Олекса́ндр Іва́нович Ду́ров (? — після 1740) — державний і військовий діяч Московського царства, Російської імперії та Гетьманщини. «Указний» стародубський полковник (призначений указом із Петербурга, інкорпорований у державну владу Гетьманщини) у 1730—1734 роках. Період його правління у полку був названий «дуровщиною», та відзначався зловживаннями та зазіханням на станові привілеї козацької шляхтиРосійські репресії на Стародубщині після Полтавської катастрофи / СіверщинаЛазаревский А. Описание старой Малороссии. Материалы для истории заселения, землевладения и управления. Том 1: Полк Стародубский. — Киев, 1888. — С. 51—57.
Походження Походив із московського дворянського роду.
Життєпис Замолоду служив при царському дворі у Москві. У 1692—1699 був стольником царя Петра ІРодословные записи Леонида Михайловича Савелова: опыт родословного словаря русского древнего дворянства. Вып. 3. — Москва, 1909. — С. 137—141.
Не пізніше 1722 отримав військове звання майора Російської імператорської армії. Станом на 1727 — поміщик, власник сіл Дуровка і Прудовка Верхньоломовського повіту Воронезької губернії.
Станом на 1730 — майор у відставці. У жовтні 1730 указом російської імператорки Анни Іоанівни призначений стародубським полковником Війська Запорозького Городового, замінивши представників козацької старшини Семена Галецького, Опанаса Єсимонтовського та Степана Максимовича.
На уряді проявляв нерозуміння та ігнорування українського права та звичаїв. Зокрема, не визнавав права селян на володіння землею (яке діяло у Гетьманщині), намагаючись завести у своїх рангових маєтностях «порядки, які існували на великоросійських помістях». Так, у селі Щербиничі Топальської сотні представник Дурова зажадав, щоб усі поля були засіяні «на полковника». Після цього 18 із 21-го домогосподарства полишили село. Їхні пожитки були пограбовані полковничими слугами. Аналогічна ситуація була і з іншими ранговими селами, жителі яких масово тікали у Білорусь, що була під владою Речі Посполитої («багато народу в польське панство прогнав»). Двори втікачів спалювались («вогнем палячи двори по-неприятельську»).
У листі гетьману Данилу Апостолу у січні 1732 ставив під сумнів право козаків вільно купувати та продавати землю. Також вимагав, щоб малоземельні козаки, неспроможні нести військову службу (підсусідки), були записані посполитими. Гетьман у відповідь писав, що «в підданстві козакам бути не належить і дуже це забороняється».
Діяльність Дурова викликала ненависть у полчан, на що він сам скаржився у листі гетьману у 1733 році. Спротив полковнику очолив сотник полкової сотні Семен Галецький, в жорсткій опозиції до нього також перебували представники старшинських родин Гудовичів і Шираїв. Конфлікт із Гудовичами розпочався через наказ Дурова вирубати ліс для будівництва нової ратуші в Стародубі у володіннях бунчукового товариша Андрія Гудовича. Його дружина Марія не пустила робітників до лісу, заявивши: «є у мене три бруси, яких полковнику стародубському на шибеницю дати не пожалкую».
На численні скарги проти полковника гетьман Данило Апостол відповідав, що йому на Дурова «суду не можна вчинити для того, що він із російських полковників».
Вже після смерті гетьмана, у березні 1734 у Петербург прибув сотник Галецький зі скаргами на полковника від козаків і міщан Стародубського полку. Московського офіцера звинувачували у численних «образах»: побиттях козаків і посполитих, здирництві, хабарництві, захопленні ґрунтів. «Розорення і здирства народу» чинила і дружина стародубського полковника.
У вересні 1734 Дурова позбавили полковництва, замінивши на іншого московита — Афанасія Радищева. Тоді ж у Глухові розпочалось слідство у справі про його зловживання, що тягнулося до 1740 року та, судячи з усього, не мало результатуКривошея В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. — Київ, 2010.
Дата смерті Олександра Дурова невідома.
Примітки