Іммануї́л Кант (; 1724, Кенігсберг — 1804, також) — німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.
У своїй доктрині трансцендентального ідеалізму Кант стверджував, що простір і час є лише «формами інтуїції», які структурують увесь досвід, а об'єкти досвіду є лише «явищами». Природа речей такими, якими вони є самі по собі, для нас є пізнавально недосяжною. Водночас, намагаючись протистояти філософській доктрині скептицизму, він написав Критика чистого розуму (1781/1787) — свою найвідомішу працю. Кант провів паралель із Коперніканською революцією, запропонувавши мислити об'єкти досвіду як такі, що узгоджуються з просторово-часовими формами інтуїції людини та категоріями її розуміння, завдяки чому можливе a priori пізнання цих об'єктів.
Кант вважав, що розум є джерелом моралі, а естетика виникає зі здатності незацікавленого судження. Його релігійні погляди були тісно пов'язані з його моральною теорією, хоча їх точна природа залишається предметом дискусій. Він сподівався, що вічний мир може бути забезпечений через міжнародну федерацію республіканських держав і міжнародну співпрацю. Його космополітична репутація ставиться під сумнів через поширення ним наукового расизму протягом більшої частини його кар'єри, хоча в останнє десятиліття життя він змінив свої погляди на це питання.
Біографія Іммануїл Кант народився 22 квітня 1724 року в східній частині Прусського королівства, у м. Кенігсберг. У своїх спогадах про батьків Кант писав:Мої батьки, вихідці зі стану ремісників, були людьми зразкової чесності, моральної благопристойності і порядності, не залишивши спадщини (але також і боргів), дали мені виховання, яке, якщо дивитися на нього з морального боку, не могло бути кращим і за яке я, при кожнім спогаді про рідних, відчуваю безмірну вдячність.У 1740 році Іммануїл став студентом теологічного факультету Кенігсберзького університету, куди він вступив за наполяганням батьків. Але найбільше його цікавили природознавство, філософія, математика.
З 1746 по 1755 рік, після закінчення університету, він служив домашнім вчителем. І тільки в 1755 році Кант почав викладати в рідному університеті, хоча це було не дуже легко. Відповідно до правил, йому довелося захистити три дисертації протягом двох років. Перша дисертація надавала право на викладацьку діяльність, друга — на одержання звання приват-доцента, а третя — право на заняття посади екстраординарного професора, яку він одержав тільки в 1770 році. Починаючи з 1755 року Кант читав курс з логіки аж 55 (54) разів, де також обговорювалась естетика. Естетична тематика інкорпорована також у курс антропології, що був розпочатий у зимовий семестр 1772—1773 рр.
Під час Семирічної війни з 1758 по 1762 рік Кенігсберг перебував під юрисдикцією російського урядуЕлеонора Нарвселіус. Не тільки ресентимент: німецькі фортифікаційні споруди й культура пам'яті сучасного Калінінграда — часопис «Україна модерна», 15.12.2013. У складі Російської імперії з'явилася нова адміністративна одиниця, і 24 січня 1758 року місто присягало на вірність російській імператриці Єлизаветі. Разом із викладачами університету приніс присягу й Кант. Незважаючи на війну, заняття в Кенігсберзькому університеті не переривалися. Навпаки, до звичайних лекцій додалися ще і заняття з російськими офіцерами. Кант читав для росіян лекції про фортифікацію та піротехнікуБіографія Іммануїла Канта. Етапи творчості філософа. Реферат — Osvita.ua, 20.12.2010.
Період російської окупації був найменш продуктивним у творчості Канта: за всі роки панування Російської імперії над Східною Пруссією з-під пера філософа вийшли лише кілька есе, присвячених землетрусам. Відразу ж після звільнення Східної Пруссії з-під російської окупації Кант видав цілу серію робіт. Згодом він заявляв: «Росіяни — наші головні вороги»Олександр Еткінд. Розділ 9: Історія крокує до Канта // Alexander Etkind. «Internal Colonization: Russia's Imperial Experience.» Cambridge: Polity, 2011. 264 p. ISBN 978-0745651309 pp. 281—285 .
З 1786 року Кант займає посаду ректора університету, а в 1788 році переобирається на другий термін.
Особисте життя Канта склалося вкрай нудно і монотонно. Він ніколи не був одружений, ніколи не виїжджав за межі рідного міста, спілкувався тільки з друзями та своїми учнями, ніколи не зраджував своїм ще зі студентських років заведеним звичкам, підкоряючи всю свою діяльність суворому незмінному розпорядку. З 1747 по 1751 роки прожив біля Кенігсберга в будинку, який зберігся досі. Улюблена приказка Канта: «Жити треба головним чином для того, щоб працювати». І коли за станом здоров'я у 1797 році він був вимушений відмовитись від читання лекцій, а через декілька років і займатися науковою діяльністю, йому життя почало здаватися тягарем. Як стверджують біографи Канта, 12 лютого 1804 року з почуттям полегшення і ледь не із задоволенням великий філософ пішов з цього світу.
Залишена Кантом спадщина понад двісті років вважається початком тих процесів, які згодом змінили увесь світ. Його критична філософія стала основою природничо-наукового матеріалізму. Хоча в зрілішому віці він дійшов висновку, що для пояснення процесів життя тільки цього, як він називав — механістичного уявлення, недостатньо, але його теорія вже стала жити незалежним життям.
Основні філософські ідеї Іммануїла Канта Кант сформулював такі основні питання філософіїОсновні питання філософії / А. М. Єрмоленко // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс / редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022, оновл. 2023.]: «що я можу знати?», «що я повинен робити?», «на що я можу сподіватися?», «що є людина?». На перше питання відповідає онтологія, на друге — мораль, на третє — релігія, на четверте — антропологія.
