Джайна-дгарма (, від , «переможець») або джайні́зм  — релігійно-філософське вчення, яке виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірян релігія, але дуже впливова в Індії, де послідовників нараховується приблизно 4,9 млн. Джайни — найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають прадавню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів є найстарішими в Індії.

Основні засади Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), якого називають Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (, що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»). Кодифікація джайністського канону, проте, відбулася через шість століть. Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а відтак до спасіння, іншим людям. З іншого боку, самі джайни вважають, що джайнізм існував вічно, як вічно існує сам Всесвіт, а Магавіра був двадцять четвертим у низці 24 просвітлених — тіртханкарів, що існують у кожному циклі переродження світу.

Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ у свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними й наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, у якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити у своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

Найголовнійшою мантрою джайнізму (махамантрою) є навкармантра, яка прославляє тіртханкарів та ченців (садху). Кожний джайн її повторює щоденно.

Ненасильство (ахімса)

Принцип ахімси (ненасильства) є базовою засадою джайнізму. Джайни вірять в абсолютну необхідність відмови від будь-яких насильницьких дій, і що без такої відмови релігійна поведінка марна. У теології джайнізму не має значення, наскільки правильним чи бажаним може здаватися насилля — не можна вбивати будь-яку істоту, це найвищий релігійний обов'язок. Більш того джайнізм наголошує на відмові від насилля над усіма живими істотами не тільки в діях, а й у мові та думках. Стверджується, що замість того, щоб ненавидіти й завдавати болю будь-кому, усі живі істоти повинні допомагати одна одній. Насилля негативно впливає на душу того, хто його чинить, і знищує її, особливо тоді, коли це відбувається з наміром, ненавистю або через байдужість, і навіть тоді, коли вбивство людини чи іншої істоти є непрямим результатом вчинків або мовчазної згоди.

Ідея вшанування ненасильства спільна для багатьох вірувань Індії, зокрема індуїзму й буддизму, однак жодна філософсько-релігійна система не наголошує на ній настільки, впроваджуючи її в повсякденне життя, як джайнізм. Дехто з джайністських мислителів наголошує на тому, що проголошення ахімси вищим релігійним обов'язком витікає не зі співчуття до інших істот, не з бажання усіх їх врятувати, а з постійної самодисципліни, з очищення власної душі, яке веде до духовного розвитку й виходу з циклу народжень. Шкода іншій істоті створює погану карму, яка впливає на майбутню реінкарнацію того, хто її вчинив.

Коли Індію підкорили мусульмани й джайнізм зазнав сильних переслідувань, лунали голоси, що виправдовували опір, наприклад для захисту черниць, однак такі випадки траплялися рідко.

Багатогранність реальності (анекантавада)

Другою засадою джайнізму є анекантавада або анекантатва. Це слово походить від слів анеканта (неоднобічний) та вада (доктрина, шлях)Grimes, John (1996) p. 34; .

Доктрина багатогранності стверджує, що істина й реальність складні й завжди мають різні грані. Реальність можна відчути, але неможливо повністю виразити словами. Спроби людей передати її завжди ная, тобто часткова істина. Мова не істина, але засіб виразити істину. З істини, за словами Магавіри, повертається мова, а не навпаки. Можна відчути смак, але повністю передати його словами неможливо. Будь-яка спроба виразити відчуття смаку словами є сьят, тобто частково в якомусь сенсі відповідає істині, але залишається відносною, неповноюJain philosophy , IEP, Mark Owen Webb, Texas Tech University. Аналогічно смаку духовні істини теж складні й багатогранні, мова не може виразити їхню різнобічність, хоча їх можна відчути завдяки зусиллям і за умови сприятливої карми.

Анекантавада в джайнізмі дуже древня. Про неї згадується в ранніх буддистських текстах. Джайністські священні тексти (агами) свідчать про те, що відповіддю Магавіри на всі метафізичні філософські питання було «часткове так» (сьят). Якщо вірити цим текстам, анекантавада була однією з ключових різниць між вченнями Магавіри та Будди. Будда вчив середньому шляху, відкидаючи у відповідях на метафізичні питання граничні варіанти: «так» і «ні». Магавіра вчив своїх послідовників приймати обидві відповіді, додаючи до них «у певному сенсі»: «у певному сенсі так», «у певному сенсі ні», й змиритися з тим, що абсолютну реальність пізнати неможливо.

Складові джайністської філософії сьядвада та наявада опираються на принцип анекантавади. Сьядвада рекомендує використання префіксу сьяд у будь-якій фразі, що описує перманентне буття. У джайнізмі немає Творця, буття не має ні початку, ні кінця, а перманентне буття виражається поняттями джива (душа) та аджива (матерія) у рамках дуалістичної анекантавади.

