Неформальна логіка охоплює принципи логічного мислення та аргументації поза формальним середовищем (що характеризується використанням конкретних тверджень ). Однак точне визначення «неформальної логіки» є предметом певних суперечок.Johnson, 1999 Ральф Г. Джонсон і Дж. Ентоні Блер визначають неформальну логіку як «галузь логіки, завданням якої є розробка неформальних стандартів, критеріїв, процедур для аналізу, інтерпретації, оцінки, критики та побудови аргументації».Johnson, Ralph H., and Blair, J. Anthony (1987), "The Current State of Informal Logic", Informal Logic, 9(2–3), 147–151.
Джонсон і Блер додали: «...у повсякденному дискурсі», але в (2000) змінили своє визначення та розширили фокус тепер, щоб включити типи аргументів, які виникають не лише в повсякденному дискурсі, але й у дисциплінованому дослідженні – те, що Weinstein(1990) називає «стилізованим дискурсом». Це визначення відображає те, що мало місце в їхній практиці та те, що робили інші у своїх неформальних логічних текстах.
Неформальна логіка пов'язана з неформальними помилками , критичним мисленнямResnick, 1989, рухом навичок мислення та міждисциплінарним дослідженням, відомим як теорія аргументації. Франс Х. ван Емерен пише, що термін «неформальна логіка» охоплює «набір нормативних підходів до вивчення міркувань природною мовою, які залишаються ближчими до практики аргументації, ніж до формальної логіки».Frans H. van Eemeren (2009). "Вивчення аргументації (The Study of Argumentation)". In Andrea A. Lunsford; Kirt H. Wilson; Rosa A. Eberly (eds.). Посібник з риторики САГЕ (The SAGE handbook of rhetorical studies). SAGE. p. 117. ISBN 978-1-4129-0950-1.
Так наприклад неформальна логіка може використовуватися для аналізу, оцінки та покращення неформальних суджень, що є складовою частиною міжособової комунікації, реклами, політичних дебатів, правової аргументації, газетних статей, тощо. Значною мірою, її розвиток був мотивований бажанням розробити інструмент доступний широкому загалу, та здатний підняти рівень публічної інформованості, дискусії та диспуту.
Історія Неформальна логіка виникла приблизно в 1960-1970-х роках, як підгалузь філософії. Назві галузі передувала поява ряду підручників, які відкидали символічний(формальний) підхід до логіки з педагогічних міркувань, як невідповідний і некорисний для використання у вступних підручниках з логіки для широких мас. Одним з таких підручників був «Логіка і сучасна риторика: використання розуму в повсякденному житті» Говарда Кагане, вперше опублікований у 1971 році. Підручник Кагане був описаний у повідомленні про смерть його автора у «Працях та зверненнях Американської філософської асоціації» (2002), як «текст у неформальній логіці, який мав на меті дати студентам змогу впоратися з оманливою риторикою, яку часто можна знайти в засобах масової інформації та в політичний дискурсах. Він був організований навколо обговорення помилок і мав на меті стати практичним інструментом для вирішення проблем повсякденного життя. Він мав чимало видань і досі друкується, і тисячі студентів, які пройшли курси, в яких він був використаний, можуть подякувати Говарду за їхню здатність аналізувати аргументи та уникати обману, брехливої риторики. Він намагався втілити в життя ідеал дискурсу, спрямованого на істину, а не просто на переконання. (Хаусманн та інші. 2002)»David Hitchcock, Неформальна логіка 25 років потому (Informal logic 25 years later) in Informal Logic at 25: Proceedings of the Windsor Conference (OSSA 2003) Іншими підручниками тієї епохи, де застосовувався цей підхід, були «Обгрунтування» Майкла Скрівена (Edgepress, 1976) і «Логічний самозахист» Ральфа Джонсона та Дж. Ентоні Блера, вперше опублікований у 1977. Ранніми зразками цих ідей можна вважати «Практичну логіку» Монро Бердслі (1950) і «Використання аргументу» Стівена Тулміна (1958).Fisher (2004) розділ 7
Ймовірно, ця галузь остаточно вкорінила свою назву на Першому міжнародному симпозіумі з неформальної логіки в 1978 році. Незважаючи на те, що спочатку вона була мотивована новим педагогічним підходом до підручників з логіки для студентів, сфера діяльності в основному була визначена списком із 13 проблем і аспектів. які Блер і Джонсон включили, як додаток до свого основного виступу на цьому симпозіумі:J. Anthony Blair and Ralph H. Johnson (eds.), Неформальна Логіка: Перший Міжнародний Симпозіум (Informal Logic: The First International Symposium), 3-28. Pt. Reyes, CA: Edgepress
теорія логічної критики теорія аргументу теорія помилковості підхід теорії хиб проти підходу критичного мислення життєздатність індуктивно-дедуктивної дихотомії етика аргументації та логічної критики проблема припущень і відсутніх передумов проблема контексту методи вилучення аргументів із контексту методи представлення аргументів проблема педагогіки природа, поділ і сфера застосування неформальної логіки зв'язок неформальної логіки з іншими методами аналізу та уточнення інформації
Девід Хічкок стверджує, що назва поля була невдалою, і що філософія аргументації була б більш доречною. Він стверджує, що студенти бакалаврату в Північній Америці вивчають неформальну логіку більше, ніж будь-яку іншу галузь філософії, але станом на 2003 рік неформальну логіку (або філософію аргументації) так і не визнано Всесвітнім конгресом філософії, як окрему підгалузь. Франс Х. ван Емерен писав, що «неформальна логіка» — це в основному підхід до аргументації, висунутий групою американських і канадських філософів і значною мірою заснований на попередніх роботах Стівена Тулміна і меншою мірою на роботах Хаїма Перельмана.
