Го́ти (, Gutþiuda; , ) — у II—XV століттях давньогерманське плем'я. Носії готської мови, мали власну писемність, розроблену готським єпископом Ульфілою. На початку нашої ери мігрували з побережжя Балтики на територію сучасної України, в межиріччя Дунаю та Дніпра, яка мала назву Оюм. Поділялися на 2 великі угруповання — «західних готів» (вестготи) і «східних готів» (остготи). Первісно — язичники, з IV ст. — християни. Єпископ Теофіл Готський брав участь у Першому Нікейському Соборі. Після гунської навали зі сходу частина готів мігрувала до Римської імперії — на Балкани та до Апеннінського півострова. У Південній Європі вони заснували готські держави — Остготське королівство остготів в Італії (493) та Вестготське королівство в Римській Іспанії (418). Перше було знищене ромеями (553), друге — арабами (721). Кримські готи проживали у князівстві Феодоро, яке було ліквідоване турками-османами у 1475 році. Основне джерело з історії готів — «Гетика» (551). Від імені готів походить готичний стиль європейського образотворчого мистецтва (живопису, скульптури, архітектури, письма тощо).
Назва
Племінну назву готів зафіксовано в декількох варіантах. У готському календарі, що належить до 7 ст., але складений раніше, готи називали себе , gutþiuda — «народ Гутів». Звук [u] зустрічається в найменуваннях готів у рунічних написах 4 ст. на кільці з П'єтроси (Румунія) — 𐌲𐌿𐍄𐌰𐌽𐌹, gutani, «готи». В античних пам'ятках племінна назва готів зустрічається як зі звуком [u], так і зі звуком [o].
Розрізняють дві групи готських племен — вестготи та остготи.
Вестготи відомі також як тервінги (Tervingi, в межах їхньої осілості в районах на північ від Дунаю) або візиготи (, Visigoþi). Tervingi означає «лісові люди» (готське , — «дерево»); Vesi є самоназвою, яка означала щось на кшталт «благородного/доброго».
Остготи відомі як остроготи (, Ostrogot) та остроготи-гревтунги (Ostrogotae Greutungi, варіанти: Greothingi, Grutungi, Grauthungi), де Greutungen вільному перекладі — жителі степу. Найстарішою відомою назвою остготів є Austrogoti (Historia Augusta, Vita Claudii 6,2).Rudolf Much: Ostgoten. In: Reallexikon der Germanischen Altertumskunde (RGA), Bd. 3, 1. Aufl. Straßburg 1915-16, S. 389, § 10f. (umfassende namenskundliche Abhandlung).
Пізніше, в працях Кассіодора, високопоставленого чиновника східноготського короля Теодоріха, назви готських племен подаються як західні (вестготи) та східні (остготи). Окрім того, поряд з остготами та вестготами, він подає також гепідів, які, на думку Кассіодора, є третьою етнічною групою. Гепіди залишилися в основному в сільській місцевості, недалеко від Карпатських гір, і грали політично підпорядковану роль. Вестготи оселилися на північ від Дунаю, остготи осіли в гирлі Дніпра та в Криму. Йордан описує крім західних і остготів іншу, нібито численну групу — Kleingoten, які розташовувалися поблизу Нікополя в Мезії.
Історія
Походження
Перша згадка про готів зустрічаються в працях істориків Тацита, Страбона і Птолемея, як племена Gotonen. За їх повідомленнями ці германські племена проживали на півдні Балтики, в районі на північ від дельти Вісли. Західними сусідами цих племен на узбережжі Балтійського моря були руги, на південному заході вони межували з вандалами і лугіями.
Пліній Старший (I століття н. е.) включає готів в одну групу з віндилами, бургундами, варинами і каринами. Їх сусідами і, мабуть, одноплемінниками були руги, гепіди і герули.
Найбільшим твором з історії готів була праця Кассіодора — на початку VI ст. за наказом остготського короля Теодоріха, він пише дванадцятитомну працю Gothorum Historia («Історія готів»). Цей твір було втрачено, але його частково використав Йордан (близько 550 р.) при створенні праць De Origine actibusque Getarum і наступної — Getica. Як джерела він використовував різні ранні племінні легенди, які були, можливо, передані в усній формі. Кассіодор як історіографічну модель використовує твір Germania Тацита, і часто ототожнює з готами численні скандинавські й скіфські племена, чиї назви були співзвучні в класичній древній географії та етнографії (особливо часто плутають з готами гетів).
