Фріц Регінальд Йоганнес фон Дассель (; 10 серпня 1863, Берлін — 29 листопада 1928, Потсдам) — німецький воєначальник, генерал піхоти рейхсверу. Кавалер ордена Pour le Mérite.

Біографія Йоганнес був сином прусського оберста та земельного коняра Густава Адольфа фон Дасселя (1816–1894) та його дружини Елізи, уродженої фон Бандемер (1824–1901).Offizier-Stammliste des Königlich Preussischen 3. Garde-Regiments zu Fuss. Von 1860 bis 1910. Verlag Gerhard Stalling, Oldenburg 1910, S. 38.

Юність Дассель провів у Тракенені. З 1873 року він був кадетом Кульмської кадетської школи, у 1878 році переведений до Головного кадетського інституту в Гросс-Ліхтерфельде, а 15 квітня 1882 року отримав звання другого лейтенанта 3-го піхотного гвардійського полку Прусської армії. З 1886 року він служив ад'ютантом 2-го батальйону, а для подальшого навчання з 1 жовтня 1889 року по 21 липня 1891 року відвідував Військову академію в Берліні. Тим часом, 24 березня 1890 року Дассель став першим лейтенантом, а після повернення з Військової академії дослужився до полкового ад'ютанта. Його служба в полку була перервана з 20 жовтня 1892 року по 26 січня 1896 року. У цей час він був ад'ютантом 3-ї гвардійської піхотної бригади. Будучи гауптманом, він потім став командиром роти. Дассель залишив цю посаду 27 січня 1905 року після підвищення до майора та переведення до гренадерського полку «Кронпринц» (1-й Східно-Прусський) № 1. 21 травня 1907 року він став командиром фузілерного батальйону гренадерського полку «Імператор Олександр» № 1. Звідти Дасселя 1 серпня 1910 року перевели до Наумбурга та призначили командиром єгерського батальйону № 4 у Магдебурзі. На цій посаді 27 січня 1912 року він отримав звання оберстлейтенанта. 27 січня 1913 року він прибув до Берліна, прийняв командування 3-м округом ландверу та 22 березня 1914 року отримав звання полковника.

На початку Першої світової війни Дассель спочатку залишався на своїй посаді та був призначений командиром 5-го Ганноверського піхотного полку № 165 наказом Верховного командування армії (AOK) 14 серпня 1914 року. Він воював пліч-о-пліч з 4-м армійським корпусом на Західному фронті під Тірлемоном і Монсом, під Ле-Като та на Соммі, просуваючись зі своїм полком аж до річки Курк. Після битви на Марні він, як і вся німецька армія, отримав наказ про відступ і прикривав цей наказ у битві на Ені. У жовтні 1914 року полк брав участь у бойових діях під Аррасом і Ліллем, а в грудні — у французькій Фландрії. Там він успішно зірвав кілька спроб прориву. 25 січня 1915 року Дассель був призначений командиром 10-ї піхотної бригади, яку він очолив у весняних битвах під Ла-Бассе та Аррасом. Після закінчення боїв, 30 липня 1915 року, Дассель отримав командування 49-ю піхотною бригадою (1-ю Великогерцогською Гессенською). Він командував цією бригадою протягом наступних двох років, беручи участь у Верденській битві та битві на Соммі. Навесні 1917 року великий підрозділ відступив до лінії Зігфріда. Там Дасселя 18 червня 1917 року підвищили до генерал-майора. З 21 вересня 1917 року він та його бригада вступили в бойові дії у Фландрії та, незважаючи на великі втрати, змогли відбити атаки.

24 листопада 1917 року Вільгельм II призначив Дасселя командиром Єгерської дивізії, яка на той час дислокувалася у Венеціанських Альпах. Дивізія залишалася на Італійському фронті до кінця січня 1918 року, а потім була переведена до Вогезьких гір. Там, починаючи з 30 березня 1918 року, вона брала участь у Весняному наступі Німеччини, а після припинення великого наступу на річці Авр повернулася до окопної війни. У липні він брав участь в оборонній битві між Суассоном і Реймсом та наступній мобільній оборонній битві між річками Марна та Весле. Коли британські війська глибоко проникли на німецькі позиції під час оборонної битви між річками Уаза та Ена, Дасселю та його дивізії було наказано розпочати контратаку. Йому вдалося повернути значну частину втрачених позицій та утримувати їх протягом наступних днів.

Після Комп'єнського перемир'я Дассель повернув свою дивізію до Німеччини, де вона була розформована поблизу Берліна 14 грудня 1918 року. Потім його було призначено до 3-го армійського корпусу, а 29 січня 1919 року він отримав командування 12-ю піхотною бригадою в Бранденбурзі-на-Гафелі. Протягом короткого часу, з 28 травня по 30 вересня 1919 року, Дассель служив інспектором інспекції ландверу в Берліні. Згодом його було переведено до Тимчасового рейхсверу та призначено командиром піхоти 3 у Східній Пруссії. Після Каппського путчу він спочатку обійняв посаду заступника командувача 1-го військового округу (Кенігсберг). З травня 1920 року Дассель був командувачем 1-го військового округу, а з 1 жовтня 1920 року також командиром 1-ї дивізії. 18 грудня 1920 року його було підвищено до генерал-лейтенанта, а його вислуга років сягала 1 жовтня 1920 року. Дассель пішов у відставку з дійсної служби 31 жовтня 1923 року у званні генерала піхоти запасу. Його наступником став Вільгельм Геє.

Сім'я У 1895 році він одружився з Ельзою Кларою Анною Вільгельміною фон Борке (1876–1957), дочкою прусського генерал-майора Курта фон Борке (1847–1921).Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Adeligen Häuser. Der in Deutschland eingeborene Adel (Uradel). 1903. Vierter Jahrgang, Justus Perthes, Gotha 1902, S. 143. У подружжя народилась дочка, Клара Антонія Елізабет Гепа (1904–1975), каноніса Медінгенського абатства.

Нагороди

Столітня медаль Хрест «За вислугу років» (Пруссія) (25 років) Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден Червоного орла 2-го класу Pour le Mérite (25 жовтня 1918)

Примітки

Література

Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite des I. Weltkriegs. Band 1: A–G. Biblio Verlag, Osnabrück 1999, ISBN 3-7648-2505-7, S. 286–288. Christian Krollmann: Altpreußische Biographie. Band I I. (Abegg–Malten), Hrsg. Hist. Kommission f. ost- u. westpreußische Landesforschung, N. G. Elwert Verlag, Marburg (Lahn) 1974, ISBN 3-7708-0502-X, S. 125. Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Band I: A–L. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 214–216. Deutsches Biographisches Jahrbuch 1928. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart / Berlin / Leipzig 1928, S. 36. Walter von Hueck: Genealogisches Handbuch der Adeligen Häuser. A. (Uradel). 1996. Band XXIV, Band 111 der Gesamtreihe GHdA. Deutsches Adelsarchiv (Hrsg.), C. A. Starke, Limburg an der Lahn 1996, S. 37.

Посилання