Фе́дір Миха́йлович Достоє́вський (рос. дореф. Ѳедоръ Михайловичъ Достоевскій; , Москва, Російська імперія — , Санкт-Петербург, Російська імперія) — російський письменник. Визнаний класиком російської літератури та одним з найкращих романістів світового значення, вважається першим представником персоналізму в Росії.
Творчість письменника мала вплив на світову літературу, зокрема на творчість ряду лауреатів Нобелівської премії з літератури, становлення екзистенціалізму і фройдизму. До найвидатніших творів письменника відносять романи «великого п'ятикнижжя». Романи «Злочин і покарання», «Ідіот», «Біси» і «Брати Карамазови» включені в список 100 кращих книг Норвезького книжкового клубу 2002 року. Багато відомих творів Достоєвського багаторазово екранізувалися та інсценувалися в театрі, ставилися балетні та оперні постановки.
Українське коріння Першим відомим предком письменника і засновником роду Достоєвських був боярин Данило Ртищич. В 1506 р. за службу у князя Федора Ярославича він отримав село Достоєве на теренах давнього Пінського князівства на ВолиніПерапіс войска Вялікага княства Літоўскага 1528 года. Метрыка Вялікага княства Літоўскага. Кн. 523. Кн. Публічных спраў 1 / Падрыхт. А. I. Груша, М. Ф. Спірыдонаў, М. А. Вайтовіч; НАН Беларусі, Ін-т гісторыі.. Мінск: Беларуская навука, 2003, 444 с., від назви якого й пішло прізвище. Одним з його нащадків був Феодор Достоєвський, «прокуратор» князя Андрія Курбського, згаданий у документах 1570-х років. Під 1664 роком у селі Секунь згадується й інший пан Достоєвський. Достоєвські володіли й сусіднім селом Кличковичі (першим власником був Карл Достоєвський, котрий мав сина Гомера).
1775 — Достоєвські продали Кличковичі. Тоді Григорій Гомерович Достоєвський перебрався до Янушполя (як припускають дослідники, під Житомиром), де став священником. Його сини також стали священниками — на Поділлі: Ян — у селі Скала, Андрій — у селі Війтівці.
Андрій Достоєвський, дід письменника, був священником у 1782–1820 рр., підписувався українською — «Андрій». Після нього у Війтівцях правив його син Лев (1820–1829 роки). Інший син, Михайло (батько письменника), навчався в Подільській семінарії, заснованій у Шаргороді. Звідти, як одного з найкращих учнів, його скерували на навчання до Медико-хірургічної академії в Москву (після навчання став одним із найкращих лікарів Маріїнської лікарні для бідних). До війни 1812 року підписувався українською — «Михайло» і лише під час війни, коли він працював військовим лікарем, став підписуватись вже російською — «Михаил».
Могили Достоєвських є у Кальнику.
Життєпис
Родина, дитинство Михайло Андрійович Достоєвський (народився у 1788 р. в с. Війтівці, Подільської губернії у родині греко-католицького священника) із 1802 року навчався в духовній семінарії при Шаргородському Миколаєвському монастирі, у 1809 р. був скерований на навчання у московське відділення медико-хірургічної академії. У 1812 р. працював у військовому госпіталі, у 1813 р. — у Бородинському піхотному полку. У 1816 р. отримав звання штабс-лікаря. Одружився 14 січня 1820 р. з Марією Федорівною (Нєчаєвою).
Федір Тимофійович Нєчаєв був купцем третьої гільдії, переїхав до Москви з Калузької губернії. У 1812 році залишав обложену Москву і втратив весь капітал, проте пізніше зміг виплатити борги. Його старша донька, Олександра, стала дружиною заможного купця Куманіна і в подальшому багато допомагала родині Достоєвських.
Марія Федорівна Нєчаєва зазнала значного впливу своїх родичів по материній лінії Котельницьких, дідусь Марії працював коректором у Московській духовній типографії.
Після народження першої дитини — сина Михайла — Достоєвський закінчує військову службу та працює ординатором московської Маріїнської лікарні (перша безкоштовна клініка для бідних, яку заснували у 1806 р.). У флігелі лікарні й народився його другий син — Федір.
