Турки, великодні турки () — великодній народний звичай, пов'язаний із вартуванням Гробу Господнього, відомий у Калішському, Ласовяцькому воєводствах, на Плоцькій землі (Гура)Kurzajczyk M., Turki padają na ziemię, «Ziemia Kaliska», 21 marca 2008, s. 15 [dostęp 11.04.2008].B. Ogrodowska, Tradycje i obyczaje, Wieki Piątek, Świat Polonii [dostęp 11.04.2008]. та в околицях Козеглова (Козегловки, Віновно, Лгота-Мокреш).

За легендою, назва вартових могил у цих регіонах походить з часів звільнення Відня. Селяни, які поверталися з війни, одягалися в захоплений турецький одяг та прибували до своїх рідних сіл у Страсну п'ятницю, Страсну суботу або Великодню неділю, прямуючи прямо до церкви та стоячи на варті біля Гробу ГосподньогоTurki. Straże grobowe Polski południowo-wschodniej 1998—1999, Stalowa Wola 2000, s. 7..

Цей звичай зберігся й донині та з особливою урочистістю відзначається у північному Підкарпатському воєводстві — у Радомишлі-над-Сяном та Волі-Жечицькій. У Радомишлі-над-Сяном традиція культивується з 1684 року і тісно пов'язана з Віденською битвою. Історія загону у Волі-Жечицькій бере початок у 1924 році. Попри незначні відмінності, у більшості сіл святкування проходить подібно. Розпочинає його варта у жалобному вбранні біля Гробу Господнього, яка триває протягом усієї Страсної п'ятниці аж до Воскресіння (резурекції). У Великодню неділю проходить парад (часто у супроводі духового оркестру), поєднаний із показовим маршуванням. Тоді «Турки» вдягають мундири, прикрашені стрічками, помпонами або квітами. Після урочистої ходи учасники параду обходять усі домівки та віншують господарів зі святом Великодня.

Витоки традиції Після перемоги Яна III Собеського під Віднем у 1683 році армія Речі Посполитої захопила численні трофеї, зокрема турецьку зброю та одяг. У поході також брали участь жовніри з Радомишля та околиць під проводом Нікодема Жабоклицького. За народними переказами, жовніри повернулися до Радомишля-на-Сані лише навесні 1684 року, у Страсну п'ятницю. Одягнені в захоплений одяг та озброєні турецькою зброєю, вони вирішили стояти на варті перед Гробом Божим, таким чином подякувавши за своє безпечне повернення додому, що й дало початок традиції.

Загін охорони Члени Гробової варти виконують у ній чітко визначені функції. Кожна команда складається з розвідників та рядових вояків, на чолі яких стоїть баша (з іранської мови — високопоставлений чиновник в османській Туреччині). Він вирізняється характерним вбранням — довгою пелериною, бородою (часто штучною) та чималим животом. Баша має відзначатися почуттям гумору та винахідливістю, адже саме на нього покладено почесне завдання віншувати господарів. Башу супроводжують чотири ад'ютанти, так звані «півні» (koguty), зазвичай одягнені у високі конусоподібні шапки — ківери (czako), а також обов'язкова прапороносна група. Окрім вищезгаданих чинів, у деяких місцевостях присутні також «лікарі», відповідальні за жарти та розіграші, і квартирмейстер, якого інакше називають дордою. Його завдання полягає у зборі різноманітних напоїв до однієї фляги, внаслідок чого утворюється «турецький напій», яким пригощають найвідважніших перехожих.

Див. також

Ренкавка

Примітки

Посилання Турки з Радомишля на річці Сан Турки у Волі Речицькій