Філософію Канта поділяють на два періоди — докритичний (до початку 70-х років XVIII ст.) і критичний, коли Кант розпочав досліджувати обмеження розуму. Результати своїх досліджень він виклав у своїх відомих працях: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика судження» і багатьох інших.
Докритичний період У «докритичний» період Кант виступав як впливовий вчений, теоретик, природодослідник. У цей період він визнавав можливість об'єктивного існування речей поза свідомістю людини. Опублікував свою визначну роботу «Загальна природна історія і теорія неба» (1755), в якій обґрунтував гіпотезу про природне походження сонячної системи. Зробив важливе відкриття про гравітаційну взаємодію Місяця і Землі, яка впливає на швидкість їхнього обертання, про сповільнення обертання Землі внаслідок тертя, викликаного припливами і відпливами. Всі ці ідеї Канта стали основою для нового погляду на світ як на рухливий, змінний, суперечливий. Це відіграло важливу роль у формуванні діалектики.
Таким чином, у «докритичний період» вченню Канта були притаманні елементи матеріалізму і діалектики, а саме: визнання ним об'єктивного, реального існування природи (концепція природної історії Сонячної системи); дії відцентрових і доцентрових сил, притягання і відштовхування; визнання фундаментального положення матеріалістичної філософії про те, що речі існують поза нашою свідомістю і що уявлення про них ми маємо завдяки відчуттям, які є джерелом знань. Визначальним для цього періоду є робота над проблемами природознавства та математики, викладання природничо-наукових дисциплін. Астрономія, математика, фізика, антропологія, фізична географія (вперше ним введена як навчальна дисципліна), мінералогія — такий неповний перелік галузей знання, які його цікавили.
У своїх природонаукових дослідженнях Кант перебував під впливом ньютонівської концепції всесвітнього тяжіння (розробив пояснення явищ припливів та відпливів на основі визначення присутності відштовхувальних сил, дії сил на відстані) та еволюційної концепції Жоржа-Луї Бюффона, його ідеї закономірної зміни природних тіл та явищ у часі. Кант виступає як натураліст-спостерігач, обґрунтовує необхідність того, щоб в природознавстві все було пояснено природним чином. У роботах цього періоду було поставлене питання про розвиток у природі. Зокрема, в роботі «Всезагальна природна історія та теорія неба» (1775) була розвинена космогонічна гіпотеза, в якій на основі законів механіки пояснювалось, яким чином виникла сонячна система, які етапи вона пройшла. Надалі ця гіпотеза отримала назву теорія Канта-Лапласа, яка сприяла становленню історичного (еволюційного) підходу в природознавстві.
У працях «докритичного» періоду Кант перебуває під впливом раціоналістичної філософії Лейбніца. Він дотримується погляду, згідно з яким зв'язок між причинами і наслідками подій не відрізняється від логічного зв'язку між підставою та наслідком. Однак поступово Кант відмовляється від такої позиції під впливом філософії Юма. Для пояснення явищ природи Кант впроваджує телеологічний (цілепокладання) принцип. Кант починає визнавати, що зв'язок між причиною і дією має емпіричний характер (факт буття), а не характер логічного висновку. Тому логіки недостатньо для обґрунтування природознавства. Разом із цим Кант залишається на позиціях раціоналізму і наголошує, що наука (математика, природознавство), яка складається з положень загальних і необхідних, не може мати своїм джерелом досвід, який завжди є обмеженим, а тому не може бути підставою для універсальних узагальнень. Водночас джерелом для таких знань не може бути і розум сам по собі. А такі знання існують незалежно від того, що ми не здатні пояснити їхнє виникнення.
У своїх працях «Про хибні тонкощі чотирьох фігур силогізмів», «Досвід залучення до філософії поняття від'ємних величин» Кант узагальнив свої міркування висновком, що джерелом незалежних від досвіду (таких, що існують до досвіду) достовірних знань може бути форма чуттєвості та розсуду, апріорна форма.
Критичний період У «критичний період» творчість Канта набуває іншого ґатунку. Він фактично став на шлях заперечення пізнання речей, їхньої сутності. В цей період Кант публікує ряд праць таких, як «Критика чистого розуму» (1781), «Критика практичного розуму» (1788), «Критика здатності суджень» (1790).
Головна ідея цих творів — це «критика» теорії пізнання, теза про те, що людина перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити межі своїх пізнавальних можливостей; що вона зможе пізнати, а що не зможе.
Вже в цьому містився сумнів Канта стосовно можливості самого пізнання. Це, можна сказати, перша цеглина в Кантову теорію незнання. Це перший елемент агностицизму. Агностицизм (від грец. а — не, gnosis — знання) — вчення, яке повністю чи частково заперечує можливість пізнання світу. Кант вимагав здійснювати пізнання теоретично, а не в процесі практичної діяльності. Гегель у зв'язку з цим писав, що Кант подібний до людини, яка бажає навчитися плавати до того, як вона ввійде у воду.
Другий елемент агностицизму Канта — це розміркування про несхожість, неідентичність самого предмету і його образу.
Предмети природи, за Кантом, розташовані поза нашою свідомістю, незалежно від неї. Але образи їх, що виникають у нашій свідомості, не схожі, не ідентичні з предметами, так само як дим не схожий на вогонь, як крик, викликаний болем, на сам біль.
Третій елемент агностицизму Канта — це уявлення про категорії мислення як «чисті», апріорні, дані до досвіду форми пізнання. Апріорі (лат. a priori — первісно) — термін ідеалістичної філософії, яким позначаються знання, отримані від душі і незалежно від неї, і які споконвічно притаманні свідомості. Так, Кант стверджував, що такі категорії як простір і час є апріорними формами пізнання.