Мінойська цивілізація — цивілізація бронзової доби (3000 — 1000 роки до н. е.) на острові Крит, відкрита англійським археологом Артуром Евансом та названа ним за іменем міфологічного царя Міноса, який вважався сином Зевса. Центрами цивілізації були Кносс, Фест і Маллія. Вважається першою європейською цивілізацією.
Евансу належить і традиційна хронологія мінойської цивілізації. За нею виділяють три періоди: ранній, близько 3000-2000 років до н. е.; середній, близько 2000—1580 років до н. е. і пізній, близько 1580—1100 років до н. е. Цивілізація значно постраждала від виверження вулкану (див. Мінойське виверження), але воно не зруйнувало Мінойську цивілізацію остаточно. Ймовірно, що цивілізація припинила своє існування після подальшого вторгнення мікенців на острів. Збереглися руїни міст, палаців, некрополів, твори мистецтва: фрески, кераміка.
Найкращий у світі музей, присвячений мистецтву мінойської доби, — Археологічний музей Іракліону, який експонує артефакти з Кноссу, Маллії, Феста, Агіа-Тріада.
Історія Ранні землероби Криту мали тих самих генетичних предків, що й землероби Егейського моря — у VII тис. до н. е вони переселялися на острів невеликими ізольованими групами. З VI тис. до н. е. почався сильний генетичний потік з Анатолії. Ближче до кінця неоліту та в ранній бронзовій добі дослідники відзначають ще один сильний генний потік зі сходу, головним чином теж з Анатолії. З XVII по XII ст. до н. е. спостерігався подальший потік генів з материкової Греції, де потік генів з Центральної та Східної Європи вже був задокументований протягом деякого часуEirini Skourtanioti et al.: Ancient DNA reveals admixture history and endogamy in the prehistoric Aegean, in: Nature Ecology & Evolution, 16. Januar 2023.
Ранньомінойський період (3100—2100 до н. е.) Ця епоха характеризується майже безперервним розвитком культури з місцевих неолітичних попередників, з певним культурним впливом та, можливо, міграцією східного населення. У цей період відбувся поступовий перехід від локалізованих кланових сіл до більш урбанізованого та стратифікованого суспільства пізніших періодів:Tomkins, Peter; Schoep, Ilse (2012). «Crete». In Cline, Eric (ed.). The Oxford Handbook of the Bronze Age Aegean. Oxford University Press. pp. 66–82.
Ранній Мінос I (бл. 3100-2650 рр. до н. е.) відзначений появою першої розписної кераміки. Продовжуючи тенденцію, що почалася під час неоліту, поселення зростали в розмірах та складності, поширюючись з родючих рівнин на високогірні місця та острови, оскільки мінойці навчилися використовувати менш гостинну місцевістьWatrous, L. Vance (2021). Minoan Crete: An Introduction. Cambridge University Press. pp. 35–38. ISBN 978-1-108-44049-3. Теза Артура Еванса про те, що поява металів на Криті була спричинена іммігрантами з Єгипту, більше не є обґрунтованою, Tulard, Jean (1979). Histoire de la Crète, p. 20. Проте археологічні дані не підтверджують таку колонізацію, а антропологічні дані не свідчать про прибуття нових народів у той часVassilakis, Adonis (2000). La Crète minoenne, p. 94. Поточна теорія полягає в тому, що все Егейське море було населене народом, який називався доеллінським або егейськимDetorakis, Theocharis E. (1994). History of Crete, p. 9. Бронзова доба на острові розпочалася бл. 2700 року до н. е.Roebuck, Carl (1966). The World of Ancient Times, NY, p. 101 Ранній Мінос II (бл. 2650—2200 рр. до н. е.) називають міжнародною епохою. Торгівля посилилася, і мінойські кораблі почали плавати за Егейське море до Єгипту та Сирії, можливо, завдяки винаходу щоглових кораблів. Мінойська матеріальна культура демонструє посилення міжнародного впливу, наприклад, у запровадженні мінойських печаток на основі давнішої близькосхідної печатки. Мінойські поселення зростали, деякі з них подвоїлися в розмірах, а на місцях, які пізніше стали палацами, зводилися монументальні будівліWatrous, L. Vance (2021). Minoan Crete: An Introduction. Cambridge University Press. pp. 38–48. ISBN 978-1-108-44049-3. Так, Васілікі та Маллія почали зростати і їхній вплив поширився по всьому острову, породжуючи нові центри, включаючи АмнісосTulard 1979, p. 22. Кносс і Фест були пов'язані дорогою, прокладеною вздовж островаGiordani, Mario Curtis (2000). História da Grécia. Petrópolis: Vozes. ISBN 9788532608178. Але деякі неолітичні печери продовжували бути заселеними протягом цього періоду«The Early Minoan Period:The Settlements». Trustees of Dartmouth College. 