Про перебування готів в Скандинавії і на прилеглих островах свідчать топонімічні назви і дані археології. Можливо, з готами пов'язана назва племені гаутів південної Швеції, острова Готланд (Gothland) і двох південних областей Швеції: Västergötland (Вестергетланд) і Östergötland (Естергетланд). Археологічні дослідження деякою мірою підтверджують це припущення. Про скандинавське плем'я гаутів (Geatas) і героя Беовульфа розповідає давньоанглійська поема «Беовульф» (VIII ст.).
Ерік Оксеншерна (Eric Graf Oxenstierna) зібрав багато археологічних свідчень, щоб у деталях довести, що готи походять з місцевості Гетеборг, яку шведи називають Вестергетланд. На підставі знахідок Оксеншерна представив ряд доказів своєї концепції: На узбережжі Померанії в один і той самий час було сплюндровано стародавні поховання і зроблено нові. У басейні р. Вісла померлих, як і мертвих в могильниках Вестергетланду (до н. е.) поховання проводили без курганів і пагорбів. В могильниках басейну Вісли, як і в похованнях Вестергетланду, які датовані кількома століттями раніше, зброї не виявлено. У той час (I ст.) у Привіслинській області повністю зникає чорна кераміка бургундського стилю, а з'являється кераміка нижчої якості, причому одночасно з подібною керамікою в Вестгетланді. Бронзові прикраси змінюються залізними. З'являються пишні жіночі поховання.Oxenstierna ECG Die Urheimat der Goten. Leipzig; Stockholm, 1948. Існує значний обсяг лінгвістичних доказів, що пов'язують готську мову до старогутнійської (Forngutnisk), якою розмовляли жителі о. Готланд до XVII—XVIII ст. Цей факт є важливим з тієї причини, що готи, ймовірно, населяли острів, регіон і північні польські рівнини приблизно з початку нашої ери до 200—220 років, коли племена готів вперше почали з'являтися на березі Чорного моря.
У середині І ст. германські племена готів рушили на південь — зі Скандинавії на континент, висадившись у районі гирла Вісли. Їх прибуття ототожнюють із виникненням Вельбарської культури. Готський історик Йордан (VI ст.) двічі згадує про цю подію у своєму творі «Про походження та діяння готів»:
Три кораблі короля Беріга пов'язують з трьома основними племенами готів — остготами, вестготами та гепідами.
Далі, в перших століттях нашої ери, вони займають територію в гирлі р.Вісла, недалеко від бургундів (за Птолемеєм вони жили в басейні Варти до Вісли) і вандалів (за Діоном Кассієм вони мешкали у Сілезії).
Поселення готів на континенті поблизу гирла р. Вісли звалося Gothiscandza (<* Gutisk-andja — готський берег), що як вважається, знайшло відбиток в імені міста Гданськ. Руги були відтиснені готами від гирла Вісли, а вандали, що жили в низів'ях Вісли ближче до Ельби, були приборкані.
Традиційно вважається, що в II ст. готський король Філімер вирішив покинути територію в гирлі Вісли, де вони перебували впродовж п'яти поколінь — готи повільно мігрують уздовж р. Вісла до Дунаю та Чорного моря. На своєму шляху вони витіснили маркоманів, які домінували в моравському регіоні Чехії, викликавши цим Маркоманські війни між германськими племенами і римлянами. Про це писав готський історик Йордан у своїй праці «Гетіка» («Getica»),
За свідоцтвом Йордана, готи спочатку оселились біля Меотійського болота, потім розселились у Мезії, Фракії та Дакії, а згодом знову у Скіфії. Пам'ятки вельбарської культури почали з'являтися в басейні Західного Бугу з 190 року, спочатку на території Мазовїї, Підляшші та Люблінщині, а в III сторіччі на Волині. У 200—250 роках носії культури перемістилися в басейни Дніпра, Південного Бугу, а потім Дністра і Пруту.
