Неолі́т, новокам'яна доба (від — новий і λίθος — камінь) — період історії людства, який тривав від X до поч. III тис. до н. е. та прийшов на зміну мезоліту. Заключний період кам'яної доби. Саме з неолітом пов'язаний початок переходу від привласнювальних форм господарства до відтворювальних, створення культурно-історичних областей, в межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, відтискальна техніка розщеплення каміння, шліфування, свердління, різноманітні елементи духовної культури.
Розвиток неоліту почався в регіоні «Родючого Півмісяця» — на Близькому Сході, в Малій Азії та в Загросі. До початку-середини VII тис. до н. е. неоліт проходить так звану докерамічну фазу розвитку. Окремі регіони земної кулі були втягнуті в процес неолітизації неодночасно. Так само й перехід до наступної епохи, енеоліту, для якого властива поява перших виробів із міді, відбувався в різних регіонах у різний час. Розвиток неоліту України охоплює проміжок із середини VI по V тис. до н. е.
Підстави до переходу в неоліт Перехід від полювання та збиральництва до відтворювального господарства отримав назву «неолітична революція». Хоча дати початку цих змін різнилися, залежно від регіону, у всіх випадках це сталося після закінчення зледеніння та усталення нових кліматичних зон не раніше 9700-9600 років до н. е. Доти людям був властивий кочовий спосіб життя і міграції з регулярним поверненням до тих самих місць полювання і збиральництва. Зміна клімату зумовила нестачу харчів і пошуки нових джерел їжі, що вже не отримувалася з природи, а культивувалася самими людьми.
«Неолітична революція» не була повсюдною і раптовою. Хоча сільське господарство, одомашнення тварин, осілість і виробництво кераміки — головні риси неоліту, запроваджувалися в багатьох місцях, вони з'являлися не в той самий час. Сільськогосподарські громади виникли на території Месопотамії, Китаю, в Південно-Східній Азії, Африці, Месоамериці та Південній Америці, а мисливці та збирачі витіснялися. Але частина спільнот залишалася кочовою чи продовжувала активно займатися полюванням і збиральництвом.
Осілий спосіб життя зробив можливою низку інновацій у організації суспільства й технологіях. Вирощування рослин у тих самих місцях роками підряд зробило можливою їхню селекцію. Спершу це були однорічні злакові рослини, потім багаторічні плодові. Тварини, на яких спершу полювали, були одомашнені. Для зберігання збіжжя та приготування їжі потрібні були посудини з нових матеріалів. Виникло плетіння та створення кераміки. Як і в палеоліт і мезоліт, знаряддя виготовляли з розповсюдженого каменю. Переважно це був кремінь, обсидіан та інші аморфні чи мікрокристалічні силікатні мінерали (що містять кремній). Але зміни в способі життя, ведення відтворювального господарства, дали поштовх удосконаленню методів обробки каменю, його централізованому видобутку.
Землеробство і скотарство потребувало більшого розподілу праці, сильнішої спеціалізації, ніж полювання та збиральництво. Осілість сприяла великим родинам. Ці фактори створили умови для збільшення продуктивності праці, надлишків їжі та зростання населення, поки це дозволяли наявні ресурси й технології. Як наслідок, виникли умови для активнішого подальшого технологічного прогресу.
Датування Неоліт є частиною голоценової епохи, що охоплює післяльодовиковий час.
Термін «неоліт» або «новокам'яна доба» найчастіше пов'язують із початком ведення сільського господарства: рослинництва і скотарства. Оскільки сільське господарство розвивалося в різний час у різних регіонах світу, початок неоліту припав на різний час:
на Близькому Сході — близько 9000 років до н. е. у Південно-Східній Європі — близько 7000 років до н. е. у Центральній Європі — близько 5500 років до н. е. у Північній Європі — близько 4000 років до н. е. у Східній Азії — 6000 років до н. е.
Аборигени деяких регіонів не розвивали землеробства і скотарства, або дані про це неповні. Тому трапляються твердження, що на півдні Африки неоліту не було. Щодо сходу Африки вживається термін «пасторальний неоліт», який позначає скотарські суспільства, що існували в 5000 році до н. е. — 1200 році до н. е. та не практикували землеробства. Термін «неоліт» зазвичай не використовується щодо аборигенів Америки. Замість цього вживається термін «доколумбова ера».