Поряд із симпозіумами, з 1983 року журнал Informal Logic був публікацією звітів у галузі, з Блером і Джонсоном як першими редакторами, а редакційна колегія тепер включає двох інших колег з Віндзорського університету — Крістофера Тіндейла та Ганса В. Хансена. Інші журнали, які регулярно публікують статті з неформальної логіки, включають «Argumentation» (заснований у 1986 році), «Philosophy and Rhetoric», «Argumentation and Advocacy» (журнал Американської асоціації судових експертів ) і «Inquiry: Critical Thinking Across the Disciplines» (заснований у 1988 році).
Використання теорії хиб Ранні праці з неформальної логіки переважно аналізували неформальні судження в термінах логічних хиб. Хоча значна кількість дослідників продовжує зосереджуватись на хибах та правильному розумінні конкретних хиб, подальший розвиток галузі має тенденцію приділяти менше уваги цим дослідженням. Наприклад, дослідники що використовують теорію комунікації, розглядають хиби як відхилення від неявних правил що визначають різноманітні типи діалогу, та використовують підхід до логіки де саме ці неявні норми, а не хиби, є основою навчання правильної аргументації. Інші дослідники критикують використання хиб для навчання аргументування оскільки вони є недостатньо точним інструментом, та наголошують на некоректній аргументації замість навчання правильному судженню. Дехто з них порівнює такий підхід із навчанням тенісу коли тренер би показував та класифікував усі можливі помилки супротивника та навчав з ними справлятись, замість того щоб вчити правильно грати. Що додає труднощів до цього підходу, це значна кількість обставин які роблять використання хиб в дискусії допустимим, див. наприклад ad hominem.
Більшість неформальних логіків дотримуються думки, що викладання теорії хиб усе ще має педагогічну та теоретичну цінність, однак труднощі із їх використанням для аналізу аргументів демонструють, що теорії неформальної логіки повинні зосереджуватись на навчанні форм правильного судження (прийнятності припущень, їх відповідності, і т. д.).
Критика Деякі дотримуються думки, що неформальна логіка не є розділом або субдисципліною логіки, або навіть думки, що не може бути такого поняття, як неформальна логіка.Massey, 1981Woods, 1980Woods, 2000 Мессі критикує неформальну логіку на тій підставі, що вона не має жодної теорії, яка б її підкріплювала. Неформальна логіка, каже він, вимагає детальних класифікаційних схем для її організації, що в інших дисциплінах забезпечується базовою теорією. Він стверджує, що немає іншого методу встановлення недійсності аргументу, окрім формального методу, і що вивчення помилок може представляти більший інтерес для інших дисциплін, таких як психологія, ніж для філософії та логіки.
Відношення до критичного мислення З 1980-х років неформальна логіка була партнером і навіть ототожнюється в умах багатьох із критичним мисленням.Johnson, 2000 Точне визначення критичного мислення, як і неформальної логіки є предметом багатьох суперечок.Johnson, 1992 Критичне мислення, за визначенням Джонсона, — це оцінка інтелектуального продукту (аргументу, пояснення, теорії) з точки зору його сильних і слабких сторін. У той час як критичне мислення включатиме оцінку аргументів і, отже, вимагатиме навичок аргументації, включаючи неформальну логіку, критичне мислення вимагає додаткових здібностей, не забезпечених неформальною логікою, як наприклад здатність здобувати інформацію та уточнювати значення. Також багато хто вважає, що для критичного мислення потрібні певні передумови.Ennis, 1987 У такому розумінні критичне мислення є широким терміном для підходу та навичок, які беруть участь у аналізі та оцінці аргументів. Рух критичного мислення пропагує критичне мислення, як освітній ідеал. У Північній Америці рух виник із великою силою у 1980-х роках, як частина триваючої критики системи освіти щодо того, що навичкам мислення не навчають.
Відношення до теорії аргументації Соціальну, комунікативну практику аргументації можна і потрібно відрізняти від імплікації (або втілення ) — відношення між твердженнями, і від заключення висновків — розумової діяльності, яка зазвичай розглядається, як виведення висновку з передумов. Таким чином, неформальну логіку можна назвати логікою аргументації, що відмінна від імплікації та висновку.
Теорія аргументації є міждисциплінарною в тому сенсі, що жодна дисципліна не зможе надати всього потрібного спектра інформації. Повна оцінка аргументації вимагає розуміння логіки (як формальної, так і неформальної), риторики, теорії комунікації, лінгвістики, психології та, дедалі частіше, інформатики. З 1970-х років існує значна згода щодо того, що існують три основні підходи до теорії аргументації: логічний, риторичний і діалектичний. За Венцелем,Wenzel (1990) логічний підхід має справу з результатом, діалектичний — з процесом, а риторичний — з процедурою. Таким чином, неформальна логіка — одна з частин цього аналізу, пов’язана з нормами аргументації.
Стосунок до риторики