У 1827 році Михайло Андрійович Достоєвський був нагороджений чином колезького асесора, що передбачало спадкове дворянство. У 1831 році придбав село Дарове у Тульській губернії із сотнею кріпосних селян. Проте родину спіткала фінансова криза — хати місцевих бідних кріпаків були знищені того ж року пожежею, а Достоєвські мали розпочати судову тяжбу із сусідом, Павлом Хотяінцевим, внаслідок чого Достоєвський заклав Дарове та викупив село Черемашню.
Життя сім'ї підпорядковується робочому графіку батька-лікаря. Влітку вони виходять на прогулянку в сад, в неділю відвідують службу в церкві. Після придбання маєтку, літо проводять в Даровому. Марія Федорівна вчить Михайла та Федора грамоті. Пізніше старші брати навчаються з викладачами, вивчають латину з батьком. Разом знайомляться із сучасними творами російської та французької літератури.
Освіта. Смерть батьків. Михайло та Федір Достоєвські навчалися на напівпансіоні Сушара, із 1834 року — в інтернаті Леопольда Чермака. Викладає російську мову в інтернаті Микола Білевич. Він відвідував літературні зібрання, займався перекладами та писав вірші — Михайло і Федір захоплюються розповідями вчителя та, можливо, вперше задумуються про подальшу літературну кар'єру. У 1835 році у Федора стається перший напад епілепсії. В інтернаті Федір тримався осторонь, за спогадами товариша Качановського, «це — був серйозний, задумливий хлопчик, білявий, із блідим обличчям. Його мало займали ігри: під час рекреацій він не залишав майже книжок, проводив решту вільного часу у розмовах зі старшими вихованцями».
З 1822 до 1835 року у Достоєвських народжуються ще шестеро дітей. Це підірвало здоров'я Марії Федорівни. З початку 1837 р. вона не встає з ліжка, помирає 27 лютого від сухот. Її чоловік важко переживав трагедію, почав більше пити та вирішив звільнитися з роботи. Старших синів батько віддає на навчання в Головне інженерне училище, попри їхнє бажання займатися літературою. Тітка Олександра Куманіна оплачує навчання та бере до себе на виховання інших двох дітей Михайла Достоєвського. Наступного року Федір Достоєвський вступає до Головного інженерного училища, а його старший брат помилково був визнаний хворим та розпочав військову службу, працював у Ревелі. Федір Достоєвський після першого курсу був залишений на другий рік через різку відповідь викладачу алгебри, хоча загалом мав хороші оцінки та старанно вчився.
У червні 1839 року Федір отримав звістку, що його батько помер. За спогадами молодшого сина, Андрія Достоєвського, батька вбили артільники, з якими той посварився. Онучка Михайла Достоєвського, Любов Федорівна, переповідала версію, що його знайшли посеред поля, де того задушив кучер. Родичка В. Нєчаєва припускала, що Михайла Достоєвського могли вбити в якості помсти за дівчину, з якою той мав зв'язок після смерті дружини. Федір Достоєвський переживав глибоке потрясіння через ці чутки, роздумував над цим усе подальше життя, оскільки не міг змиритися з образом батька-деспота, якого забили його ж кріпаки. Андрій Достоєвський у мемуарах зазначає, що їхній батько із рідними завжди був доброзичливим, часто веселим. При вихованні дітей ніколи не дозволяв фізичного покарання. Важливо також зазначити, що версії про насильницьку смерть Михайла Достоєвського не мають документального підтвердження. У 1975 році опубліковано статтю Г. Федорова «Припущення і логіка фактів»: автор доводить, що Михайло Андрійович помер від інсульту, а чутки про його вбивство поширював недоброзичливий сусід Хотяінцев. Дані про життя Михайла Достоєвського на ресурсі www.fedordostoevsky.ru.
З 1841 року Федір Достоєвський був призначений польовим інженером-прапорщиком, переселився на квартиру в центрі Санкт-Петербурга. У 1843 році по закінченню навчання, отримує посаду в креслярському інженерному департаменті. Тричі (1843, 1845 і 1846) відвідує брата Михайла в Ревелі. На прохання Михайла, у Петербурзі за Федором наглядав лікар Різенкампф — той писав, що Достоєвський харчувався тільки молоком і хлібом через постійний брак грошей, отримавши від родичів 1000 рублів, розплатився з нагальними боргами та решту програв в більярд. У 1844 р. Федір Михайлович відмовляється вирушати в командування в Оренбург чи Севастополь та звільняється. Товаришує з Олексієм Бекетовим, художником К. Трутовським, Д. Григоровичем.