На неолітичному рівні вже в історичний час перебували технології деяких ізольованих груп, як австралійські аборигени.
Риси неоліту
Рослинництво
На Близькому Сході, в так званому Родючому Півмісяці, існували природні умови для розвитку землеробства. Крім сприятливого клімату, там були величезні зарості дикої пшениці та ячменю. У Південно-Східній Азії пшениця та ячмінь не росли, але було багато крупнозернистого рису, що й став основною харчовою культурою. В Месоамериці та Африці використовували місцеві однодольні рослини: сорго в Африці та кукурудзу в Месоамериці. У Південній Америці одомашнили картоплю, батат і маніоку, лободу та амарант. Бобові рослини одомашнювалися у всіх основних регіонах, де почалося землеробство. В Африці — вігна, в Китаї — соя, в Південній Америці — арахіс, на Близькому Сході — сочевиця та нут. Позаяк для вирощення достатньої кількості вродаю потрібно було багато води, люди винайшли зрошення. А оскільки культурні рослини виснажували ґрунти після багаторічного вирощування в тому самому місці, землероби неоліту запровадили сівозміну. Практикувалося підсічно-вогневе землеробство, коли ліс спалювався, а попіл удобрював ґрунт, що сприяло великим врожаям. Завдяки цьому утворювався надлишок їжі, який можна було зберігати.
Зерно слугувало сировиною для борошна і йшло на виробництво печеного тіста. З зерна також робили каші, які варили в горщиках.
Тваринництво Одомашнення тварин почалося ще в мезоліт. Собаку, наприклад, одомашнили в Євразії близько 13 тис. років до н.е. для допомоги в полюванні.
Першими одомашненими тваринами в неоліт були ті, на яких люди до того полювали заради м'яса: дикі свині, кози, вівці, буйволи. Овець, корів одомашнили ще між 12-8 тис. років до н. е. Водяний буйвіл натомість був головною худобою на територіях Китаю, Індії та Тибету. Пізніше деякі одомашнені тварини стали також тягловою силою, з них також почали отримувати молоко — ще одне стабільне джерело їжі. Останніми одомашнили волів, ослів і верблюдів — близько 4 тис. років до н. е. Ці тварини добре підходили для перевезення вантажів на великі відстані і їхнє одомашнення збіглося з появою великих торгових шляхів.
Кури ще не були одомашнені в неолітичну епоху, а бджільництво почалося в самому кінці неоліту чи пізніше. Коні також ще не були приручені в неоліт.
Знаряддя
Ручна обробка каменю досягла вершини розвитку в неоліт. Каменю надавали складної форми, навіть створювали рівномірні зазубрини на лезах. Це досягалося відколюванням частин від більшого каменя шляхом вдаряння по ньому іншим каменем, деревом; а також шляхом відшарування пластин під дією тиску. Для неоліту характерні поліровані знаряддя з каменю.
Набір кам'яних інструментів дуже широкий: скребки для вичинки шкур, ножі, наконечники стріл і списів, сокири, молотки, долота. Використовувалися також знаряддя з кістки, рогів, зубів, дерева. Кам'яні знаряддя оснащувалися дерев'яними ручками. Деревна смола та тваринні сухожилля скріплювали частини приладдя. Саме так кріпилися наконечники стріл і списів до древка. Стріли оснащували оперенням для стабілізації в польоті. Шліфовані сокири легше рубали дерево та простіше виймалися з нього. Полірування виконувалося іншим абразивним каменем. Для обжинання злаків слугували серпи з кількома малими змінними кам'яними лезами, що кріпилися підряд на ручці. Зерно розтирали на крупу й борошно на кам'яних зернотерках.
Матеріали Позаяк головним і найпоширенішим матеріалом для знарядь був кремінь, цей камінь видобували з покладів, переважно на схилах крейдяних пагорбів. Крем'яні шахти могли досягати 13 м завглибшки, як у Норфолку в Англії. Якісний камінь був предметом торгівлі.
