомі 15.

Взаємодія ген–середовища Внесок взаємодії генів та середовища в розвиток читання був інтенсивно досліджений за допомогою досліджень близнюків, які оцінюють частку варіації, пов'язаної з оточуючим середовищем людини, і частку, пов'язану з їхніми генами. Імовірно, як екологічні, так і генетичні фактори сприяють розвитку читання. Дослідження, що вивчають вплив факторів навколишнього середовища, таких як освіта батьків і якість викладання показали, що генетика має більший вплив у сприятливих, а не менш оптимальних середовищах. Проте більш сприятливі умови можуть просто дозволяти цим генетичним факторам пояснювати більшу частку варіації результату, оскільки фактори середовища були мінімізовані.

Оскільки середовище відіграє велику роль у навчанні та пам'яті, ймовірно, епігенетичні модифікації грають важливу роль у здатності до читання. Вимірювання експресії генів, модифікацій гістонів і метилювання на периферії людини використовуються для вивчення епігенетичних процесів; однак усі вони мають обмеження в екстраполяції результатів для застосування до людського мозку.

Мова Орфографічна складність мови безпосередньо впливає на те, наскільки важко її вивчати для читання. Англійська та французька мови мають порівняно «глибоку» фонематичну орфографію в системі письма латинського алфавіту зі складними структурами, що використовують шаблони написання на кількох рівнях: буквено-звукова відповідність, склади та морфеми. Мови, такі як іспанська, італійська та фінська, в основному використовують відповідність літер звукам — так звані "поверхневі" орфографії, що робить їх легшими для вивчення для людей з дислексією.Paulesu, Eraldo; Brunswick, Nicola and Paganelli, Federica (2010). "Cross-cultural differences in unimpaired and dyslexic reading: Behavioral and functional anatomical observations in readers of regular and irregular orthographies. Chapter 12 in Reading and Dyslexia in Different Orthographies . Eds. Nicola Brunswick, Siné McDougall, and Paul de Mornay Davies. Psychology Press. Логографічні системи письма, такі як китайські ієрогліфи, мають широке використання символів; і це також становить проблему для людей із дислексією.

Патофізіологія

Для більшості людей, у яких домінує права рука, ліва півкуля мозку більш спеціалізована для обробки мови. Що стосується механізму дислексії, дослідження фМРТ показують, що ця спеціалізація менш виражена або відсутня у людей з дислексією. В інших дослідженнях дислексія пов'язана з анатомічними відмінностями в мозолистому тілі, пучку нервових волокон, що з'єднує ліву та праву півкулі.