31 mar. 2012. У період Ранній Мінос III (бл. 2200—2100 рр. до н. е.) попередні тенденції продовжилися. , Піргос та Ієрапетра перетворилися на центри торгівлі та ручної праці завдяки впровадженню гончарного круга та металургії бронзи. Крім того, спостерігається очевидне зростання чисельності населення, а також його висока щільність, особливо в центрально-західній частиніA. A., V. V. (1990). Los grandes descubrimientos de la arqueología. Barcelona, p. 47. Також розкішні споруди було виявлено в інших частинах острова, як-от некрополі , Крісолакос, Маллія, Руссолакос та Като-ЗакросPlatonos, Sosso Logiadou (1986). La Civilización minoica. Atenas, p. 11-12.
Середньомінойський період (2100—1700 до н. е.) У Середньому Міносі I (бл. 2100—1875 рр. до н. е.) виникло протопалацеве суспільство. Протягом першого періоду цієї епохи (бл. 2100—1925 рр. до н. е.) населення Кносса, Феста і Маллії різко зросло, що супроводжувалося великими будівельними проєктами. Острови Кіклади перебували в орбіті мінойської культури, а ближче до Криту, острови Карпатос, Сарія та Касос також містили мінойські колонії середньої бронзової доби або поселення мінойських торговцівE. M. Melas, The Islands of Karpathos, Saros and Kasos in the Neolithic and Bronze Age (Studies in Mediterranean archaeology 68) (Gothenburg) 1985.
Протягом другої половини цієї епохи (бл. 1925—1875 рр. до н. е.) на цих місцях, у районах, які використовувалися для громадських церемоній з часів неоліту, було побудовано перші палациA. A. 1990, p. 47. Зовнішній вигляд палаців контрастує з очевидним занепадом Кікладської та Елладської цивілізацій. Розташування палаців відповідає великим містам, що існували в допалацевий періодVassilakis 2000, p. 104. Кносс контролював багатий північно-центральний регіон Криту, Фест домінував над рівниною Месара, а Маллія — над східно-центральною частиною острова. В останні роки археологи говорять про чітко визначені території або держави, що є новим явищем у регіоніVassilakis 2000, p. 105. Середньомінойські ремісники розробили нові барвисті фарби та перейняли гончарний круг протягом цього підперіоду, виробляючи такі вироби, як кераміка КамаресSchoep, Ilse (2012). «Crete». In Cline, Eric (ed.). The Oxford Handbook of the Bronze Age Aegean. Oxford University Press. pp. 113—125Hallager, Birgitta (2012). «Minoan Pottery». In Cline, Eric (ed.). The Oxford Handbook of the Bronze Age Aegean. Oxford University Press. pp. 405—414. Її перші зразки було знайдено неподалік від Феста, в печері Камарес, звідки й походить ця назва. Вона виготовлялася в усіх трьох відомих центрах упродовж 300 років — з XX до XVI ст. до н. е. — й відзначалася надзвичайно гармонійним поєднанням витончених форм та сповненого динамізму розпису, витриманого в багатій колірній гамі. Вже в стилі Камарес відчувається прагнення митця до перетворення навіть найутилітарніших предметів на об'єкт естетичної насолоди.
У Середньому Міносі II (бл. 1875—1750 рр. до н. е.) розвинулися мінойські системи письма, критське ієрогліфічне та лінійне письмо А. Епоха раптово припинилася через масові руйнування, які, зазвичай, пояснюються землетрусами, хоча повстання чи війни між палацами розглядаються як альтернативне поясненняWatrous, L. Vance (2021). Minoan Crete: An Introduction. Cambridge University Press. pp. 52–76. ISBN 978-1-108-44049-3. Теорію землетрусу підтверджує відкриття зруйнованого храму Анемоспілії. Палаци Кносса, Феста, Малії та Като-Закро було зруйновано і окремі самостійні держави припиняють своє існування. Крит об'єднується під владою єдиного правителя, яким вважають кносського царя Міноса СтарогоVassilakis 2000, p. 134.