Принципово новим підходом до використання матеріалів стало виготовлення кераміки з глини. Поряд із знаряддями з каменю, кістки, рогу, дерева люди навчилися ліпити з вологої глини, яка, тверднучи, утворювала посудини для зберігання харчів. Хоча найдавніша кераміка виникла за мезоліту, близько 18 тис. років до н. е., саме за неоліту відбулося її повсюдне поширення. Іноді саме узвичаєння кераміки вказується головною технологічною ознакою неоліту. Виділяється також докерамічний і керамічний неоліт. Рання кераміка ліпилася вручну, без гончарного круга, та обпалювалася на вогні. Часто посудини потім полірували каменем. Неолітичні горщики нерідко мають випукле дно — їх було зручно ставити на попіл вогнища чи заривати в землю для зберігання.
Рослини, що мали волокнисті стебла чи інші частини, йшли на виробництво тканин. В Африці та Південній Америці це була бавовна, на Близькому Сході — льон, у Китаї — коноплі. За неоліту винайшли веретено та прясельце, що значно полегшило виробництво ниток і підвищило їхню якість. Близько 6 тис. років до н.е. винайшли ткацький верстат.
З'явилося виробництво будівельного вапна, яке отримували випалюванням вапняку за температури 800-900°C. Утворене негашене вапно уже агресивне для шкіри і його було потрібно поливати водою, щоб перетворити на гашене вапно, з якого виробляли штукатурку. Поширилося також застосування гіпсової штукатурки.
Організація суспільства
Загальне людське населення по світу на початку неоліту складало близько 5 млн і досягло максимуму в приблизно 10 млн. Неолітичні поселення могли одночасно населяти від кількох десятків до тисяч осіб. Найбільші населяли близько 3 тис. людей.
Проживання в постійних поселеннях принесло нові форми соціальної організації. Спільноти ставали більш чисельними та ієрархічними. Археологічні знахідки свідчать, що в епоху раннього неоліту будинки не мали індивідуальних сховищ припасів, а припаси були спільними для поселення. Прикладом слугує Джарф-ель-Ахмар на півночі Сирії. Ця споруда розташована в центрі серед домогосподарств.
Протягом періоду 9600-6900 років до н. е. на Близькому Сході деякі поселення, такі як Єрихон, були оточені масивною стіною та ровом. З цього можна судити про міжобщинні конфлікти. Оскільки інновації у виробництві кам'яних знарядь праці набули широкого поширення та були прийняті багатьма групами у віддалених місцях, це свідчить про існування мереж обміну та культурної взаємодії.
Культура
Осілість життя зробила можливою зосередження благ і влади в окремих людей і зростання влади релігійних лідерів. Шаманізм став перогативою окремої верстви суспільства, на відміну від палеоліту, де магія уявлялася доступною доволі широкому загалу. Землеробство стало головним джерелом їжі, тому люди розробили землеробський календар і головну роль отримали божества, що впливають на врожай. У деяких регіонах існують докази поклоніння сонцю та місяцю, як у Британії та Ірландії.
Позаяк в неоліт виникли постійні поселення і щільність населення зросла, люди частіше потерпали від епідемій. Зокрема, скотарство сприяло зараженню людей від тварин. Тому розвинулися практики симпатичної магії — коли вплив на предмет відбувається впливом на інший предмет, із ним пов'язаний. Неолітична релігія включала практики змінених психічних станів, викликання галюцинацій вживанням спеціальних речовин. Мегалітична архітектура неоліту (як-от довгі коридори в курганах) відображає уявлення про невидимий потойбічний світ, відділений від видимого світу.
Більшість поховань проводилися в будинках або поблизу них. Могили за якийсь час після поховання часто знову відкривали, а кістки виймали для культової демонстрації чи повторного заховання в іншому місці. Поширеною рисою близькосхідного неоліту був «культ черепа» як свідчення віри в силу, що міститься в голові та лишається після смерті. Черепи відділялися від тіла та зберігалися окремо, з явними слідами вшанування. Іноді з глини на черепі виліплювали обличчя в прижиттєвому вигляді. Житла могли бути місцем релігійної діяльності так само, як святилища чи храми.