На сьогодні частина істориків висловлює думку, що готи утворилися внаслідок злиття різних племен, причому назва «готи» стосувалася групи племен з особливим авторитетом (можна порівняти з етнонімом «гуни»). Як доказ вони наводять те, що в їх похованнях відсутня зброя, що не характерно для германських племен, але це є досить спірним аргументом. Деякі дослідники взагалі заперечують будь-який зв'язок між вельбарською культурою та готами, припускаючи, що не було ніякої міграції готів до III ст., а етногенез племені мав місце на Дунаї, в безпосередній близькості від Римської імперії. Наразі питання походження готів є дискусійним і залишається відкритим.
Вважають, що готи також взяли участь у формуванні Черняхівської культури, яка належала до різних етнічних груп.
На початку III ст. готи просуваються на південь і поширюються від Дунаю до Дніпра. З середини III ст. готи починають здійснювати спустошливі набіги на Римську імперію. Після поразки військ готів імператором Клавдієм II, вони осіли в причорноморських степах, де вони розділилися на остготів і вестготів. Кордон між ними проходив по Дністру. Ці два основних готських племінних союзи мали й інші назви: Greutungi — ' степові готи ' для остготів і Tervingi — 'лісові готи ' для вестготів.
258 р. готи захопили Крим. Кримські готи протягом багатьох століть зберігали свою мову — ще в XVI ст. фламандцю Бусбеку при зустрічі з кримським готом в Константинополі вдалося записати близько 70 слів. Лише в XVIII ст. кримські готи остаточно зникають серед місцевого населення.
Війни з Римською імперією
Безперечним є той факт, що готи з'явилися в Дунайському регіоні та на північно-західному узбережжі Чорного моря вже на початку III ст. На думку багатьох дослідників, це підтверджують археологічні дані, що свідчать про переміщення носіїв вельбарської культури та виникнення Черняхівської культури (в основному на території сучасної України). Цей історичний період збігся з найбільшою кризою Римської імперії.
Досить впевнено можна говорити про історію готів з 238 року, коли готи, перетнувши Дунай, вторгнулись в римські провінції — саме тоді про них досить часто почали писати римські та грецькі історики.
Готів, які 238 року проникли на територію Римської імперії, джерела спочатку називали «скіфами» (Skythai, історик Публій Геренній Дексіппус), але це є явним анахронізмом — таким терміном у давній історіографії називали численні варварські племена, які з'явилися в регіоні Чорного моря. Цього року вони разом із карпами розграбували римські міста на південь гирла Дунаю. Після отримання викупу вони покинули територію Імперії. Через десять років, після розгрому карпів, імператор Філіп Арабський припиняє виплати готам і вони під проводом короля Кніви 250 року вторгнулись на територію провінцій Дакія, Фракія, Мезія та Іллірія. Війська імператора Деція були розбиті в декількох боях і він сам загинув у битві біля міста Абрітта(251 р.)
Наступний імператор Требоніан Галл був готовий повернутися до виплат готам, але був повалений Еміліаном. Вилазки готів у Фракії і Мезії було відбито, але в 254 році готи дійшли до Салонік.
З 255 року готи рушають в морські походи, спочатку в східній частині Чорного моря, пограбувавши разом із боранами 256 року міста Пітиус (Піцунда) і Трапезунд. 257 року готи вперше перетнули Босфор, захопивши декілька міст в Малій Азії. Друга хвиля вторгнень готів почалася в 263 році, коли готи, за підтримки герулів, перетинають Дарданелли, та грабують Пелопоннес та Візантію 267 року. 268 року вони зазнали нищівної поразки від військ Клавдія II в битві при Найсусі (Naissus) (Ніш, Сербія) і були витиснені за Дунай 271 року. Його наступник, Авреліан, розбиває готів, цим самим на деякий час стабілізуючи ситуацію на Дунаї. Готи оселяються на північ від Дунаю, де створили незалежне королівство у щойно покинутій римлянами провінції Дакія.
Поділ готів та подальша історія У III сторіччі готи розділилися на дві гілки: остготи (остроготи, гревтунги), якими правила династія Балтів і вестготи (візіготи, тервінги) під проводом династії Амалів.
Гревтунги (остготи)
Оюм