Різанина в Волі Островецькій — масове вбивство польського населення села підрозділами Української повстанської армії 30 серпня 1943 року (за іншими даними 29 серпня) у селі Воля Островецька колишнього Любомльського повіту на Волині. В результаті цієї акції у Волі Островецькій було вбито 628 поляків та 7 євреїв, зокрема 220 дітей віком до 14 років У різанині також брали участь українці з сусідніх сіл. Ймовірно була актом помсти за вбивство українського населення протягом травня 1943 року в Моложеві, Стрільцях і Тугані, скоєні Армією Крайовою в Люблінському воєводстві.
Хід подій За день до нападу мешканці Волі Островецької отримали звістку про зростання антипольських настроїв серед місцевого українського населення, через напади Армії Крайової на українське населення Холмщини. Повідомлялося, що українці збиралися разом і підбурювали один одного до нападу на поляків, як акт помсти за польські злочини. Після обговорення мешканці Волі Островецької погодилися просто виставити варту для спостереження за пересуванням українців. Повідомлялося, що селяни були готові до втечі. Деякі поляки перебралися на ніч до сусідніх Островків, які вважалися безпечнішими.
Вранці в день нападу поблизу Волі Островецької з боку села Сокіл з'явився натовп українців, який прямував до села Перекорка. Польські сили самооборони вирішили не стріляти по учасниках маршу, задовольняючись спостереженням за ними. Тим часом ця група оточила Волю Островецьку та несподівано увійшла до неї з протилежного боку разом із загонами УПА.
Спочатку нападники зберігали спокій. Поляків викликали на зустріч до школи, щоб обговорити боротьбу з німцями. Тих, хто чинив опір, привели силою або вбили. Усе подвір'я школи та будівля були заповнені мешканцями Волі Островецької. Близько 10-ї години ранку один з українських командирів виголосив палку промову перед поляками, закликаючи до спільної боротьби проти німців. Він оголосив про медичні огляди, після яких відібрані поляки будуть сформовані в партизанський загін, озброєний УПА.
Після цієї промови з натовпу поляків вивели від п'яти до десяти чоловіків і відвели до сараю Антонія Стражиця для нібито допиту, але насправді їх стратили за допомогою сокир, молотків для худоби, кийків та палиць. Мертвих кидали в яму, попередньо викопану в будівлі. Владислав Сорока був свідком цих убивств, якому вдалося вибігти з сараю та врятуватися, незважаючи на шість пострілів.
Після вбивства чоловіків почали вбивати жінок і дітей таким же чином. Близько полудня нападників злякали постріли німецького патруля, який з'явився в цьому районі. Вбивства людей поодинці припинилися. Дерев'яну будівлю школи, в якій перебувало 150—200 осіб, обклали соломою і підпалили, одночасно кидаючи всередину гранати. Стріляли в людей, які вистрибували з вікон школи. Вижили лише кілька поранених і тих, хто прикинувся мертвим. Також підпалили сарай Єсінка, в якому було зачинено близько 30 жінок і дітей.
Під час нападу село було пограбовано українцями. Усіх поляків, яких виявляли, вбивали. Крім того, після різанини групи українців ходили по селу, закликаючи польською мовою тих, хто переховувався, розкритися. Тих, хто виходив, страчували.
Одночасно з різаниною у Волі Островецькій відбувалася різанина в сусідніх Островках.
Після злочину 5 жовтня 1943 року польські відділи Армії Крайової під командуванням поручика Владислава Чермінського (псевдо «Яструб»), поручика Станіслава Кондзеляви (псевдо «Каня»), поручика Казиміра Філіповича (псевдо «Корд»)«АНТИПОЛЬСЬКА АКЦІЯ» ОУН-СД І УПА НА ВОЛИНІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ БАЗ САМООБОРОНИ, ПОЛЬСЬКИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ПАРТИЗАНСЬКИХ ЗАГОНІВ, 27-ї ВОЛИНСЬКОЇ ПІХОТНОЇ ДИВІЗІЇ АК., під керівництвом поручика Валерія Крокая (псевдо «Сивий») та червоними партизанами, провели різанину в українських селах Полапи і Сокіл. За дві години село Полапи було спалене і пограбоване, замордовано більше 30 чоловіківІгор Ільюшин. Українська повстанська армія і Армія крайова. Протистояння в Західній Україні (1939—1945 рр.). Більшість вбитих українців мали від 60 до 90 роківОлександр Остапюк. Про українсько-польські відносини на Любомльщині в 1941—1944 рр..
Свої дії нападники виправдовували як помсту за різанину у Волі Островецькій, яку вчинили жителі Полапів та Соколу.