Середній Мінос III (бл. 1750—1700 рр. до н. е.) знаменує собою початок неопалацового періоду. Більшість палаців було перебудовано з використанням архітектурних інновацій, за винятком Фесту, але своїми розмірами вони поступалися палацам попередньої епохи. Використання критських ієрогліфів було припинено на користь лінійного письма А, а мінойський культурний вплив став значним у материковій ГреціїKarl-Wilhelm Welwei: Die Griechische Frühzeit, C.H. Beck, München, 2002. ISBN 3406479855. pp. 12–18. Між 1700—1450 роками до н. е. Кносська монархія мала верховенство над островомWelwei, Karl-Wilhelm (2002). Die Griechische Frühzeit, p. 12-18. Геродот і Фукідід стверджували, що критяни домінували над усім Егейським морем за допомогою свого флоту, знищили піратство, колонізували більшу частину Кікладських островів та збирали данину та спорядження з мешканців островів. Масштаби мінойської таласократії засвідчує велика кількість міст під назвою Міноя, знайдених на островах Егейського моря, узбережжі Сирії, материковій Греції та СициліїSchachermeyer, F. (1964). Die Minoische Kultur des alten Kreta, p. 79; 108; 303.
Пізньомінойський період (1700—1075 до н. е.) Був насиченим подіями часом, який спричинив глибокі зміни в мінойському суспільстві. Багато найвідоміших мінойських артефактів датуються цим часомHallager, Erik (2012). «Crete». In Cline, Eric (ed.). The Oxford Handbook of the Bronze Age Aegean. Oxford University Press. pp. 149—159.
Пізній Мінос I (бл. 1700—1470 рр. до н. е.) був продовженням процвітаючої неопалацової культури. Помітною подією цієї епохи стало виверження вулкана Тира, яке сталося близько 1627 р. до н. е. наприкінці підперіоду (1700—1625 до н. е.). Хоча виверження зруйнувало кікладські поселення, приміром Акротирі, та призвело до покинення деяких поселень на північному сході Криту, інші мінойські міста, серед них Кносс, продовжували процвітати. Період після виверження (бл. 1625—1470) став свідком амбітних нових будівельних проєктів, буму міжнародної торгівлі та художніх розробок, як-от морський стиль. Почалася поступова експансія мінойців на узбережжя Егейського моря.
За згадками Фукідіда, це був період «таласократії», тобто панування на морях. Крит підкоряє своїй владі деякі острови Егейського моря, поселення на малоазійському та балканському узбережжях, зокрема в Аттиці. Фукідід пише: «Мінос раніше за всіх, про кого ми знаємо за переказами, створив собі флот, заволодів найкращою частиною моря, яке називається нині Егейським, і став правити Кікладськими островами.» Заволодівши Кікладами, Мінос поставив управляти ними своїх синів, аби не допустити до управління важливими володіннями представників інших аристократичних родів. Розростання царської сім'ї призвело до того, що всі володіння кносських династій на Криті були вже роздані в управління їхнім родичам. Панувати над Кікладськими островами можна було лише за наявності великого боєздатного і добре спорядженого флоту. Знахідки мініатюрних фресок в Акротирі на Тирі початку 1970-х рр. зображають різні види військових кораблів, які вражають і дивують своєю складністю та витонченістю. Свідчення про панування Міноса на морі часто зустрічаються в античній літературі. Про це згадували у своїх працях Фукідід, Геродот, Плутарх, Страбон та інші.
Існують також дані, які підтверджують зв'язки Криту з островами Егейського моря: цар Самоса Анкей був небожем Європи, критської цариці; на Наксос вирушила Аріадна — дочка Міноса. Давні автори повідомляють про війну Міноса з мегарським царем Нісом та про підкорення критянами Мегариди. В одному з гомерівських гімнів йде мова про критський корабель, що колись давно плив на Пілос. Багато міст, розкиданих по всьому Середземномор'ю мали назву Міноя, що походить від ім'я Мінос.