Павличко Дмитро Васильович

Дмитро́ Васи́льович Павли́чко (28 вересня 1929, Стопчатів — 29 січня 2023, Київ) — український та радянський поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч. Герой України (2004). Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня (1999, 2009), ордена «За заслуги» III ступеня (1997), ордена Свободи (2015), лауреат Національної премії Шевченка (1977). Батько Соломії Павличко, дід Богдани Павличко.

Життєпис Народився 28 вересня 1929 року в селянській багатодітній родині в селі Стопчатів, на той часУ 1929 році сільська гміна Стопчатів. З 1 серпня 1934 року внаслідок увійшла до складу ґміни Яблунів Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка (анексована Польщею ЗУНР); нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна.

Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській українській гімназії, потім — у Яблунівській середній школі.

З осені 1945 року по літо 1946 року — ув'язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Дмитро публічно визнав свою належність до УПА, в інтерв'ю розповідав що його загін розпустили, а його відправили до школи.

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.

Член КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.

Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін») у Львові, після переїзду до Києва у 1964 році працював у секретаріаті СПУ. Упродовж 1971—1978 pp. Дмитро Павличко редагував журнал іноземної літератури «Всесвіт».

Перша збірка поезій «Любов і ненависть» з'явилася у 1953 році. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — вісімнадцятитисячний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів, «Пальмова віть» (1962). У 1968 році вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя» (1974), «Сонети» (1978), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Дмитро Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988).

На думку журналіста, історика Вахтанга Кіпіані, «Павличко, Драч та Яворівський з усією щирістю та талантом віддавались соціалістичним ідеалам до початку перебудови… націоналісти ненавиділи їх за комуністичне минуле, колабораціонізм з радянським режимом, „ленінські“ вірші тощо». У мережі широко розповсюджені такі його рядки: «Що у житті мене зігріва? Леніна думи ясні, Леніна мудрі слова»; «Як добре, що на світі є Москва, моя земля, столиця і надія»; «Тож не вдалось огидливим ізгоям вас отруїти жовто-синім гноєм»; «Та здавалось мені, що не ворони, а бандерівські хижі кати прилетіли в покинуті сторони заховати криваві сліди».

Дмитро Павличко — один з організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови ім. Шевченка.

У 1990—1994, 1998—1999, 2005—2006 роках — народний депутат України. У 1990—1994 роках очолював комітет із закордонних справ Верховної Ради України.

Один з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України — іноді цю доктрину іменують саме «доктриною Павличка». Доктрину Павличка часто критикують як занадто романтичну і загалом нереалістичну, зокрема й з огляду на відмову України від ядерної зброї (без'ядерність як принцип також була закладена в Декларації про державний суверенітет України) і розглядають як різновид політики «фінляндизації».

У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавгураційну лекцію на тему «Українська національна ідея».

З 21 жовтня 2005 року по 25 травня 2006 року — народний депутат України (фракція Української народної партії).

На IV Всесвітньому форумі українців, що відбувся в Києві 18–20 серпня 2006 року, Дмитра Павличка було обрано Головою Української всесвітньої координаційної ради.

За часів президентства Віктора Януковича неодноразово закликав до акцій масової непокори проти чинної української влади. Найбільшим злочином президента Януковича вважав підписання мовного закону. Розглядав російську мову як мову, що була й залишається мовою окупантів. У російсько-українському конфлікті висловлювався проти ДНР та ЛНР, виступав за заборону Комуністичної партії України. Закликав передати Києво-Печерську лавру Київському патріархату.

24 жовтня 2019 року в приміщенні Національного музею літератури України відбувся ювілейний вечір, присвячений 90-річчю Дмитра Павличка, де за участі було презентовано п'ятий і анонсовано вихід шостого (останнього) томів мемуарів «Дмитро Павличко. Спогади» видавництва «Ярославів Вал».

Дмитро Павличко помер увечері 29 січня 2023 року у віці 93 роківПомер Дмитро Павличко: поет, у якого червоне та чорне перепліталися і у віршах, і у житті // BBC, 29 січня 2023Про дату похорону та прощання з Героєм України поки не повідомляється // davniyhalychЙого пам'ятатимуть як одного з авторів Декларації про державний суверенітет України й організаторів українського національного руху Поет є також одним з авторів Декларації про державний суверенітет України та першої зовнішньополітичної доктрини самостійної держави, що передбачала нейтральний та позаблоковий статус України — іноді цю доктрину іменують саме «доктриною Павличка» // suspilne.media у Києві. 1 лютого його поховали в Стопчатові, на малій батьківщині поета, поруч із могилами його батьків на місцевому кладовищіНа Косівщині поховали Дмитра Павличка // газета «Галичина», 1 лютого 2023 о 17:39Дмитра Павличка поховають 1 лютого у Стопчатові на Івано-Франківщині — НСПУ // Степан Пенкалюк, suspilne, 30 січня 2023, 22:26.