Вшанування пам'яті злочину та ексгумації Наприкінці 1970-х років Леон Попек, син Гелени Попек, яка пережила різанину в Острувку, почав збирати спогади колишніх мешканців сіл Островки та Воля Островецька. Разом з Томашем Трусюком він провів першу зустріч мешканців Островки та Волі з нагоди 40-ї річниці різанини. Через рік, 26 серпня 1984 року, на парафіяльному цвинтарі в Руді-Гуті, завдяки їхнім зусиллям, було виявлено перший у Польщі обеліск на згадку про вбитих на Волині. Кілька тисяч колишніх волинян з усієї Польщі відвідали церемонію відкриття обеліскаLeon Popek, Ostrówki. Wołyńskie ludobójstwo, s. 34–37.
3 листопада 1990 року, завдяки зусиллям люблінського Товариства друзів Кременця та Волинсько-Подільського регіону, відбулося перше паломництво колишніх мешканців Островвків та Волі Островецької та їхніх родин до місць злочинів у обох селах. Відтоді їхні зусилля з очищення та вшанування пам'яті місця злочину, а також ексгумації останків жертв триваютьLeon Popek, Ostrówki. Wołyńskie ludobójstwo, s. 38–40.
У серпні 1992 року перша ексгумація останків убитого польського населення, яку очолив професор Роман Мадра, підтвердила вбивство цивільних громадян у Волі Островецькій. На місці сараю в Стражиці було досліджено братську могилу, і було знайдено останки 243 осіб. На той час решту ймовірних братських могил («сарай у Єсьонкові» та «школа») не вдалося знайти. Ексгумовані останки були поховані 30 серпня 1992 року на колишньому цвинтарі в Островках.
У 2011 році на місці колишньої школи було виявлено братське поховання, з якого було викопано останки 79 осіб.Ekshumacje w Ostrówkach na Wołyniu: Znaleziono szczątki Polaków, Dziennik Wschodni Їх урочисто поховали 30 серпня 2011 року на цвинтарі в Острівках.Relacja Piotra Pogorzelskiego dla Polskiego Radia За день до похорону стався інцидент за участю приблизно десятка активістів партії «Свобода» на чолі з секретарем Державної міжвідомчої комісії з питань пам'яті Святославом Шереметою та його соратником Остапом Козаком. Вони прибули на місце та вимагали відкрити труни, а потім почали обшукувати їхній вміст. Через три години після втручання археологів вони пішли, а наступного дня на прес-конференції звинуватили польських спеціалістів у завищенні кількості знайдених жертв.Piotr Ferenc-Chudy, Dowody zbrodni wołyńskiej, Gazeta Polska Codziennie, 21.09.2011
У 2011 році Рада захисту пам'яті бойових дій та мучеництва профінансувала встановлення пам'ятника на відреставрованому цвинтарі в Островках. Шаленими темпами за місяць збудували новеньку підїзну автомобільну дорогу із асфальтобетону протяжністю близько 4 км від найближчого села Борове та капітально відремонтували автомобільну дорогу від Ягодина, що пролягла також через села Старовойтове та Рівне. У планах було зведення у чистому полі поряд із кладовищем двох гелікоптерних майданчиків, однак цей задум був скасований. Все це відбувалось для комфортного прийому двох президентів Польщі та України та національних делегацій. Однак запланована церемонія відкриття цвинтаря не відбулася. У квітні 2012 року з пам'ятника було викрадено польський гербUkraina: ukradli polskie godło z pomnika ku czci ofiar rzezi wołyńskiej.
Див. також
Волинська трагедія
Примітки
Бібліографія Władysław Filar, Волинь 1939—1944, Торунь 2003;
Роман Мадро, Дослідження масових поховань поляків, убитих українськими націоналістами у 1943 році в Любомльському районі. Частина I — Хід та результати ексгумації у Волі Островецькій, (у:) Архіви судової медицини та кримінології, т. 43, № 1, Краків 1993, с. 47–63;
Гжегож Мотика, Українські партизани 1942—1960, Варшава, 2006. Видано Інститутом політичних досліджень Польської академії наук, видавництвом «Ритм». (Інтернет-провайдер PAN) (Ритм), ;
Władysław В. Привіт Владислав В., Єва Е. Привіт Ева Е., Геноцид, вчинений українськими націоналістами проти польського населення Волині 1939—1945 рр., вип. 1, Варшава: «von borowiecky», 2000, стор. 513—521, ISBN 83-87689-34-3, OCLC 749680885. Волинський Заповіт, (ред.) Леон Попек, Томаш Трусюк, Павел Віра, Зенон Віра, Люблін 1997, Товариство Приятелів Кшеменця і Волино-Поділля, ; Леон Попек Руйнування Островка та Воли Островецької Кварти — історично-суспільний часопис №. 1/2011 С. 5–13 Посилання