Початок літературної діяльності 1843 рік — у журналі «Репертуар і пантеон» надрукував перший завершений переклад — «Євгенію Гранде» Бальзака (без указання імені перекладача).
На початку 1845 року з'явився перший власний твір Достоєвського — «Бідні люди». З твором ознайомилися Григорович, Некрасов та Бєлінський — вони були захоплені сюжетом та перечитували найбільш драматичні уривки. Бєлінський високо оцінив першу роботу Федора Михайловича: «Головне, що вражає в ньому — це дивовижна майстерність розміщувати обличчя перед очима читача, окресливши його тільки двома-трьома словами… І потім таке глибоке, тепле співчуття до бідності, до страждання. Скажіть, він, напевно, бідна людина і сам багато страждав?.. Написати таку річ у двадцять п'ять років може тільки геній, котрий силою розуміння в одну хвилину схоплює все, для чого звичайній людині потрібен досвід багатьох років». Невдовзі Бєлінській познайомився з автором особисто та зазначив: «Вам правда відкрита і повідомлена, як митцю, дісталася як дар, цінуйте ж ваш дар і лишайтеся вірним, і будете великим письменником». До цієї зустрічі подумки повертався Достоєвський пізніше, під час каторги, аби зміцнити свій дух.
«Бідні люди» — роман у листах між дрібним чиновником у віці Макаром Дєвушкіним і сиротою Варварою Добросьоловою. Розкриває тему хвилювань і почуттів бідних, знедолених людей, пригнічених зовнішніми обставинами. Персонажі навіть не сміють нарікати на свою долю, а їхні мрії про спокійне і щасливе життя так і залишаються фантазіями.
Некрасов і Григорович ввели Достоєвського на зібрання в будинку белетриста Івана Панаєва. Достоєвський закохався в його дружину, Авдотью Яковлівну Брянську, доньку відомого трагіка, яка в юності готувалася стати танцівницею. Це було перше, але нетривале і нерозділене захоплення Достоєвського. Авдотья Яковлівна пізніше писала: «Із першого погляду на Достоєвського видно, що це пристрасно нервовий і вразливий юнак. Він був худеньким, маленьким, білявим, із хворобливим кольором обличчя; невеликі сірі очі його якось неспокійно переходили з предмета на предмет, а бліді губи нервово пересмикувалися. Первинно він був дуже сором'язливим і не втручався в загальну розмову. Але незабаром він проявив себе пристрасним сперечальником… Через молодість та нервовість він не вмів володіти собою і надто явно висловлював своє авторське самолюбство і високу думку про свій талант».
На літературному вечорі у Бєлінського в грудні 1845 р. Достоєвський прочитав три глави з нового твору — «Двійник», що розповідає про роздвоєння особистості дрібного чиновника Якова Петровича Голядкіна. Голядкін мав сподівання на стосунки із красунею Кларою Олсуфіївною, проте її батько, статський радник, виганяє Голядкіна зі свого дому як неблагонадійного та дивакуватого хлопця. Під впливом таких потрясінь, Якову Петровичу здається, що поряд із ним існує його двійник, якому все вдається краще, ніж самому Голядкіну. На цю повість імовірно вплинув незакінчений твір Лермонтова «Штосс» (розповідає про усамітнене життя нещасливого художника Лугіна, який занурюється у власні роздуми та галюцинації). Також у повісті «Двійник» знайшли відображення страху донощиків, політичного переслідування, таємної поліції.
Віссаріон Григорович Бєлінський висловився з приводу цієї повісті: «Для усякого, кому доступні таємниці мистецтва, із першого погляду видно, що в „Двійник“ ще більше творчого таланту і глибини думки, ніж у „Бідних людях“». Він високо оцінив ідею та майстерність Достоєвського, проте критикував форму вираження цієї ідеї та відсутність міри у виразних методах.