Дехто зі сучасних джайнів намагається пояснити доктрину анекантавади як утвердження загальної релігійної терпимості, плюралізму, добродушного ставлення до інших етичних та релігійних позицій. Такі спроби проблематичні. Багатогранність та різноманітність перспективи в ученні Магавіри стосується природи реальності й людського існування. Іноді таку доктрину називають не-абсолютизмом. Однак вона зовсім не стосується терпимості щодо таких дій як жертвопринесення або споживання тварин в їжу, насилля над невірними. Такі дії не можна описувати як «у певному сенсі правильні». П'ять обітниць джайських ченців та черниць, наприклад, є суворими вимогами, і щодо них немає нічого, що можна було б описати як «можливо», або «це ж тільки одна точка зору». З глибокої древності джайнізм співіснував з буддизмом та індуїзмом і завжди безжально критикував ці вчення, як і навпаки.

Ненакопичення (апаріграха)

Третьою основною засадою джайнізму є апаріграха, що означає неприв'язаність до світського майна. Від аскетів джайнізм вимагає обітниці повної відмови від будь-якої власності. Для мирян рекомендується обмежена чесно зароблена власність, а решту слід віддавати благочинності. Апаріграха стосується не тільки матеріального, а й духовного. Матеріальне означає різні форми майна, духовне — почуття, уподобання й невподобання, прив'язаність у будь-якій формі. Стверджується, що невгамована прив'язаність до володіння будь-якого роду прямо шкодить особистості.

На думку джайнів матеріальна чи духовна прив'язаність є причиною надмірних емоцій, а отже — насильства. За принципом апаріграхи джайнський чернець або черниця не повинні мати ні притулку, ні родини, жодних потягів, жодної любові. Аскети-дігамбари блукають світом і жебрають, аскети шветамбари — жебрають на одному місці.

Джайністські тексти виділяють прив'язаності двох видів: внутрішні та зовнішні. Щодо внутрішніх прив'язаностей виділяються емоції розуму: гнів, гординя, облудність та жадоба. Є ще інші емоції: неправильна віра, три статеві емоції (чоловіча, жіноча й нейтральна) й шість вад (сміх, уподобання, нелюбов, смуток, страх, огида).

Етика й п'ять обітниць Джайнізм вимагає від своїх послідовників виконання п'яти етичних обов'язків або обітниць. Для мирян вони називаються малими обітницями (ануврата), для ченців-жебраків — великими обітницями (магаврата). Як для одних, так і для інших передумовами є те, що джайн має доступ до гуру, божества (джина), докрини й вільний від п'яти гріхів: сумніву у вірі, невизначеності щодо джайністських істин, відсутності прагнення до джайністської істини, відсутності визнання товаришів-джайнів, відсутності шани до їхніх релігійних здобутків. Тоді укладаються п'ять обітниць: Ахімса — обітниця ненасильства та незавдання болю. Перша обітниця джайна вимагає не задавати шкоди іншій людині та будь-якій живій істоті. Цей принцип стосується не тільки дій, а й слів та думок. Сатья — правда: ця обітниця вимагає завжди говорити правду, ніколи не брехати й не говорити того, що не відповідає дійсності, не спонукати інших до брехні й не схвалювати тих, хто говорить неправду. Астейя, не красти: джайн-мирянин не повинен брати нічого, чого не дають добровільно, а джайн-жебрак повинен додатково спитати дозволу взяти те, що дають добровільно. Брагмачар'я, целібат: обітниця утримання від сексу та тілесних задоволень для ченців і черниць. Миряни дають обітницю чистоти та вірності своїм партнерам. Апаріґраха, відмова від володіння: обітниця охоплює відсутність прив'язаності до матеріального та психічного володіння, уникнення жадоби й надмірного потягу. Ченці та черниці повністю відмовляються від власності й соціальних стосунків, не мають нічого власного й не прив'язані ні до кого.

Деномінації

На рубежі нової ери джайни поділилися на два головні напрями: шветамбари («одягнені в біле») та діґамбари («одягнені повітрям»). Діґамбари-ченці практикують повну відмову від одягу, бо одяг (як і будь-яка власність) прив'язує людину до матеріального світу. Звідси випливає неможливість для жінок досягти спасіння в цьому житті (тобто треба спочатку переродитися в особу чоловічої статі), бо голизна жінок вважається неприпустимою. Шветамбари натомість вважають досягнення нірвани для жінок цілком можливим.

Джайни поділяються на ченців-аскетів і торговців-мирян (займатися сільськогосподарською діяльністю не можна, бо при обробці землі можна вбити живі істоти — хробаків, комах).

Джайнській міфології відома величезна кількість божеств, розподілених на класи та підкласи, проте немає поклоніння їм. Центральним пунктом вчення є визнання двох начал — духовного й тілесного. Вважається, що душу мають усі предмети, але подолати карму, що прив'язує душу до тіла, може лише людина.

Джайнізм у сучасному світі

В Індії за даними перепису 2001 року налічується 4 225 053 послідовників джайнізму. Хоча джайни складають менше половини відсотка населення Індії, вони є найбагатшою, найосвіченішою та найвпливовішою групою в країні. Так, джайни, незважаючи на свою нечисленність, сплачують 24 % прибуткового податку в Індії

Значна частина джайнів проживає за межами Індії, у всьому світі — до 5 млн.

Філософія джайнізму

Філософія джайнізму належить до неортодоксальних шкіл індійської філософії (настіка), оскільки не визнає авторитету Вед.

Космологія