Родина Батько Василь Миколайович Павличко ( — 1957, після весілля сина)https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/02/1/162354/https://galychyna.if.ua/analytic/dmitro-pavlichko-moye-zhittya-skladalosya-vsilyako-ta-ya-ne-zabuv-shho-buv-striltsem-u-sotni-spartana/ Мати Параска Юріївна Бойчук (—1955)https://lib.com.ua/uk/author/pavlichko-dmitro/biography/https://www.ukrlib.com.ua/referats/printit.php?tid=12140 Брат Петро Дружина Богдана Волицька:File: Д.Павличко з дружиною Богданою в Донецьку..jpgГуцульське весілля Дмитра Павличка у Стопчатові Дочка Соломія / Соляhttps://zbruc.eu/node/114521 (1958—1999) до осені 1990 року зять Михайло Загребельний онука Богдана (нар. 1987) зять Богдан Кравченко (нар. 1946) Дочка Роксолана / Лана

Поема Батькоhttps://yar-val.com.ua/dmitro-pavlichko.-omela/

Перекладацтво Дмитро Павличко був одним із найвизначніших українських перекладачів. Перекладав з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдишу та багатьох слов'янських мов.

Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (видавництво «Дніпро», 1986 рік).

Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїшом де Камойншом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Ґарсія Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йоганна Вольфґанґа фон Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П'єра де Ронсара, Жозе-Маріа де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.

Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров. У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера, Павола Гвездослава Орсага, Янки Купали. Розширене видання антології, до якого крім перекладів увійшли й оригінальні сонети Павличка, з'явилося 2004 року у видавництві «Генеза» під назвою «Сонети».

Видання перекладів див. у списку творів.

Літературна критика Дмитро Павличко має великий доробок і як літературний критик. Найповнішим виданням літературно-критичних праць Павличка є двотомник «Літературознавство. Критика», виданий видавництвом «Основи» у 2007 році. В першому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора, присвячені українській літературі. Тут також опубліковано матеріали про окремі літературні постаті, явища чи події, здебільшого за хронологічним принципом. В другому томі представлено літературно-критичні розвідки, статті, доповіді та виступи автора про світову літературу. Часто ці праці були написані паралельно до перекладацьких проєктів Павличка й слугують коментарем та доповненням до його перекладацького доробку.

Літературознавство. Критика. Українська література. — Том 1. — Київ: Основи, 2007. — 566 с. Літературознавство. Критика. Світова література. — Том 2. — Київ: Основи, 2007. — 465 с.

Громадська діяльність Дмитро Павличко — перший голова Товариства української мови імені Тараса Шевченка (1989—1990). У 1989 році очолив редакцію газети ТУМу «Слово», до складу якої входили члени Головної ради Віталій Радчук, Віталій Довгич та Юрій Оробець. У 1990 році передав свою посаду голреда Олександрові Сопронюку. Голова Української всесвітньої координаційної ради у 2006—2011 рр.

Дипломатична діяльність З жовтня 1995 до травня 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Словацькій РеспубліціУказ Президента України про призначення № 983 від 19.10.1995, Указ Президента України про звільнення № 452 від 11.05.1998.

Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року.Указ Президента України від 26.02.1999 № 220/99 Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за пів кілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку.

Державні нагороди Державна премія України ім. Тараса Шевченка (1977) — за книгу поезії «Любов і ненависть» Орден «За заслуги» III ст. (27 червня 1997) — за особистий внесок у розробку, підготовку та прийняття Конституції України, активну законотворчу роботу Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (12 липня 1999) — за вагомий особистий внесок у розвиток дипломатичної служби, піднесення авторитету України на міжнародній арені Звання Герой України з врученням ордена Держави (27 вересня 2004) — за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (25 вересня 2009) — за визначний особистий внесок у збагачення літературної спадщини українського народу, багаторічну плідну громадсько-політичну діяльність та з нагоди 80-річчя від дня народження Орден Свободи (22 січня 2015) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізмПрезидент нагородив видатних громадян України з нагоди Дня Соборності // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 23 січня 2016 Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).

Твори Любов і ненависть, 1953. Моя земля, 1955. Концерт у царя, 1958. Чорна нитка, 1958. Правда кличе, 1958. Днина, 1960. Два кольори, 1965. Гранослов, 1968. Сонети подільської осені, 1973. Поєдинок, поема, 1973. Таємниця твого обличчя, 1974, 1979. Магістралями слова, літературна критика, 1978. Світовий сонет, переклади, 1983. Над глибинами, літературна критика, 1984. Спіраль, 1984. Князь, поема, 1986. Поеми й притчі, 1986. Біля мужнього слова, літературна критика, 1988. Покаянні псалми, 1994. Петрик, поема, 1994. Антологія словацької поезії XX століття, 1997. Петро Могила (1621 р.), поема, 1997. Золоте ябко, 1998. Сонети В.Шекспіра, 1998. 50 польських поетів, 2000. Поезії Хосе Марті, 2001. Наперсток, 2002. Рубаї, 2003